18 травня 2021 року Справа № 160/470/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до державної установи «Центр пробації», в якому з урахуванням уточнень просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ДУ «Центр пробації», що полягає у невиплаті ОСОБА_1 різниці невиплаченої вихідної допомоги при звільненні у сумі 9470,82 грн.;
- зобов'язати ДУ «Центр пробації» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю невиплаченої вихідної допомоги при звільненні у сумі 9470,82 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та був звільнений на підставі наказу директора ДУ «Центр пробації» № 228/К від 15.10.2020 року зі змінами згідно наказу №237/К від 27.10.2020 року відповідно до ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням. Після звільнення зі служби ОСОБА_1 була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 78922,38 грн. При цьому, вихідну допомогу розраховано із календарної вислуги.
Так, в наказі про звільнення № 228/К від 15.10.2020 року зі змінами згідно наказу №237/К від 27.10.2020 року зазначено, що на момент звільнення позивач мав вислугу, а саме, 25 років 02 місяці 12 днів у календарному обчисленні та у пільговому - 28 років 04 місяці 14 днів. Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні обрахована, виходячи саме з календарних років. Однак, позивач вважає, що одноразову грошову допомогу при звільненні необхідно розраховувати, виходячи не з календарної вислуги років, а з вислуги років у пільговому обчисленні, тобто із загальної вислуги років. Тому, відповідачем не вірно розраховано вихідну допомогу при звільненні.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням.
Листом за вих.№ 168/К-175/10/Ян-20 від 22.12.2020 року ДУ «Центр пробації» повідомила про відсутність підстав для перерахунку виплаченої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26.01.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 та постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей». Відповідач зазначив, що розрахував та виплатив одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Тому, підстави для виплати різниці невиплаченої вихідної допомоги при звільненні відсутні.
Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Витягом з наказу Державної установи «Центр пробації» від 15.10.2020 року № 228/К майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора Самарського районного відділу філії ДУ «Центр пробації», відповідно до ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено за власним бажанням з 22.10.2020 року.
Також в означеному наказі зазначено, що, зокрема, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 02 місяці 12 днів, у пільговому обчисленні - 28 років 04 місяці 14 днів.
Крім того, абз. 4 п. 1 цього наказу встановлено виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби.
При цьому, наказом ДУ «Центр пробації» від 27.10.2020 року № 237/К внесено зміни до наказу від 15.10.2020 року № 228/К, а саме, у абз. 4 п. 1 слова та цифри «за 09 календарних років служби» замінено на «за 25 календарних років служби».
Згідно довідки ДУ «Центр пробації» від 04.01.2021 року № 2/8/Ян-21 ОСОБА_1 при звільненні зі служби нарахована та виплачена вихідна допомога за 25 календарних років служби у розмірі 78922,38 грн.
Не погодившись з розміром одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, позивач звернувся до ДУ «Центр пробації» із заявою про її перерахунок.
Листом за вих.№ 168/К-175/10/Ян-20 від 22.12.2020 року ДУ «Центр пробації» повідомила, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України при звільненні зі служби, зокрема, за власним бажанням виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Не погодившись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII встановлені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Приписами частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2713-IV визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року
№ 580-VIII встановлено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Так, статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393.
Абзацом четвертим пункту 10 постанови КМУ № 393 встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, зокрема, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до абзацу 2 пункту 14 постанови КМУ № 393 військовослужбовцям, поліцейським, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.
Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Так, пунктом 2 розділу ІІІ Порядку № 925/5 визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, одноразова грошова допомога у зв'язку із звільненням зі служби, зокрема, за власним бажанням виплачується в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З матеріалів справи слідує, що вислуга років ОСОБА_1 станом на момент звільнення становить:
у календарному обчисленні - 25 років 02 місяці 12 днів,
у пільговому обчисленні - 28 років 04 місяці 14 днів.
Між сторонами відсутній спір щодо права позивача на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Крім того, довідкою ДУ «Центр пробації» від 04.01.2021 року № 2/8/Ян-21 підтверджено нарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 78922,38 грн., а саме, у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відсутні порушення наведених правових норм під час розрахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з боку відповідача.
Щодо посилання позивача на те, що одноразова грошова допомога у зв'язку із звільненням зі служби має вираховуватись саме із пільгової вислуги років, а тому сума вихідної допомоги нарахована і виплачена не в повному обсязі, не враховуються судом.
Так, поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги є наявність «вислуги 10 років і більше».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.04.2018 року у справі № 806/2104/17.
Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, календарна вислуга років застосовується для визначення розміру грошової допомоги.
Крім того, посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.11.2020 року у справі № 822/3008/17 судом не приймаються, оскільки предметом спору у справі № 822/3008/17 є право особи на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, що не є спірним у даній справі.
Безпідставними є також посилання ОСОБА_1 на постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 року у справі № 200/8325/20, Першого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 року у справі № 360/1908/20; Другого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі № 520/5258/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2020 року у справі № 240/3759/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2020 року у справі № 560/607/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2020 року у справі № 240/516/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 року у справі № 240/636/20; Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 року у справі № 240/735/20; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 року у справі № 460/4432/19; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 року у справі № 857/6770/19; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 року у справі № 857/6033/19; Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 року у справі № 857/3884/19, оскільки предметом спору у зазначених справах є право особи на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, що не є спірним у даній справі.
Щодо посилання позивача на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020 року у справі № 160/11885/19, то суд також зазначає, що предметом спору цій справі є право особи на призначення пенсії за вислугу років, а тому судом до уваги не береться.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 18.05.2021 року.
Суддя І.О. Лозицька