18 травня 2021 року Справа № 215/6953/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Мурашка К.В. про визнання бездіяльності протиправною, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду на підставі ухвали Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.12.2020 року надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Мурашка К.В., в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Мурашка К.В., яка виявилась у неналежному застосуванні управлінської функції у розумінні п.п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, у невизначенності способу захисту інтересів ОСОБА_1 , правової позиції ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст.ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст.ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" та постановити окрему ухвалу згідно ст. 249 КАС України;
- визнати протиправною бездіяльність начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Мурашка К.В. , яка виявилась у непідкоренні ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ч. 4 ст. 4, п. "д" ч. 1 ст.6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43, 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" відповідно до заяви ОСОБА_1 від 09.09.2020 року вх.С-458;
- визнати протиправною бездіяльність начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Мурашка К.В., яка виявилась у неподанні клопотання Криворізькому міському голові, а саме: не просив правовим актом вжити заходи для якості надання медичних послуг, забезпечення права онкохворої на попередження за можливістю страждань і болю ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України для безоплатного відпуску ОСОБА_3 лікарських засобів, зазначених у рецептах від 26.08.2020 року № 521, 522, 523, 524, 525, 526, 527 та памперсами за термін з 20.09.2019 року по 01.01.2020 року за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.09.2020 року вх.С-458.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідач допустив бездіяльність, яка виявилась у неналежному застосуванні управлінської функції у розумінні п.п. 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, у невизначенності способу захисту інтересів ОСОБА_1 , правової позиції ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 3, п. 7 ст. 4, ст.ст. 6, 10, п. "а", "б" ст. 10, ст.ст. 31, 32, 42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. "а" ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"; у непідкоренні ч. 1, 3 ст. 49 Конституції України, ч. 4 ст. 4, п. "д" ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43, 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" відповідно до заяви від 09.09.2020 року вх.С-458; у неподанні клопотання Криворізькому міському голові, а саме: не просив правовим актом вжити заходи для якості надання медичних послуг, забезпечення права онкохворої на попередження за можливістю страждань і болю ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України для безоплатного відпуску ОСОБА_3 лікарських засобів, зазначених у рецептах від 26.08.2020 року № 521, 522, 523, 524, 525, 526, 527 та памперсами за термін з 20.09.2019 року по 01.01.2020 року за результатом розгляду заяви від 09.09.2020 року вх.С-458.
Також за поясненнями позивача, відповідач відмовився здійснювати свої виконавчі функції та не прийняв рішення щодо розгляду його заяви. При цьому, як зазначив позивач, нормативно-правовий акт, індивідуальний акт за змістом п. 18, п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, є актом управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, а відповідач не визнає зміст та спрямованість діяльності держави, не вживає заходи для забезпечення гарантій ст. 3, ч. 2 ст. 28, ст. ст. 34, 49 Конституції України, не стоїть на захисті прав і основних свобод людини, не вживає заходів для забезпечення права на попередження за можливістю страждань і болю.
Таким чином, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо порушення правового режиму розгляду його заяви, звернувся до адміністративного суду з позовом.
Ухвалою суду від 18.01.2021 року було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) разом з витребуваними у нього документами, та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - відповіді на відзив.
У встановлений судом строк відповідач надав суду відзив на позов та витребувані у нього ухвалою суду від 18.01.2021 року письмові докази, а саме, копії:
- розпорядження про призначення на посаду Мурашка К.В. від 10.06.2014 року № 170-к;
- посадова інструкції начальника управління охорони здоров'я виконкому Криворізької міської ради;
- заява ОСОБА_1 від 09.09.2020 року № С-458;
- лист КНП «Центр первинної МСД №1» КМР від 23.09.2020 року №1563;
- лист КНП «Криворізька міська лікарня №7» КМР від 25.09.2020 року №2698;
- лист управління охорони здоров 'я виконкому Криворізької міської ради від 01.10.2020 року № С-290-3 виконкому Тернівської районної у місті ради;
- рецепти на пільгове придбання ліків.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки звернення ОСОБА_1 було розглянуто з урахуванням приписів Закону України «Про звернення громадян», надана письмова відповідь, яка надіслана на адресу позивача.
