Іменем України
18 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1218/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
15.03.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (далі - відповідач, Управління поліції охорони в Луганській області), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії управління поліції охорони в Луганській області, щодо невключення при здійсненні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 990,04 грн, щомісячної премії в розмірі 129%, що становить 4876,20 грн;
- визнати протиправну бездіяльність управління поліції охорони в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 6072,57 грн стягнутих з одноразової грошової допомоги в сумі 27157,88 грн в день її виплати 25.02.2021 в повному обсязі;
- стягнути з управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 різницю недоплаченої грошової допомоги при звільнені в сумі 13222,69 грн;
- зобов'язати управління поліції охорони в Луганській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб з одноразової грошової допомоги при звільнені з суми 13222,69 грн в день її виплати.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив службу з 16.04.2004 по 06.11.2015 в управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області, та в подальшому проходив службу з 07.11.2015 по 11.06.2020 в управлінні поліції охорони в Луганській області, під час якої приймав безпосередню участь в Антитерористичній операції в Луганській області, у зв'язку з чим позивачу було надано статус учасника бойових дій та видане посвідчення серії НОМЕР_1 від 23 листопада 2016 року.
11.06.2020 № 52 о/с позивача звільнено зі служби за власним бажанням.
Під час проходження служби позивач звернувся з рапортом до відповідача з проханням нарахувати та виплатити йому при звільнені (в день звільнення) одноразову грошову допомогу при звільнені, на що отримав відмову.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду, який в свою чергу рішенням у справі № 360/2847/20, серед іншого, зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби.
На виконання вказаного рішення 25.02.2021 відповідачем виплачено допомогу при звільнені у сумі 27157,88 грн.
Вивченням відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 11.06.2020 встановлено, що, крім зазначених вище складових, включених для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , відповідачем не було включено таку його складову, як індексація грошового забезпечення в сумі 990,04 грн.
Також встановлено, що в травні 2020 року, процент премії становив 129%, а не 110%, як зазначено в розрахунку одноразової грошової допомоги відповідачем, а сума щомісячної премії повинна бути зазначена - 4876,20 грн, а не 4158,00 грн, яка зазначена в березні 2020 року та не повинна братися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені, бо береться до розрахунку повний останній місяць служби - травень 2020 року.
Також відповідачем не здійснено компенсацію позивачу податку з доходів фізичних осіб, стягнутих з одноразової грошової допомоги при звільнені, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 22.03.2021 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.
07.04.2021 відповідач надав суду довідку про розрахунок суми одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з сумами утриманих податків та зборів, платіжне доручення від 25.02.2021 № 171618 про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за рішенням суду в сумі 27157,88 грн, та платіжне доручення від 19.03.2021 № 171984 про виплату компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 6072,57 грн (арк. спр. 40-42).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-77 КАС України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (арк. спр. 13-14), проходив службу з 16 квітня 2004 року по 06 листопада 2015 року в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області, з 07 листопада 2015 року по 11 червня 2020 року в Управлінні поліції охорони в Луганській області.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.11.2016 (арк. спр. 15).
Згідно з витягом до наказу Управлінні поліції охорони в Луганській області «По особовому складу» від 11 червня 2020 року № 52 о/с відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби (за власним бажанням) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0027115) молодшого інспектора взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області, 11.06.2020. Виплатити грошову компенсацію за 19 діб невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 17 років 06 місяців 24 дні, час служби у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 04 роки 03 місяці 28 днів. Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 10.06.2020, подання Сєвєродонецького МВ (арк. спр. 16).
При звільненні зі служби позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога, передбачена статтею 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” у розмірі 25 відсотків грошового забезпечення за кожний повний рік служби.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 360/2847/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо не проведення нарахування та виплати в день звільнення 11 червня 2020 року, ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби; зобов'язано Управління поліції охорони в Луганській області внести зміни до наказу № 52 о/с від 11 червня 2020 року відносно ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби; зобов'язано Управління поліції охорони в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби (арк. спр. 31-34).
25.02.2021 відповідно до платіжного доручення № 171618 відповідачем виплачено на виконання рішення суду одноразову грошову допомогу в сумі 27157,88 грн (арк. спр. 41).
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому, серед іншого, просив надати довідку щодо здійснення розрахунку та нарахування одноразової грошової допомоги на виконання рішення суду у справі № 360/2847/20 (арк. спр. 17).
На вищевказаний запит відповідачем надано відповідь від 10.03.2021 № 442/43/32/7/01-2021, в якій останній зазначив, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 по справі № 360/2847/20 Управлінням здійснено розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 27157,88 грн, яка перерахована 25 лютого 2021 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 . Крім того, надано довідку від 10.03.2021 № 38/43/32/5/03-2021 (арк. спр. 19).
З довідки УПО в Луганській області від 10.03.2021 № 38/43/32/5/03-2021 вбачається, що: " ОСОБА_1 , молодшому інспектору взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області про розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні згідно адвокатського запиту по справі щодо нарахування коштів у сумі 33736,50 грн, для сплати одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 із змінами. Одноразова грошова допомога при звільненні складається з:
- посадовий оклад - 1800,00 грн;
- оклад за спецзванням - 1000,00 грн;
- надбавка за стаж служби в поліції 35% - 980,00 грн;
- премія щомісячна 110% за останній місяць - 4158,00 грн.
