18 травня 2021 року Справа № 160/2425/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.02.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.01.2018 року по 05.02.2021 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.01.2018 року по 05.02.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач проходив військову службу у відповідача та наказом командира військової частини НОМЕР_1 №20 від 18.01.2018 року позивача було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, при звільненні відповідачем не було нараховано та не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби та індексацію грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016 року по 18.01.2018 року. Повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення позивачу військова частина здійснила лише 05.02.2021 року, при цьому відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.01.2018 року по 05.02.2021 року. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.
02.03.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
12.04.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, відповідач вважає позов необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню оскільки відповідач не є розпорядником коштів та фінансується з державного бюджету, то відповідно відповідач не може передбачити на перед компенсаційні виплати. Також вказано, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді командира ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №20 від 18.01.2018 року підполковника ОСОБА_1 , командира ремонтно-відновлювального батальйону, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 23 грудня 2017 року № 511 у запас відповідно до підпункту «а» ( у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої з урахуванням підпункту «і» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився та які не висловили бажання продовжувати військову службу), вважати таким, що здав справи та посаду 18 січня 2018 року та вибув з пункту постійної дислокації та з 18 січня 2018 року виключено із списків особового складу частини і усіх видів забезпечення.
При звільненні ОСОБА_1 з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 не було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби та індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 18.01.2018 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року по справі №160/13164/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково та вирішено:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (56 днів) при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (56 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- в іншій частині вимог позову відмовити.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року у справі №160/13159/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково та вирішено:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 січня 2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 січня 2018 року, з урахуванням висновків суду.
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
На виконання вищевказаних рішень від 23.11.2020 року по справі №160/13164/20 та від 21.12.2020 року у справі №160/13159/20 суду відповідачем було здійснено повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення - 05.02.2021 року, що не заперечується відповідачем.
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.01.2018 року по 05.02.2021 року, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку №260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Отже, зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи, що грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби та індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 18.01.2018 року позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, що свідчить, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, у зв'язку з чим відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 КАС України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Крім того, суд зазначає про відсутність спору між сторонами щодо розміру належних позивачеві сум при звільненні з військової служби, оскільки позиція позивача полягає саме у відмові виплати середнього заробітку в порядку статей 116, 117 Кодексу законів про працю України за відсутності відповідного спору про розмір невчасно виплаченої компенсації з вини відповідача.
Таким чином, у даній справі суд, встановивши право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказує на протиправні дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, оскільки такий обов'язок відповідача передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України.
При цьому, суд не уповноважений встановлювати відповідачу механізм нарахування відповідних коштів на користь позивача, оскільки обов'язок виплати такого відшкодування законодавством покладений саме на власника або уповноважений ним орган та належить до їх дискреційних повноважень.
Водночас, після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права на звернення до суду у випадку порушення його прав відповідачем, а також на визначення розміру відшкодування за час затримки в порядку частини 2 статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності відповідного спору.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій.
Щодо клопотання позивача встановити контроль за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Так, ч.1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що повноваження адміністративного суду накладати на суб'єкта владних повноважень зобов'язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов'язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Суд зазначає, що обґрунтованих пояснень щодо необхідності покладення на відповідача додаткового обов'язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. Судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, також не встановлено.
Керуючись ст.ст. 243-246,257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.01.2018 року по 05.02.2021 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.01.2018 року по 05.02.2021 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв