18 травня 2021 р. Справа № 440/7128/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 22.01.21 по справі № 440/7128/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання протиправними відмови,дій,бездіяльності та стягнення індексації грошового забезпечення,середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні,зобов'язання вчинити,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області ( далі - ГУНП в Полтавській обл., відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною відмову ГУНП в Полтавській обл. щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по 29 вересня 2017 року, викладеної в листі Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ( далі - Управління) ГУНП в Полтавській обл. від 19.10.2020 вих. №29/Г-202;
- стягнути з ГУНП в Полтавській обл. на його користь невиплачену суму індексації грошового забезпечення у розмірі 2988,86 грн;
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській обл. щодо невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 30.09.2017 по день ухвалення судового рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 504,46 грн;
- стягнути з ГУНП в Полтавській обл. на його користь середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні його з 30.09.2017 по день ухвалення судового рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 504,46 грн, у сумі 584164,68 грн за період з 30.09.2017 по 30.09.2020 року (день подання позову);
- визнати протиправними дій ГУНП в Полтавській обл. щодо виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі.
- стягнути з ГУНП в Полтавській області на його користь недоплачену частини одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 4234,00 грн., з урахуванням грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, який утримується з донарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з постановою Кабінету Міністрів У країни від 15.01.2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 № 17) (далі - Постанова КМУ № 44);
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській обл. щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходів через невиплату в період з листопада 2015 року по 29.09.2017 індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ГУНП в Полтавській обл. здійснити йому нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів через невиплату в період з листопада 2015 року по 29.09.2017 індексації грошового забезпечення відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок КМУ № 159);
- визнати протиправними дії ГУНП в Полтавській обл. по наданню відповіді на його письмове звернення від 10.09.2020 листом Управління ГУНП в Полтавській обл. від 19.10.2020 вих. №29/Г-202 з порушенням місячного строку, визначеного статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР ( далі - Закон № 393/96-ВР).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській обл. щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 29.09.2017.
Зобов'язано ГУНП в Полтавській обл. нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 29.09.2017 відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» 03.07.1991 № 1282-XII ( далі - Закон №1282) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 ( далі - Постанова КМУ №1078).
Зобов'язано ГУНП в Полтавській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по день фактичної виплати індексації.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Полтавській обл. на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1681,60 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ГУНП в Полтавській обл. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просило скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що до 18.10.2017 у Порядку № 1078 була відсутня категорія «поліцейські», а відтак на момент виникнення спірних правовідносин підзаконного нормативного акту, що регулює порядок нарахування та виплати поліцейським індексації грошового забезпечення був відсутній, що свідчить про правомірність нездійснення ГУНП в Полтавській обл. такої виплати позивачу. Вказав, що у спірний період індексація грошових доходів населення не проводилася взагалі, оскільки величина індексу споживчих цін не перевищила встановлений законом поріг індексації 103 % ( крім квітня 2016 року). Зауважив, що позивача звільнено від сплати судового збору як учасника бойових дій, а відтак витрати щодо сплати судового збору розподілу не підлягають.
Також не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку щодо неврахування індексації грошового забезпечення при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні на пенсію ( далі - одноразова грошова допомога), не врахувавши правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.05.2019 у справі № 820/5285/17. Вказав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду від 10.05.2019 № 815/714/16 одноразова грошова допомога підлягає розрахунку в розмірі 50% місячного грошового забезпечення, що передувало події (звільненню), з якою пов'язана відповідно виплата, а відтак у спірних правовідносинах така допомога має розраховуватись, виходячи з розміру грошового забезпечення за серпень 2017 року, а не за вересень 2017 року , як було розраховано відповідачем. Зауважив, що при виплаті донарахованої на виконання судового рішення одноразової грошової допомоги при звільненні одночасно повинна здійснюватись виплата грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з донарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні із посиланням на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 25.06.2020 у справі № 825/761/17. Вказав, що суд, задовольнивши позовну вимогу щодо нарахування та виплати йому індексації, мав визначити і конкретний розмір відшкодування за час затримки фактичного розрахунку при звільнення та посилався на постанову Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 120/2005/19-а. Зазначив, що відповідь на заяву від 10.09.2020 він отримав від відповідача лише 24.11.2020, що свідчить про порушення ГУНП в Полтавській обл. вимог Закону № 393/96-ВР. Зауважив, що судом першої інстанції порушено норми міжнародного права, оскільки в оскаржуваному рішенні не міститься обґрунтування висновків суду, якими спростовуються доводи позовної заяви та не враховано правових висновків Верховного Суду, на які він посилався на їх обґрунтування.