З огляду відсутності факту бездіяльності начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Мурашка К.В. під час розгляду даного звернення ОСОБА_1 та з урахуванням викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд, враховуючи положення ст. 257, ст. 261, ст. 262 КАС України, розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до голови Тернівської районної у місті ради Солода В.М. із заявою (запитом) від 09.09.2020 року, в якій просив наступне:
- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме, правовим актом зобов'язати ОСОБА_5 видати безоплатні рецепти на ті самі ліки за наданими рецептами від 10.08.2020 року №314, №315, №316, №317, від 17.08.2020 року №241, №242, №243, №244 (разом 8 рецептів) та від 26.08.2020 року №521, №522, №523, №524, №525, №526, №527 (разом 7 рецептів), якщо відсутні відповідні повноваження для належного реагування;
- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме, правовим актом вжити заходи для якості надання медичних послуг, забезпечення права онкохворої на попередження за можливістю страждань і болю ст. ч. 2 ст. 28 Конституції України для безоплатного відпуску ОСОБА_3 лікарських засобів, зазначених у рецептах від 28.08.2020 року №521, №522, №523, №524, №525, №526, №527 та памперсами за термін з 20.09.2019 року по 01.01.2020 року;
- подати клопотання Криворізькому міському голові, а саме, яким вжити заходи до начальника управління охорони здоров'я м.Кривого Рігу Мурашко К.В., який не видав наказ до 09.09.2020 року щодо забезпечення ОСОБА_3 , як онкохворої людини, безкоштовними медикаментами для лікувально-профілактичних заходів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998р. № 1303 та який використовує бюджетні кошти не за призначенням;
- вжити систему заходів для не розповсюдження СОVID-19 хвороби в школі, будинку АДРЕСА_1 ;
- забезпечити ОСОБА_3 , мешканців будинку АДРЕСА_2 безоплатними тестами на виявлення СОVID-19 і зазначити їх ринкову вартість;
- частково відшкодувати моральні страждання ОСОБА_1 сумою у 600 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних, а саме, 2102 грн. х 600 = 1261200 грн.;
- надати запрошення для ОСОБА_1 , з повідомленням про повноваження осіб з приводу розгляду заяви від 09.09.2020 року, а після її розгляду висновки викласти в рішенні, постанові, тобто індивідуальному правовому акті з наданням його примірника;
- надати кількість захворівших на СОVID-19 працівників КНП «Криворізька міська лікарня №7» КМР із зазначення вилікуваних;
- застосувати дисциплінарне стягнення до медичного директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» КМР ОСОБА_5 за порушення присяги, не підкорення ст.ст.3, 22, ч. 2 ст. 28, 49 Конституції України;
- надати кількість захворівших на СОVID-19 у Тернівському районі і кількість померлих у КНП «Криворізька міська лікарня №7» КМР з причин СОVID-19;
- надати дві належно завірені копії заяви з реєстраційними номерами Тернівської районної у місті ради та Криворізького міськвиконкому.
01.10.2020 року управлінням охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради спільно з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» КМР (лист від 23.09.2020 року № 1563) та КНП «Криворізька міська лікарня № 7» КМР (лист від 25.09.2020 року № 2698) було надано позивачу письмову відповідь за вих.№С-290-З.
Проте, позивач, вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність під час розгляду його заяви (запиту) від 09.09.2020 року та не здійснив заходів, щодо усунення причин, які породжують подання заяви (запиту), звернувся до адміністративного суду, оскаржуючи таку бездіяльність.
Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправності бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви (запиту) позивача від 09.09.2020 року за вх. С-458.
Суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Суд зазначає, що Закон України «Про звернення громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг, встановлений статтями 15, 16 вищевказаного Закону.
За приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
- знайомитися з матеріалами перевірки;
- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Згідно з ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз зазначених вище норм права, дає підстави зробити висновок, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень, з урахуванням їх функціональних обов'язків.
Крім того, з урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що письмова відповідь, надана суб'єктом владних повноважень за результатами розгляду звернення громадян на підставі Закону України «Про звернення громадян», містить його рішення щодо кожного, порушеного у зверненні питання. Адже, ним вирішуються заявлені суб'єктом звернення питання.
При цьому, законом визначається, що за результатами розгляду, зокрема, заяви суб'єкта звернення, суб'єктом владних повноважень надається письмова відповідь. Така відповідь має містити аргументовану, несуперечливу, переконливу інформацію, що відповідає дійсності та стосується суті звернення. При цьому, суд зазначає, що письмова відповідь, надана на звернення громадян, не може мати юридичної сили, бо відповідно до теоретичних основ права, юридична сила є основною властивістю правових актів діяти та породжувати правові наслідки: виникнення, зміни, припинення правовідносин. Проте, письмова відповідь на звернення громадян не є правовим актом, а орган місцевого самоврядування не є суб'єктом правотворчої діяльності.
Тим більше, відповідач надав суду посадову інструкцію начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради, затверджену міським головою від 20.10.2020 року, відповідно до розділу 2 якої визначені основні завдання і обов'язки начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради, серед яких відсутні, зокрема, повноваження щодо видання правових актів, надання рецептів на ліки.
Так, розділом 2 означеної інструкції визначено, що основними завданнями і обов'язками начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради, є:
2.1. Реалізація державної політики в галузі охорони здоров'я в місті.
2.2. Управління закладами охорони здоров'я комунальної власності міста, організація їх фінансового забезпечення та зміцнення їх матеріально-технічної бази.
2.3. Аналіз стану охорони здоров'я в місті, прогнозування розвитку охорони здоров'я, удосконалення мережі закладів охорони здоров'я комунальної власності міста згідно з медичними потребами громадян; розробка та організація виконання міських цільових програм охорони здоров'я.
2.4. Організація і забезпечення медичного обслуговування населення.
2.5. Контроль за дотриманням законодавства в галузі охорони здоров'я закладами охорони здоров'я комунальної власності міста.
2.6. Підготовка відповідно до планів роботи міськради і виконкому міської ради матеріалів для розгляду питань на сесіях міської ради та засіданнях виконкому міської ради.
2.7. Розробка і надання на розгляд виконкому міської ради заходів із зміцнення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я комунальної власності міста, контроль за їх виконанням; використання приміщень функціонуючих закладів, надання допомоги керівникам у вирішенні питань, пов'язаних з ремонтом і підготовкою до роботи в зимовий період відповідно до вимог діючого законодавства України.
2.8. Визначення потреби у закладах охорони здоров'я комунальної власності міста та надання пропозицій до виконавчого комітету міської ради щодо удосконалення їх мережі відповідно до соціально-економічного стану міста за наявності необхідної матеріально-технічної бази, медичних кадрів тощо.
2.9. Оперативний контроль за збереженням існуючої мережі закладів охорони здоров'я комунальної власності міста, сприяння їх фінансовому, матеріально-технічному забезпеченню, у тому числі шляхом здійснення централізованих закупівель ліків, медичного та іншого обладнання і устаткування.
2.10. Організація виконання та контроль за дотриманням законодавства у сфері охорони здоров'я населення, забезпечення пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення в межах наданого фінансування.
2.11. Узгодження статутів закладів охорони здоров'я комунальної власності міста, проходження їх реєстрації відповідно до чинного законодавства.
2.12. Комплектування закладів охорони здоров'я комунальної власності міста медичними працівниками, в тому числі керівними кадрами; вдосконалення професійної кваліфікації медичних працівників, їх перепідготовка та атестація у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України.
2.13. Забезпечення соціального захисту, охорони життя, здоров'я та захисту прав працівників закладів охорони здоров'я комунальної власності міста.
2.14. Розгляд у межах компетенції заяв, скарг, вжиття заходів щодо усунення причин, що їх викликають, перевірка стану цієї роботи у закладах охорони здоров'я комунальної власності міста.
2.15. Здійснює особистий прийом громадян з питань охорони здоров'я.
2.16. Подає в установленому порядку статистичну звітність про стан і розвиток охорони здоров'я в місті.
2.17. Інформування населення про стан та перспективи розвитку охорони здоров'я в місті.
