справа №380/4926/21
17 травня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зобов'язання вчинити дії,
на розгляд суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якій позивач просить зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-2/12, виданого 31.07.2014 Апеляційним судом Львівської області у виконавчому провадженні № 44930477.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у Залізничному відділі державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, правонаступником якого є Залізничний відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження № 44930477 з примусового виконання виконавчого листа № 1-2/12, виданого 31.07.2012 Апеляційним судом Львівської області про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 . В межах виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні 14.11.2014 заступником начальника Залізничного ВДВС ЛМУЮ Кмитою М.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. У подальшому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 1999 року) у зв'язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, а здійсненні державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, 25.03.2015 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та повторно цей виконавчий документ до виконання не пред'являвся. Проте арешт з майна боржника ОСОБА_1 , який накладено в межах виконавчого провадження № 44930477, про поверненні виконавчого документа державним виконавцем в порушення ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 1999) знято не було. Позивач вважає не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби та стверджує, що його порушене право підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку з розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 05.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі; ухвалено розглядати справу без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами; запропоновано відповідачу до 15.04.2021 надати суду відзив на позовну заяву з врахуванням вимог ст. 162 КАС України; роз'яснено, що процесуальні строки, встановлені цією ухвалою, можуть бути продовжені судом за заявою особи відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 18 червня 2020 року № 731-IX.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву не подав.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Постановою заступника начальника Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Кмити Мар'яни Василівни від 14.11.2014 у ВП № 44930477 при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-2/12, виданого 31.07.2014 Апеляційним судом Львівської області, про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 , накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.
Постановою заступника начальника Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Кмити Мар'яни Василівни від 25.03.2015 у ВП № 44930477 встановлено, що згідно з відомостей реєструючих органів ДРРПНМ, ДАІ м. Львова і за боржником нерухомого майна на прав приватної власності не зареєстровано. Згідно з відповіддю ДПІ розрахункові рахунки боржником не відкривались. З виходом на територію за адресою, вказаною у виконавчому документі, з метою перевірки майнового стану боржника, державним виконавцем встановлено, що за цією адресою боржник не проживає, оскільки перебуває в Дрогобицькій ВК № 40, майна, належного боржнику на праві приватної власності, не виявлено, про що складено відповідний акт державного виконавця. Відтак, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено виконавчий лист № 1-2/12, виданий 31.07.2014 Апеляційним судом Львівської області, повернути стягувачу. Зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлено для виконання в строк до 25.03.2016.
Згідно з Інформаційною довідкою № 250379806 від 29.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за параметрами запиту: права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження (далі - «Інформаційна довідка»), встановлено обтяження всього нерухомого майна ОСОБА_1 шляхом його арешту на підставі постанови про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження №44930477 від 14.11.2014.
Стверджуючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у незнятті арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-2/12, виданого 31.07.2014 Апеляційним судом Львівської області у виконавчому провадженні № 44930477, позивач звернувся до суду з позовом про його зняття.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час прийняття відповідачем постанови про арешт майна позивача та оголошення заборони на його відчуження від 14.11.2014, постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.03.2015 у ВП № 44930477 регламентувались Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Частиною першою статті 6 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з положеннями статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 25 Закону № 606-XIV за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Положеннями статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення, якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження, та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.
Відповідно до частин третьої, четвертої і п'ятої статті 60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 50 Закону № 606-XIV).
Частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (далі - «Інструкція №512/5») в редакції чинній на момент спірних правовідносин, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Згідно з приписами статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.
Так, згідно з матеріалами справи, виконавчий лист № 1-2/12, виданий 31.07.2014 Апеляційним судом Львівської області, повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі викладеного, висновується, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Така позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №817/928/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування, відповідач не довів правомірності свої дій в контексті спірних правовідносин. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.
Відтак, позовні вимоги є обгрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, за відсутності будь-якої позиції зі сторони відповідача, суд дійшов висновку про під ставність цього позову, а тому такий слід задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 908,00 грн.
Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-2/12, виданого 31.07.2014 Апеляційним судом Львівської області у виконавчому провадженні № 44930477.
Стягнути з Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп судового збору.
Згідно з ч. 1 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його складення, з урахуванням положення до п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79000, м. Львів, вул. Городоцька, 299; код ЄДРПОУ 35009206).
Суддя Сидор Н.Т.