15.03.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду призначено до розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги ГУНП у Полтавській обл.
16.03.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду клопотання задоволено та звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
16.03.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУНП у Полтавській обл. у справі № 440/7128/20.
16.03.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду призначено розгляд питання про виправлення описки в ухвалі Другого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021.
17.03.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду виправлено описку в ухвалі Другого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 та замінено в тексті - ГУНП в Полтавській обл. на вірне - ОСОБА_1
18.03.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у справі №440/7128/20 .
12.04.2021 на адресу суду від ГУНП в Полтавській обл. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому відповідач просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
18.05.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду призначено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
07.11. 2015 наказом ГУНП в Полтавській області «По особовому складу» №7о/с відповідно до п.п. 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» 02.07.2015 № 580-VIII ( далі - Закон № 580) підполковнику міліції ОСОБА_1 , в поряду переатестування присвоєно спеціальне звання «підполковник поліції» та установлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом Кременчуцького ВП ГУНП у Полтавській обл. з 07.11.2015.
29.09.2017 наказом ГУНП в Полтавській області «По особовому складу» №450о на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону №580 згідно із Законом України «Про Національну поліцію» з(за власним бажанням) старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Кременчуцького ВП ГУНП у Полтавській обл. підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
Станом на 29.09.2017 вислуга років позивача складає 16 років 08 місяців 16 днів, загальний трудовий стаж 27 років 02 місяці 12 днів.
05.11.2021 Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Полтавській обл. видано довідку №12/115/29/01/2021, відповідно до якої індексація грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по вересень 2017 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась.
05.11.2021 Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Полтавській обл. видано довідку №9/115/29/01/2021, відповідно до якої розмір грошового забезпечення за вересень для обчислення ОСОБА_1 2017 року одноразової грошової допомоги при звільненні становив: посадовий оклад 2500,00 грн, спеціальне звання 2200,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції (35%) 1645,00 грн, премія (60%) 3807,00 грн, всього -10152,00 грн.
Одноразова грошова допомога при звільненні ОСОБА_1 нарахована у сумі 40608,00 грн (10152,00 грн *25%* 16 років) та виплачена згідно наказу ГУНП №498 о/с від 30 вересня 2019 року у сумі 39998,88 грн (з урахуванням утримання військового збору - 1,5%).
05.11.2021 Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Полтавській обл. видано довідку №11/115/29/01/2021, відповідно до якої одноразова грошова допомога при звільненні позивачу виплачена у повному обсязі.
10.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Полтавській обл. із заявою від 10 вересня 2020 року, в якій просив: 1) повідомити письмово про те, чи нараховувалась та виплачувалась йому в період з листопада 2015 року включно по жовтень 2017 року індексація грошового забезпечення відповідно до ч. 5 ст. 94 №580 згідно з якою, грошове забезпечення поліцейського підлягає індексації відповідно до закону; 2) в разі, якщо за період з листопада 2015 року включно по жовтень 2017 року індексація грошового забезпечення йому не нараховувалась та не виплачувалась, здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вищевказаний період та виплатити середній заробіток за час затримки в остаточному розрахунку при звільненні відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП України) в разі, якщо за період листопада 2015 року включно по жовтень 2017 року індексація грошового забезпечення протиправно не нараховувалась та не виплачувалась; 3) перерахувати та здійснити доплату одноразової допомоги при звільненні з врахуванням індексації грошового забезпечення, яка повинна враховуватись при розрахунку одноразової допомоги при звільненні (в разі, якщо індексація грошового забезпечення не враховувалась при розрахунку одноразової допомоги при звільненні); 4) надіслати розрахунок одноразової допомоги при звільненні; 5) в разі, якщо за період з листопада 2015 року включно по жовтень 2017 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів через несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону №2050 та Порядку КМУ №159; 6) надіслати довідку, в якій зазначити розмір грошового забезпечення за липень та серпень 2017 року з зазначенням всіх складових цього місячного грошового забезпечення, а також зазначити розмір індексації грошового забезпечення, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до ч.5 ст. 94 Закону №580 в липні та серпні 2017 року; 7) розрахувати та зазначити в довідці середньоденне грошове забезпечення станом на момент звільнення в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 ( далі - Постанова КМУ №100).
