18 травня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/732/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кіровоградського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Кавалерійська, 17/19, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006; код в ЄДРПОУ 07827576) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Кіровоградського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 07827576) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальної допомоги за 2020 рік для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати Кіровоградський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 07827576) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу за 2020 рік для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошовою забезпечення.
Також позивач просить суд встановити судовий контроль та зобов'язати Кіровоградський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подати звіт про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
Позовні вимоги мотивовані протиправною невиплатою відповідачем на підставі рапорту матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення. Позивач наголосив на тому, що він має право на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, оскільки погіршення стану його здоров'я внаслідок захворювання, пов'язаного із проходження військової служби, призвело до довготривалого лікуванням, у зв'язку з цим ним був поданий відповідний рапорт про виплату допомоги, який відповідачем по суті розглянутий не був та на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини така допомога йому виплачена не була.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; сторонам встановлено строк на подачу заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що з наданих позивачем документів вбачається, що встановлений ОСОБА_1 діагноз не внесений до переліку тих захворювань, які надають підстави для виплати матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань, вказаних у пункті 6 наказу МОУ від 18.02.2020 №45 у розмірі місячного грошового забезпечення. У зв'язку з цим, підстави для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , в подальшому, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.10.2020 року №220, майора ОСОБА_1 начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільненого наказом командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 06.10.2020 року №293 з військової служби у запас за підпунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 23.10.2020 виключено зі списків особового склад Кіровоградського обласного військового комісаріату, всіх видів забезпечення.
Як вбачається з витягу з наказу вищезазначеного наказу матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2020 рік позивач не отримував (а.с.24).
З матеріалів справи вбачається, що перебуваючи на військовій службі 16.10.2020 позивач подав військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому просив подати розпорядження фінансовому відділу про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020 рік, до якого додана копію довідки №324, 352 та епікриз №1249.
До вказаного рапорту додані наступні документи:
- епікриз №1249, виписаний Поліклінічним об'єднанням Міської ради міста Кропивницького, в якому вказано, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні (денний стаціонар) з 14.09.2020 по 06.10.2020 (а.с.10);
- довідки №324 та продовження неї довідка №352 про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України, згідно якої перебував на амбулаторному лікуванні з 14.09.2020 по 15.10.2020 (а.с.9).
Співставивши зміст епікризу та довідок, суд зауважує, що вони відрізняються/суперечать одна-одній в частині визначенні режиму перебування хворого, оскільки згідно епікризу, який підписаний лікарем та зав.денного стаціонару, позивач перебував з 14.09.2020 по 06.10.2020 на стаціонарному лікуванні, натомість у довідках зазначено про те, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні, а у графі «перебування у стаціонарі» відсутня інформація.
У позовній заяві позивач зазначив, що відповідачем під час служби та після звільнення не було виплачено йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з підпунктом «й» пунктом другим частиною п'ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням військовослужбовців), здійснюється у строки, визначені центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, але не пізніше трьох місяців з дня набуття такого права, а тих, хто на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, - протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 23 жовтня 2020 року, а відтак, поданий ний рапорт 16.10.2020 є таким, що поданий під час проходження ним військової служби.
Частинами першою-четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (надалі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (п. 3 Постанови №704).
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №704 визначено, що цією постановою надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 7 Постанови № 704 видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Пунктом 8 Постанови №704 визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Розділом XXIV Порядку №260 визначена процедура здійснення виплати військовослужбовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Так, відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Пунктом 7 розділу XXIV Порядку №260 встановлено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.
Згідно з пунктом 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 за № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857, відповідно до Постанови № 704, була затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам. (далі - Інструкція № 200)
Згідно пунктів 1, 2 розділу XX Інструкції № 200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.
Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку. Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги. Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.
Аналізуючи вказані положення Інструкції № 200, суд дійшов висновку, що грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань може виплачуватися у разі прийняття командиром військової частини відповідного рішення, підставою для якого є достатність фонду бюджетного фінансування та визначення комісією розміру такої допомоги.
Таким чином, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Інструкції № 200. Водночас, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний за наявності визначених умов виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дії.
При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, у тому числі, в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Як було встановлено судом, та зазначено вище, позивач, разом з рапортом про призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від 16.10.2020, подав копію епікризу та довідок про тимчасову непрацездатність, якою підтверджується наявність в суб'єкта звернення захворювання шийного остеохондрозу.
З огляду на зазначене, позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у якому зазначив конкретні причини для такої виплати (порушення стану здоров'я), що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.
Разом з тим, за твердженням відповідача, зазначеним у відзиві на позов, вбачається, що матеріальна допомоги має видаватись на підставі відповідних наказів, а фактична не виплата матеріальної допомоги, яка є необов'язковою виплатою, виникло з огляду на відсутність достатнього фінансування.
Як свідчать матеріали справи, такий наказ виданий відповідачем не був.
