про залишення позовної заяви без руху
18 травня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/2530/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви адвоката Ковтун Любові Яківни в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дії та зобов'язати вчинити дії,
13 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката ОСОБА_2 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю довідки житлово-експлуатаційних або інших органів з місця проживання (реєстрації) або довідки органів місцевого самоврядування або довідки про реєстрацію місця проживання разом з годувальником за однією адресою;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року про призначення пенсії в разі втрати годувальника згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі наявних документів про перебування на утриманні у чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на день смерті був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Після смерті чоловіка позивачка має право на призначення пенсії в разі втрати годувальника згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
13 січня 2020 року позивач подала пакет документів до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області для призначення пенсії.
Листом № 2134/02/-22 від 24 січня 2020 року Управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області їй відмовлено в призначенні пенсії в разі втрати годувальника у зв'язку з відсутністю довідки житлово-експлуатаційних або інших органів з місця проживання (реєстрації) або довідки органів місцевого самоврядування або довідки про реєстрацію місця проживання разом з годувальником за однією адресою.
На день смерті чоловіка позивачка разом з чоловіком була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією домової книги за зазначеною адресою.
Факт того, що ОСОБА_1 проживала разом з чоловіком ОСОБА_3 , підтверджується свідоцтвом про шлюб, копією домової книги. Встановлення факту перебування на утриманні необхідно для призначення пенсії в разі втрати годувальника.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Представник позивача просить суд зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 13 січня 2020 року про призначення пенсії в разі втрати годувальника, проте до суду звернулась лише 13 травня 2021 року.
До позову додано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що 13 січня 2020 року позивач подала пакет документів до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області для призначення пенсії. Листом № 2134/02/-22 від 24 січня 2020 року Управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області їй відмовлено в призначенні пенсії після чого вона звернулася до Попаснянського районного суду Луганської області із заявою про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка, оскільки органи, уповноважені надавати зазначені довідки залишилися на території, що на даний момент є тимчасово окупованою, а вона навіть теоретично не має змоги надати відповідні документи.
Ухвалою Попаснянського міського суду Луганської області від 23 жовтня 2020 року заява ОСОБА_1 залишена без розгляду, так як у даних правовідносинах вбачається спір про право.
Ухвала отримана 20 квітня 2021 року, у зв'язку з чим пропущений строк звернення до Луганського окружного адміністративного суду.
Розглянувши заяву, суд зазначає.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”, пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд зазначає, що загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.
Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”.
Так, під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Представник позивача зазначає, що про порушення своїх прав позивач дізналась лише 24 квітня 2021 року, проте залишає поза увагою, що отримавши лист відповідача від 24 січня 2020 року звернулась до місцевого суду за захистом своїх прав, що свідчить про обізнаність про порушення своїх прав.
При цьому, 24 квітня 2021 року копію ухвали від 23 жовтня 2020 року у справі № 423/2456/20 отримала адвокат ОСОБА_2 , а не позивачка. Натомість у Єдиному державному реєстрі судових рішень вказана ухвала отрилюднена 28 жовтня 2020 року.
Крім того, суд наголошує, що з дати отримання листа відповідача від 24 січня 2020 року до моменту звернення позивачки до місцевого суду (ухвала суду про відкриття провадження у справі 423/2456/20 від 15 вересня 2020 року) минуло понад шість місяців.
Отже, з дня отримання листа, яким відмовлено у переведені на інши вид пенсії, позивачка вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк, демонструючи свою необізнаність щодо порушення своїх прав, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву
До позову долучено лист № 2134/02/-22 від 24 січня 2020 року, яким відмовлено позивачці у переведенні на інший вид пенсії, тобто про порушення своїх прав позивачка дізналася ще у січня 2020 року.
Крім того, суд звертає увагу, що листом № 2134/02/-22 від 24 січня 2020 року відповідач повідомив позивачку про необхідність надання відповідних документів.
Суд звертає увагу на те, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt”, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Згідно з положеннями статті 46 Закону №1058-IV строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, стаття 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема, здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Також суд наголошує, що нормами КАС України визначено відповідні строки на звернення до суду, а нормами Цивільного кодексу України встановлена загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257).
Тобто, позивач, заявивши вимоги про повторний розгляд заяви від 13 січня 2020 року, звернувся до суду з пропуском строку, визначено частиною другою статті 122 КАС України.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З урахування наведеного, суд дійшов висновку про визнання неповажними причини пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, вказаних у заяві представника позивача від 13 травня 2021 року.
У зв'язку з викладеним позивачу необхідно надати суду нову заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду та доказами поважності зазначених причин.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статті 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позов адвоката Ковтун Любові Яківни в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дії та зобов'язати вчинити дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
- належним чином оформленої заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута особі, яка її подала, та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяТ.В. Смішлива