2.18. Інформаційна підтримка ресурсів, розміщених на офіційному вебпорталі міста Кривого Рогу "Криворізький ресурсний центр", що за своїм змістом належать до компетенції управління; удосконалення їх структур та змісту.
2.19. Загальне керівництво роботою управління, розподіляє обов'язки між працівниками управління, контролює їх роботу.
2.20. У межах своєї компетенції видає накази та контролює їх виконання.
2.21. Надає пропозиції міському голові щодо структури та штатного розпису управління, заохочення працівників управління або притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення службових обов'язків та дисципліни.
2.22. Затверджує положення про структурні підрозділи управління, посадові інструкції працівників.
Крім того, відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення за рецептами безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування осіб та порядок взаєморозрахунків лікувально-профілактичних закладів з аптеками, рецепти на отримання лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах дозволяється виписувати лікарям лікувально-профілактичних закладів системи Головного управління охорони здоров'я та інших відомств, котрі мають відповідні кошти на оплату рецептів.
Рецепти пільговим верствам населення на отримання лікарських засобів, виробів медичного призначення виписуються лікарями, використовуючи перелік (додаток 9), при пред'явленні документів, що підтверджують право особи на безоплатне та пільгове забезпечення лікарськими засобами. Номер і дата видачі документа заноситься в амбулаторну карту хворого.
З огляду на викладене, суд зазначає, що реалізувавши своє право на звернення до суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до відповідача із заявою (запитом) від 09.09.2020 року за вх. № С-458, на яку відповідачем у встановлений законом строк була надана письмова відповідь від 01.10.2020 року за вих. № С-290-З. При цьому, суд, дослідивши зміст листа, встановив, що відповідач вирішив кожне з порушених позивачем у заяві питань в межах, наданих йому законом повноважень та у встановленому законом порядку.
На підтвердження своїх тверджень відповідач надав суду такі письмові докази, що містяться в матеріалах справи, а саме копії: розпорядження про призначення на посаду Мурашка К.В. від 10.06.2014 року № 170-к; посадової інструкції начальника управління охорони здоров'я виконкому Криворізької міської ради; заяви ОСОБА_1 від 09.09.2020 року № С-458; листа КНП «Центр первинної МСД №1» КМР від 23.09.2020 року №1563; листа КНП «Криворізька міська лікарня №7» КМР від 25.09.2020 року №2698; листа управління охорони здоров 'я виконкому Криворізької міської ради від 01.10.2020 року № С-290-З виконкому Тернівської районної у місті ради; рецептів на пільгове придбання ліків.
Також, суд зазначає, що надані відповідачем відповіді по суті порушених у зверненнях до державного органу питань є дискрецією органу державної влади.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Тому, суд, перевіривши правомірність дій (бездіяльності) відповідача при розгляді заяви позивача щодо їх відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, доходить висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності при наданні позивачу відповіді на його заяву. Адже, відповідач надав суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази правомірності своїх дій щодо надання ним письмової відповіді на заяву (запит) позивача від 09.09.2020 року за вх.№С-458 у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Тим більше, що така відповідь була надана позивачу в порядку, визначеному ст. 7, ст.18 Закону України «Про звернення громадян» і з урахуванням принципів ст. 34 Конституції України.
Суд також зазначає, що відповідно до положень ст. 249 КАС України, передбачений порядок та підстави постановлення судом окремої ухвали.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд зазначає, що аналіз викладеної вище норми КАС України вказує, що мета постановлення окремих ухвал як заходу реагування полягає в тому, що суд, якщо виявить під час розгляду справи порушення закону і встановить причини та умови, що сприяли його порушенню, може постановити окрему ухвалу та направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.
Тому, враховуючи, що під час розгляду справи судом не було виявлено порушення відповідачем закону, в тому числі і при розгляді звернень позивача, у суду відсутні правові підстави для застосування положень ст. 249 КАС України.
Щодо посилання позивача на положення ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу», яких мав би, на його переконання, дотримуватись відповідач при розгляді його заяви (запиту), суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну службу» (в редакції станом на момент звернення позивача із заявою (запитом), у разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець у місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про це, може подати керівнику державної служби скаргу із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації.