Розрахунок:
1) Посадовий оклад 1800,00 грн + оклад за спецзванням 1000,00 грн + надбавка за стаж служби в поліції (35%) 980,00 грн + премія щомісячна 4158,00 грн =7938,00 грн;
2) 7938,00 грн * 17 років вислуги * 25% =33736,50 грн.
Всього нараховано: 33736,50 грн одноразової грошової допомоги при звільненні.
З нарахованої суми утримано: військовий збір в розмірі - 506,05 грн; подохідний збір в розмірі - 6072,57 грн.
Сплачено одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 в розмірі - 27157,88 грн" (арк. спр. 19).
З відомостей про грошове забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що за період з 01.01.2020 по 31.05.2020 позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення по 990,04 грн щомісяця, а в червні 2020 року в сумі 397,70 грн (арк. спр. 20).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 102 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII “Про Національну поліцію” (далі - Закон № 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Відповідно до частини першої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону, що визначено частиною п'ятою статті 94 Закону № 580-VIII.
Частиною другою статті 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ (надалі - Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону № 2017-ІІІ передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (надалі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 (надалі - Порядок № 1078).
Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення поліцейського для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої частиною другою статті 9 Закону № 2262-ХІІ. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку одноразової грошової допомоги призвело б до знецінення як грошового забезпечення, так і самої допомоги.
Як наслідок, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невключення при розрахунку позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні індексації грошового забезпечення у розмірі 990,04 грн, отриманої позивачем за час служби, чим порушив права позивача.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.03.2020 по справі № 820/5286/17.
Також судом встановлено, що згідно з витягом до наказу Управлінні поліції охорони в Луганській області «По особовому складу» від 11 червня 2020 року № 52 о/с позивача звільнено зі служби 11.06.2020.
Таким чином, повний місяць служби, який передував звільненню позивача, є травень 2020 року.
Згідно з відомостями про грошове забезпечення ОСОБА_1 в травні 2020 року процент премії становив 129% в розмірі 4876,20 грн.
При цьому суду є незрозумілим, чому відповідачем під розрахунку одноразової грошової допомоги взято до розрахунку процент премії 110% в сумі 4158,00 грн, яку було виплачено позивачу в березні 2020 року.
Відтак, змістовними є доводи позивача про те, що до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені повинна братися сума щомісячної премії 4876,20 грн.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 6072,57 грн стягнутих з одноразової грошової допомоги в сумі 27157,88 грн в день її виплати 25.02.2021 в повному обсязі, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що відповідно до платіжного доручення від 19.03.2021 № 171984 позивачу виплачено компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 6072,57 грн (арк. спр. 42).
Відтак, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність, а не дії, як зазначив позивач.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Належним способом захисту порушених прав позивача в даному випадку є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в Національній поліції за власним бажанням, передбачену статтею 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з урахуванням індексації та щомісячної премії в розмірі 129%, що становить 4876,20 грн, та виплатити позивачу різницю недоотриманої грошової допомоги.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача різниці недоплаченої грошової допомоги при звільнені в сумі 13222,69 грн, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені.
Наразі відповідач не здійснив перерахунок позивачу розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації та щомісячної премії в розмірі 129%, що становить 4876,20 грн.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб з одноразової грошової допомоги при звільнені з суми 13222,69 грн в день її виплати, суд не знаходить підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог, оскільки задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Отже з метою захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог згідно частини другої статті 9 КАС України та самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача та задовольнити частково вимоги позивача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Так, позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Згідно положень статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію № 9 від 12.03.2021 про сплату позивачем адвокату ОСОБА_2 коштів у сумі 3000,00 грн (арк. спр. 25).
Матеріали справи містять договір б/н від 01.03.2021 (далі - Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 (арк. спр. 22).
Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Договору за правову допомогу, передбачену в підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком № 1 до цього договору.
Згідно додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 01.03.2021 за правову допомогу, передбачену в підпункті 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 3000 грн, про що додатково складається акт прийому передачі наданих послуг (арк. спр. 23).
Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем, згідно акта від 12.03.2021 приймання-передачі наданих послуг №9 до договору про надання правової допомоги № б/н від 01.03.2021. Вартість послуг адвоката за цим актом складає 3000,00 грн, що є фіксованим розміром за надання послуг виконавцем. Самі послуги складались з надання правової консультації, складання позовної заяви (арк. спр. 24).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача доведено належними та допустимими доказами понесенні позивачем судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
При цьому відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, позивачу необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 1000,00 грн у рахунок відшкодування витрат за правничу допомогу адвоката (позивачем заявлено чотири вимоги, з яких судом задоволено одну з обранням належного способу захисту порушених прав).
Питання про розподіл судового збору судом не вирішується, оскільки позивача звільнено від їх сплати в установленому законом порядку.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (код ЄДРПОУ 40109152, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 27) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Луганській області щодо невключення при розрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні індексації грошового забезпечення у розмірі 990,04 грн та щомісячної премії в розмірі 129%, що становить 4876,20 грн.
Зобов'язати Управління поліції охорони в Луганській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в Національній поліції за власним бажанням, передбачену статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням індексації та щомісячної премії в розмірі 129%, що становить 4876,20 грн, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області судові витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, в сумі 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун