справа №380/4067/21
17 травня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Личаківського відділу виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо не вчинення дій по зняттю арешту з усього нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою Личаківського ВДВС Львівського МУЮ від 13.08.2015 серія та номер ВП 48310043;
- зобов'язати Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) вчинити дії щодо зняття арешту з усього нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою Личаківського ВДВС Львівського МУЮ від 13.08.2015 серія та номер ВП 48310043 (запис про обтяження № 10840793 від 18.08.2015).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у Личаківському ВДВС у м. Львові перебувало ВП № 48310043 з примусового виконання виконавчого листа № 1-кп/463/6/15 виданого 17.07.2015 Личаківським районним судом м. Львова щодо конфіскації майна в дохід держави. При здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем 13.08.2015 накладено арешт на все нерухоме майно боржника. 08.12.2015 вказане виконавче провадження повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на момент прийняття відповідної постанови. 29.01.2021 представник позивача звернувся до Личаківського ВДВС із заявою, відповідно до якої просив зняти арешт з усього нерухомого майна боржника, накладеного постановою Личаківського ВДВС Львівського МУЮ від 13.08.2015 ВП № 48310043. У відповідь на заяву від 29.01.2021 Личаківський ВДВС листом № В-3/ВП48310043/1 від 04.03.2021 повідомив, що Законом України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на момент прийняття рішень, звільнення майна боржника з-під арешту у зв'язку з поверненням виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону не передбачено.
Позивач вважає не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби та стверджує, що його порушене право підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку з розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 29.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі; ухвалено розглядати справу без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами; запропоновано відповідачу до 08.04.2021 надати суду відзив на позовну заяву з врахуванням вимог ст. 162 КАС України; роз'яснено, що процесуальні строки, встановлені цією ухвалою, можуть бути продовжені судом за заявою особи відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18 червня 2020 року № 731-IX.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву не подав.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
21.12.2020 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому просив надати інформацію та копії документів щодо відкритих виконавчих проваджень та наявних не скасованих арештів стосовно гр. ОСОБА_1 .
За результатами розгляду вказаного запиту відповідач листом від 31.12.2020 № В-3/ВП48310043 надав відповідь, в якій повідомив, що у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження ВП 48310043 з примусового виконання виконавчого листа № 1-кп/463/6/15, виданого 17.07.2015 Личаківським районним судом м. Львова, щодо конфіскації у засудженого ОСОБА_1 майна, яке є його власністю, в дохід держави. При здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем 13.08.2015 накладено арешт на майно боржника, про що винесено відповідну постанову. 08.12.2015 вищевказане виконавче провадження повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на момент прийняття рішення. Станом на 31.12.2020 у Личакіському ВДВС у місті Львові ЗМУМЮ (м. Львів) виконавчі провадження, боржником по яких є ОСОБА_1 - відсутні. Надати копії матеріалів виконавчого провадження ВП 48310043 не можливо, оскільки останнє знищено за закінченням встановленого терміну зберігання.
29.01.2021 представник позивача звернувся до Личаківського ВДВС із заявою, відповідно до якої просив зняти арешт з усього нерухомого майна боржника, накладеного постановою Личаківського ВДВС Львівського МУЮ від 13.08.2015 ВП № 48310043.
У відповідь на вказану заяву відповідач листом № В-3/ВП48310043/1 від 04.03.2021 повідомив, що Законом України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на момент прийняття рішень, звільнення майна боржника з-під арешту у зв'язку з поверненням виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено.
Стверджуючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не вчинення дій по зняттю арешту з усього нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою Личаківського ВДВС Львівського МУЮ від 13.08.2015 серія та номер ВП 48310043, позивач звернувся до суду з позовом про його зняття.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час накладення арешту на майно позивача та повернення виконавчого листа у ВП № 48310043 регламентувались Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Частиною 1 статті 6 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з положеннями статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 25 Закону № 606-XIV за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Положеннями статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Відповідно до частин 3, 4 і 5 статті 60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 1 статті 50 Закону № 606-XIV).
Частиною 2 статті 50 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до пунктів 2, 5 частини 1 статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (далі - «Інструкція №512/5») в редакції чинній на момент спірних правовідносин, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Згідно з приписами статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.
Так, як вбачається з відповіді Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) № В-3/ВП48310043/1 від 04.03.2021 виконавчий лист № 1-кп/463/6/15 виданий 17.07.2015 Личаківським районним судом м. Львова щодо конфіскації майна в дохід держави повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі викладеного, висновується, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Така позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №817/928/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування, відповідач не довів правомірності свої дій в контексті спірних правовідносин. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.
Відтак, позовні вимоги є обгрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, за відсутності будь-якої позиції зі сторони відповідача, суд дійшов висновку про під ставність цього позову, а тому такий слід задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 908,00 грн.
Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо не вчинення дій по зняттю арешту з усього нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою Личаківського ВДВС Львівського МУЮ від 13.08.2015 серія та номер ВП 48310043.
Зобов'язати Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) вчинити дії щодо зняття арешту з усього нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою Личаківського ВДВС Львівського МУЮ від 13.08.2015 ВП 48310043.
Стягнути з Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79019, м. Львів, пр. Чорновола, буд. 39; код ЄДРПОУ 35009358).
Суддя Сидор Н.Т.