У скарзі державний службовець може вимагати від керівника державної служби утворення комісії для перевірки викладених у скарзі фактів.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців:
1) Секретаріату Кабінету Міністрів України;
2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
3) місцевих державних адміністрацій;
4) органів прокуратури;
5) органів військового управління;
6) органів дипломатичної служби;
7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону;
8) інших державних органів.
3. Дія цього Закону не поширюється на:
1) Президента України;
2) керівника постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, та його заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників;
3) членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів;
4) Голову та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову та членів Антимонопольного комітету України, Голову та членів Рахункової палати, Голову та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів;
5) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників;
6) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його заступників, Голову Фонду державного майна України та його заступників, Голову Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступників;
7) народних депутатів України;
8) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників;
9) службовців Національного банку України;
9-1) голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників;
10) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим та його заступників, міністрів Автономної Республіки Крим;
11) депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування;
11-1) суддів Конституційного Суду України;
11-2) постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України;
12) суддів;
13) прокурорів;
14) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;
15) працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами;
16) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;
17) осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом;
18) працівників патронатних служб.
Критерії визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
При цьому, ч. 2 та ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу» станом на момент звернення позивача із заявою (запитом), є виключеними.
Так, відповідач є органом місцевого самоврядування, діяльність якого регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування», а Закон України «Про державну службу» на нього не поширюється, що визначається і п. 11 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну службу», яким передбачено, що закон не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.
Тому, посилання позивача на положення ст. 11 Закону України «Про державну службу» є безпідставними та не беруться судом до уваги.
Крім того, у позові позивач посилається на норми ст. ст. 9, 29, 33, 45 Закону України «Про інформацію», зазначаючи про порушення відповідачем правового режиму розгляду його заяви від 09.09.2020 року.
Суд зазначає, що відповідно ст. 9 Закону України «Про інформацію», основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Аналіз викладених вище норм, на порушення яких посилається позивач, вказує, що такі норми регламентують загальні положення закону про регулювання відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації. При цьому, у зверненні позивача від 09.09.2020 року, що становить предмет судового розгляду, не зазначено про інформацію з обмеженим доступом, що могла б становити предмет суспільного інтересу, та про це не зазначалось відповідачем при наданні відповідей на жодне із вказаних вище звернень.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідачем не було порушено правового режиму розгляду заяви позивача від 09.09.2020 року, з урахуванням чого позивачу була надана вся необхідна інформація в рамках наданих йому відповідей на звернення, чим забезпечена реалізація права позивача на інформацію.
Водночас, суд зазначає, що статей 33 та 45 Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-XII в редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача та виникнення спірних правовідносин, не містить. Тому, посилання позивача на вказані норми не беруться судом до уваги.
З приводу посилань позивача на положення ч. 2 ст. 28 Конституції України, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 28 Конституції України, жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Суд зазначає, що зі змісту заяви (запиту) від 09.09.2020 року № С-458 вбачається, що така не містить посилань позивача на проведення відповідачем будь-яких медичних, наукових чи інших дослідів. Тому, суд не бере до уваги вимогу позивача про необхідність дотримання відповідачем ч. 2 ст. 28 Конституції України при розгляді його звернення.
Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналіз викладеного, дає підстави зробити висновок, що засіб юридичного захисту порушеного права повинен бути ефективним та ґрунтуватися на конкретних підставах, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само, встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.
З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що на порушені питання відповідачем були надані відповіді у листах, про що судом зазначалось вище, тобто забезпечене йому та реалізоване ним право на інформацію, а по-друге, законом не визначено таких повноважень відповідача, як прийняття нормативно-правових актів або звернення до відповідних органів з клопотаннями щодо цього.
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними доказами є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 ст. 77 КАС України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ст. 139 КАС України, з урахуванням того, що ухвалою суду від 18.01.2021 року було задоволено заяву позивача та звільнено його від сплати судового збору на підставі ст. 133 КАС України, ст. 8 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем. Тому, питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору судом, не вирішується.
Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Мурашка К.В. про визнання бездіяльності протиправною - відмовити.
Судові витрати у справі не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 18.05.2021 року.
Суддя І.О. Лозицька