19.10.2020 ГУНП у Полтавській обл. листом №29/Г-202 на заяву позивача повідомлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782 внесено зміни до пункту 2 Порядку КМУ № 1078, згідно яких «індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби», а оскільки вищевказана постанова набрала чинності з 24.10.2017, виплата індексації грошового забезпечення поліцейським здійснювалась з листопада 2017 року, тому нарахування та виплату індексації за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 здійснити неможливо, у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Зазначено, що індексація не є видом грошового забезпечення та не може бути включена до розміру грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні.
Розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за вересень 2017 року для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні становив: посадовий оклад - 2500,00 грн, спеціальне звання - 2200,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції (35%) - 1645,00 грн, премія (60%) - 3807,00 грн, всього - 10152,00 грн, а відтак одноразова грошова допомога при звільненні йому була нарахована у розмірі 40608,00 грн (10152 грн х 25% х 16 років) та виплачена згідно наказу ГУНП від 29.08.2017 № 455 о/с у сумі 39998,88 грн (з відрахуванням військового збору 1,5%).
Вказано, що правових підстав для здійснення позивачу нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів через несвоєчасну виплату індексації немає, оскільки згідно з вимогами чинного законодавства індексація грошового забезпечення поліцейським за період із 07.11.2015 по 31.10.2017 не виплачувалась.
Для надання розрахунку середньоденного грошового забезпечення немає правових підстав, оскільки Порядок КМУ № 100 при визначенні середнього грошового забезпечення поліцейського Національної поліції України застосуванню не підлягає, а Порядком № 260 розрахунок середнього грошового забезпечення поліцейським не передбачено
Вважаючи, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо відмови у виплаті індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по 29 вересня 2017 року, одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі та допущено бездіяльність щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні, надано відповідь на звернення з порушенням місячного строку, визначеного ст. 20 Закону №393/96, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Полтавській обл. щодо нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період; зобов'язання ГУНП у Полтавській обл. нарахувати і виплатити таку індексацію та компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушення строків її виплати, та відсутності підстав для задоволення іншої частини позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.94 Закону № 580 визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно з ч.5 ст.94 Закону № 580 грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом № 1282.
Приписами ст. 1 Закону № 1282 встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом ст. 2 Закону № 1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ч.1 ст. 4 Закону№ 1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону № 1282 порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком № 1078, з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 18.10.2017 № 782.
Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Положення ч. 6 ст. 95 КЗпП України визначають, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Судовим розглядом встановлено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 під час проходження служби не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період з листопада 2015 року до вересня 2017 року (включно), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповіді ГУНП у Полтавській обл. від 19.10.2020 № 29/І-202.
З огляду на викладене та враховуючи вищенаведені правові норми колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 29 вересня 2017 року (включно), а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за вказаний період є протиправною та визнає вірним висновок суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання ГУНП в Полтавській обл. провести нарахування і виплату позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідно до Закону № 1282 та вимог Порядку №1078.
Твердження відповідача про те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 01.11.2017 - після набрання чинності постановою № 782 , якою абз. 5 п. 2 Порядку № 1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських», є помилковими, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону № 580 та Закону № 1282.
Посилання ГУНП у Полтавській обл. на те, що індекс споживчих цін у спірний період перевищив поріг у 103% лише у квітні 2016, склавши 103,5%, а тому у відповідача не виникало обов'язку нарахування та виплати позивачу індексації заробітної плати за період з листопада 2015 року до жовтня 2017 року (включно), окрім квітня 2016 року, колегія суддів відхиляє та зазначає, що предметом даного спору є право ОСОБА_1 на проведення та виплату індексації грошового забезпечення, а порядок такого перерахунку не оскаржується.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України та стягнення такого середнього заробітку у сумі 584164,68 грн колегія суддів зазначає.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 в справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
За наслідком системного аналізу вказаних правових положень колегія судів зазначає, що можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а., які з урахуванням ч.5 ст. 242 КАС України, суд враховує при вирішенні спірних правовідносиню.