У письмових поясненням, наданих відповідачем, зазначено про те, що наказ на виплату ОСОБА_1 не видавався, при цьому доказів відсутності чи обмеження видатків (фінансування) для виплати позивачу спірної матеріальної допомоги до матеріалів справи не надано.
Так, згідно заяви-розрахунку на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям Кіровоградський ОВК на листопад 2020 року у рядку 4 розділу «розрахунок інших належних виплат» зазначено про матеріальну допомогу для вирішення соц.-побут.питань для 8 осіб, а за грудень 2020 у рядку 4 «матеріальна допомога для вирішення соц.-побут. питань» вказана 296 осіб. При цьому суду не надано поіменна інформації осіб, для яких був здійснений бюджетний запит, а відтак не має можливості перевірити чи входили у описані заявки запит на виплату матеріальної допомоги позивачу.
При цьому, у письмових поясненнях зазначено про те, що у листопаді 2020 року була виплачена матеріальна допомога 8 особам, у зв'язку зі смертю членів родини, водночас жодної інформації про виплачену матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань у грудні 2020 році, відповідачем не вказано.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів належного розгляду поданого позивачем рапорту та надання мотивованої відповіді на останній. За наведених обставин, суд дійшов висновку про допущення з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо не вирішення питання стосовно нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який виконав для її отримання всі залежні від нього дії.
Оскільки вирішення питання щодо надання позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань є дискрецією відповідача, а відтак і розмір такої допомоги також має вирішувати відповідач.
Відповідно до пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік" матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовими званнями.
Виплату матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав:
- смерть дружини (чоловіка), дітей, батьків військовослужбовця;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:
онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C;
вибуття на довготривалу реабілітацію (більше одного місяця поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів.
Накази про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту України у випадках, визначених у пункті 2, видавати після їх погодження:
- для військових частин, підпорядкованих видам (родам військ, силам), - з командувачами видів (родів військ, сил) Збройних Сил України;
- для військових частин (установ) безпосереднього підпорядкування Міністерству оборони України та Генеральному штабу Збройних Сил України - з начальниками вищих органів військового управління за підпорядкованістю;
- для військових частин Державної спеціальної служби транспорту - з головою Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;
- для військовослужбовців апарату Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України - із заступниками Міністра оборони України, заступниками Головнокомандувача Збройних Сил України, заступниками начальника Генерального штабу Збройних Сил України (відповідно до затверджених розподілів завдань і функцій).
Крім того, як на думку суду,
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі, зокрема, наказу командира військової частини.
Відповідач надав суду письмові пояснення у яких зазначено про те, що у жовтні 2020 року кошти на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутоваих питань не надходили, а у листопаді 2020 року була виплачена матеріальна допомога восьми військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 163326,04 грн., які були отримано на виплату зазначеної допомоги у сумі 163326,04 грн.
При цьому, зі змісту наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45 вбачається, що у разі наявності у військовослужбовця визначених пунктом 6 вказаного наказу підстав матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення, а в усіх інших випадках - у розмірі одного окладу за їх військовими званнями.
Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується обов'язково виплачується щонайменше - у розмірі одного окладу за їх військовими званнями у разі наявності відповідного бюджетного фінансування. При цьому, визначення розміру такої допомоги також знаходиться у виключній дискреції відповідача, оскільки дане питання вирішується комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати, яке оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.
Таким чином, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та вирішення розміру такої допомоги, з урахуванням бюджетного фінансування, є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Водночас, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний за наявності визначених умов виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій.
Підстави для відмови позивачу у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, в ході судового розгляду, судом встановлені не були.
Позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати матеріальної допомоги та зобов'язати виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Виплата матеріальної допомоги та визначення її розміру є наслідком від прийняття за результатом розгляду рапорту позивача відповідного наказу. Спору щодо розміру матеріальної допомоги наразі не має, оскільки у рапорті від 16.10.2020 року не вказано у якому розмірі позивач хоче отримати таку допомогу, а відповідач не визначав розмір матеріальної допомоги, яку належить виплатити позивачу.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Встановивши у ході розгляду справи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача та не виплату позивачу спірної допомоги, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, є зобов'язання відповідача прийняти наказ за результатом розгляду рапорту позивача щодо нарахування та виплати позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 в розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення.
При цьому, суд зауважує, що розмір такої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 має визначатися безпосередньо відповідачем шляхом прийняття відповідного наказу за наслідками розгляду рапорту.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Що стосується посилань відповідача у відзиві на позовну заяву про застосування строків давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення).
При цьому, суд зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є складовими грошового забезпечення.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак, суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не обмежені позовною давністю.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кіровоградського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Кавалерійська, 17/19, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006; код в ЄДРПОУ 07827576) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 та не прийняття рішення про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.
Зобов'язати Кіровоградський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки прийняти рішення за результатом розгляду рапорту від 16.10.2020 року щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, в розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук