про залишення позовної заяви без руху
17 травня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/2492/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про зобов'язати вчинити дії, -
12 травня 2021 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Лисичанську Луганської області), в якому позивач просив суд:
- зобов'язати відповідача поновити з 07.10.2009 виплату до Ізраїлю пенсії за віком у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, які перебувають в матеріалах пенсійної справи, з проведенням індексації розміру пенсії та компенсацією втрати частини доходів;
- зобов'язати УПФУ в м. Лисичанську Луганської області прийняти заяву про поновлення виплати пенсії за віком при проживанні в Ізраїлі та всі необхідні документи через представника за довіреністю на підставі нотаріальної довіреності.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
Суд зазначає, що в супереч зазначеної норми позивачем не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача. Так, оглядом паспорту громадянина України для виїзду за кордон, встановлено, що позивач отримав паспорт 06.07.2017. Реєстраційний номер облікової картки платника податків введено в Україні в 1994 році, тому позивачу необхідно зазначити реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Також в позові не вказано відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронна адреси або адреса електронної пошти як позивача так і відповідача.
Крім того, позивач зазначив адресу проживання: АДРЕСА_1 , але до матеріалів справи не надано належного документу на підтвердження проживання позивача саме за даною адресою.
До того ж судом встановлено, що до суду надійшли подібні позовні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , адреса проживання яких співпадає з адресою ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 11 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Позивачем в позові не заявлено власне письмове підтвердження позивача про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Частинами першою, другою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Письмовими доказами відповідно до частини першої статті 94 КАС України є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до вимог пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації “Вимоги до оформлювання документів” (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів “гідно з оригіналом”, назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Підпис відповідальної особи на документі засвідчують відбитком печатки організації. Згідно з пунктом 4.5 ДСТУ 4163-2003 у документах, що їх оформлюють на двох і більше сторінках, реквізити 26 - відбиток печатки, 27 - відмітка про засвідчення копії проставляють після тексту (21).
Всупереч зазначених норм, позивачем до позовної заяви додано не засвідчені належним чином копії документів,
Для усунення вказаного недоліку позовної заяви позивачу необхідно надати письмові докази, у належним чином засвідчених копіях, а саме: з відміткою про засвідчення, яка складається зі слів “Згідно з оригіналом”, особистого підпису позивача як особи, яка засвідчує копію, його ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії документа, шляхом проставлення відміток засвідчення на кожній сторінці письмового доказу та їх копію для відповідача.
Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом (стаття 10 Конституції України).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Положеннями статті 15 КАС України та статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що за загальним правилом судочинство здійснюється державною мовою, це правило також стосується і дій учасників судового процесу.
Учасникам судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, гарантується право на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Це право може бути реалізоване ними шляхом подання заяв, надання пояснень, виступу в суді і заявлення клопотань рідною мовою або мовою, якою вони володіють. Однак, при цьому такий учасник судового процесу повинен користуватись послугами перекладача.
Водночас відповідний судовий процес може бути ініційований шляхом подання відповідної заяви (скарги), що повинна бути викладена державною мовою, тобто українською мовою.
Аналогічний за своєю суттю висновок зроблено в ухвалі Верховного Суду від 01.07.2019 у справі № 243/10706/18.
І тільки в подальшому, під час власне самого судового процесу, його учаснику гарантується право на використання рідної мови або мови, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.1999 у справі № 10-рп/99 (справа про застосування української мови) зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
У постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що українська мова як засіб спілкування й інтелектуального вираження відображає самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності й історичної пам'яті. Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та єдності України. У такому сенсі державна мова є складовою конституційного ладу та конституційною цінністю.
Суд зауважує, що передбачена законодавством України вимога щодо подання процесуальних документів державною мовою не є звуженням прав позивача чи дискримінацією останнього за мовною ознакою, оскільки крім послуг перекладача, на законодавчому рівні закріплені серед іншого державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та цим Законом мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України (стаття 8 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).
Слід звернути увагу на те, що позов викладений російською мовою із виписками правових висновків Верховного Суду, викладених українською мовою.
Аналіз змісту позову свідчить про те, що позивач володіє українською мовою.
Також оглядом матеріалів позовної заяви встановлено, що про не виплату пенсії стало відомо з листа Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 25.06.2019 № 6041/02-33, оригінал якого додано до матеріалів позовної заяви.
Строк звернення до адміністративного суду встановлений ст. 122 КАС України.
Так, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що позивач звернувся до суду з вимогою поновлення виплати пенсії поза межами строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Дана норма узгоджується з вимогою частини 6 статті 161 КАС України, якою встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Позивач звертаючись до суду поза межами строку, визначеного ст. 122 КАС України, не надав суду відповідного заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Крім того, суддя вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Частиною першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, в яких встановлюється спосіб ліквідації правопорушення, вчиненого суб'єктом владних повноважень та іншими особами, в передбачених законом випадках, а підстава позову - це ті обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають право особі звернутись до суду з вимогами до іншої особи.
З прохальної частини адміністративного позову вбачається, що позивач просить зобов'язати відповідача прийняти його заяву про поновлення виплати пенсії за віком через представника на підставі нотаріально посвідченої довіреності.
Так, позивачем жодним чином не зазначені дані вказаної заяви про перерахунок пенсії (номер, дата, та ін.), а також нотаріально засвідченої довіреності.
У свою чергу, матеріали адміністративного позову не містять належним чином засвідченої копії заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії та нотаріально посвідченої копії довіреності представника, на підставі яких мають бути вчинені певні дії.
Таким чином, суддя пропонує позивачу надати належним чином засвідчені копії заяви про поновлення виплати пенсії, нотаріально посвідченої копії довіреності представника, а також привести зміст позовних вимог у відповідність із приписами статей 5, 160 КАС України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статей 160, 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про зобов'язати вчинити дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
- уточненої позовної заяви, оформленої з дотриманням статей 5, 160, 161 КАС України, зазначивши відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти сторін, викладену державною мовою, та її копію для відповідача;
- документ на підтвердження проживання позивача за зазначеною адресою;
- власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- належним чином засвідчених копії документів на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги та їх примірники для відповідача;
- заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута особі, яка її подала, та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяЄ.О. Кисельова