Отже, у випадку стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до моменту (дати) такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30 вересня 2017 року (наступний день після звільнення позивача), виникне у відповідача лише після проведення нарахування та фактичної виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 29 вересня 2017 року на виконання рішення суду у цій справі.
Враховуючи викладені вище правові норми, а також те, що на момент розгляду судом цієї справи спірна сума індексації грошового забезпечення позивачу не нарахована та не виплачена колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку наразі є передчасною та задоволенню не підлягає.
Доводи апелянта щодо обов'язку суду стягнути на його користь середній заробіток за весь час затиримки фактичного розрахунку при звільненні з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.09.2020 у справі № 120/2005/19-а, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки вказаний правовий висновок стосується інших правововіднсин.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій ГУНП в Полтавській обл. щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі та стягнення з ГУНП в Полтавській обл. недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні у cумі 4234,00 грн, з урахуванням грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, який утримується з донарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з постановою КМУ № 44, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ст. 102 Закону № 580 пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII ( далі - Закон № 2262)
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби передбачена ст.9 Закону №2262.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2262 особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Колегія суддів зазначає, що виходячи з приписів ст.9 Закону №2262 одноразова грошова допомога підлягає розрахунку в розмірі 50 відсотків саме місячного грошового забезпечення, що передувало події (звільненню), з якою пов'язана відповідна виплата, за кожний повний календарний рік служби.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2019 у справі № 815/714/16, які суд, з огляду на ч.5 ст.242 КАС України, враховує при вирішенні спірних правовідносин, а відтак визнає слушним посилання ОСОБА_1 на вказаний правовий висновок.
Колегія суддів вказує, що Законом №2262 не врегульовано питання щодо порядку та строків проведення повного грошового розрахунку при звільненні поліцейських, а порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, визначено Порядком № 260.
Відповідно до п.3 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять:
1) посадовий оклад;
2) оклад за спеціальним званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);
4) премії;
5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Колегія суддів зауважує, що індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум, для розрахунку пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення для осіб, яким пенсію призначено відповідно до Закону 32262 для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб, як складової конституційного права на соціальний захист.
Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №428/11102/16-а, які суд, з урахуванням ч.5 ст.242 КАС України, застосовує до спірних правовідносин.
Як вірно встановлено судом першої інстанції згідно довідок Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Полтавській обл. від 05.01.2021 №9/115/29/01/2021 та від 05.01.2021 №11/115/29/01/2021 розмір грошового забезпечення за вересень 2017 року для обчислення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні становив: посадовий оклад 2500,00 грн, спеціальне звання 2200,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції (35%) 1645,00 грн, премія (60%) 3807,00 грн, всього 10152,00 грн.
Одноразова грошова допомога при звільненні нарахована у сумі 40608,00 грн (10152,00 грн *25%* 16 років) та виплачена згідно наказу ГУНП №498 о/с від 30 вересня 2019 року у сумі 39998,88 грн (з урахуванням утримання військового збору 1,5%).
Як вбачається зі змісту вказаних довідок одноразова грошова допомога при звільненні обчислена відповідачем без урахування індексації грошового забезпечення у розмірі 313,22 грн., а для її розрахунку застосовано розмір грошового забезпечення позивача за вересень 2017 року у розмірі 10152 грн, замість грошового забезпечення за серпень 2017 року ( місяць, що передував звільненню) у розмірі 10913,40 грн, що призвело до зменшення такої допомоги ОСОБА_1 , а відтак визнає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні позивача відповідачем правильно визначено її розмір та правомірно не враховано індексацію грошового забезпечення., що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що одноразова грошова допомога при звільненні за 16 років вислуги мала бути нарахована йому у розмірі 44906,48 грн (( 10913,40+313,22) х 25% х 16 років), а недонарахована її частина складає 4298,48 грн ( 44906,48 грн-40608,00 грн).
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п.4,5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу» від 15.10.2004 № 44 ( далі - Порядок КМУ № 44) виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого грошового забезпечення.
Колегія суддів зауважує, що при виплаті донарахованої на виконання судового рішення одноразової допомоги при звільненні одночасно повинно здійснюватися і виплата грошової компенсації в розмір суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з донарахованої суми одноразової грошової допомоги.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.06.2020 у справі № 825/761/17, який суд застосовує до спірних правовідносин та визнає слушним посилання ОСОБА_1 на нього.
З огляду на викладене та враховуючи те, що недонарахована частина одноразової грошової допомоги позивача складає 4298,48 грн, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення на його користь недоплаченої частини одноразової грошової допомоги з врахуванням необхідного відрахування військового збору 1,5% у розмірі 4234,00 грн., що має наслідком задоволення позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Полтавській обл. щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів через невиплату в період з листопада 2015 року по 29 вересня 2017 року індексації грошового забезпечення та зобов'язання ГУНП в Полтавській обл. здійснити позивачу нарахування та виплату такої компенсації колегія суддів зазначає.
Відповідно до ч1.,3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи, що апелянтами в апеляційних скаргах не наведено жодних доводів на спростування законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про відсутність відстав для перегляду рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі № 440/715/20 в цій частині.
Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідь на заяву від 10.09.2020 він отримав від відповідача лише 24.11.2020, що свідчить про порушення ГУНП в Полтавській обл. вимог Закону № 393/96-ВР колегія суддів відхиляє, оскільки факт отримання позивачем відповіді від уповноваженого органу 24.11.2020 не свідчить про порушення відповідачем місячного строку розгляду звернення позивача.
Щодо визнання протиправними дій ГУНП в Полтавській обл. по наданню відповіді на письмове звернення ОСОБА_1 від 10.09.2020 листом Управління ГУНП в Полтавській обл. від 19.10.2020 вих. №29/Г-202 з порушенням місячного строку, визначеного ст. 20 Закону № 393/96-ВР колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939).
Згідно зі ст. 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2939 суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з п.1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
За приписами ч.1 ст. 1 Закону № 393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Як визначено ч.3 вказаної статті заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Згідно з ч.ч.1 ст. 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду
Статтею 15 Закону №393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Частиною 1 ст.20 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як вірно встановлено судом першої інстанції звернення позивача від 10.09.2020 надійшло до ГУ НП в Полтавській обл. та зареєстроване в Журналі реєстрації звернень громадян, що надійшли поштою до ГУПН в Полтавській області (розпочатого 02 січня 2020 року)- 21.09.2020 за вх.№ Г-202.
19.10.2020 за наслідками розгляду вказаного звернення ОСОБА_1 (реєстраційний індекс №Г-202 від 21.09.2020 ) ГУНП у Полтавській обл. листом №29/Г-202 надана відповідь, що підтверджується копією контрольної картки, яка міститься в матеріалах справи. ( а.с. 13).
Враховуючи дату надходження звернення ОСОБА_1 на адресу ГУНП в Полтавській обл. - 21.09.2020 та дату надання відповідачем відповіді на нього - 19.10.2020 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення позивача від 10.09.2020 розглянуто відповідачем відповідно до вимог Закону №393/96, а відтак і щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідь на заяву від 10.09.2020 він отримав від відповідача лише 24.11.2020, що свідчить про порушення ГУНП в Полтавській обл. вимог Закону № 393/96-ВР колегія суддів відхиляє, оскільки факт отримання позивачем відповіді від уповноваженого органу 24.11.2020 не свідчить про порушення відповідачем місячного строку розгляду звернення позивача.
Щодо інших доводів сторін колегія суддів зазначає.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального права права, що має наслідком часткове скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі №440/7128/20 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі та стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 4234,00 грн., з урахуванням грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, який утримується з донарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з постановою Кабінету Міністрів У країни від 15.01.2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 № 17).
В цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області (36014, м.Полтава вул.Пушкіна 83, код ЄДРПОУ 40108630) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 4234,00 грн., з урахуванням грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, який утримується з донарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з постановою Кабінету Міністрів У країни від 15.01.2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 № 17).
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду 22 січня 2021 року у справі №440/7128/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк