17 травня 2021 року Справа № 160/4583/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
26 березня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, щодо незарахування ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , під час призначення пенсії за віком, трудового стажу: з 19.07.1977 по 23.10.1978; з 27.04.1992 по 12.11.1992; з 12.12.1992 по 17.11.1993; з 18.11.1993 по 23.06.1994; з 24.06.1994 по 26.02.1999 року;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, у частині незарахування ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , під час призначення пенсії за віком, трудового стажу: з 19.07.1977 по 23.10.1978; з 27.04.1992 по 12.11.1992; з 12.12.1992 по 17.11.1993; з 18.11.1993 по 23.06.1.994; з 24.06.1994 по 26.02.1999, викладене у листі №0400-0306-8/69354;
визнати наявність загального страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , період роботи у Дніпропетровському комбайновому заводі імені К.Є. Ворошилова в період із 19.07.1977 по 23.10.1978;
визнати наявність загального страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , період роботи у Акціонерному товаристві "Петровське" в період з 27.04.1992 по 12.11.1992;
визнати наявність загального страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , період роботи у Акціонерному товаристві "Петровське" в період з 21.12.1992 по 17.11.1993;
визнати наявність загального страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , період роботи у Дніпропетровська станція технічного обслуговування Дніпропетровського виробничого об'єднання автотранспорту в період 18.11.1993 по 23.06.1994;
визнати наявність загального страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , період роботи у Дніпропетровське виробниче підприємство комплектації та матеріально-технічного забезпечення в період з 24.06.1994 по 26.02.1999;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про призначення пенсії за віком від 14.08.2020 року в частині зарахування трудового стажу: з 19.07.1977 по 23.10.1978; з 27.04.1992 по 12.11.1992; з 21.12.1992 по 17.11.1993; з 18.11.1993 по 23.06.1994; з 24.06.1994 по 26.02.1999.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 14.08.2020 року він звернувся із заявою про призначення пенсії за віком із особистою заявою. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-0306-8/69354 який позивач отримав 25.09.2020 року, йому призначено пенсію за віком. Проте, згідно вказаного листа відповідачем не зараховано до страхового стажу наступні періоди роботи: з 19.07.1977 по 23.10.1978,з 27.04.1992 по 12.11.1992 з 12.12.1992 по 17.11.1993 - в записах про звільнення трудової книжки немає посил на статті КЗоТ; з 18.11.1993 по 23.06.1994; з 24.06.1994 по 26.02.1999 - при звільненні стоять печатки УРСР. Позивач вважає таку відмову протиправною, посилаючись на те, що підставою для призначення пенсії за віком є стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та зобов'язано надати копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
06 травня 2021 року судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що для підтвердження стажу позивачем було надано трудову книжку НОМЕР_2 від 01.08.1977 року. Записи у трудовій книжці оформлені не належним чином, тому при зарахуванні до стажу періодів роботи для призначення пенсії за віком вони не були взяті до уваги. А саме, періоди роботи - з 19.07.1977 - 23.10.1978; - з 27.04.1992 - 12.11.1992; - з 12.12.1992 - 17.11.1993 - з записах про звільнення відсутні статті КзпП України, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях від 20.06.1974 № 162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07. 1993 № 58 Міністерством праці України, Міністерством юстиції України. Міністерством соціального захисту населення України. А також періоди роботи: - з 18.11.1993 - 23.06.1994 та з 24.06.1994 - 26.02.1999 - при звільненні стоїть печатка УРСР. Інших документів, підтверджуючих періоди роботи, Позивач не надав.
До відзиву відповідачем додано належним чином завірену копію пенсійної справи позивача.
З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 14.08.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі- відповідач) із заявою про призначення пенсії за віком.
Листом відповідача 18.08.2020 року №0400-0306-8/69354 йому повідомлено про призначення пенсії за віком відповідно до заяви від 14.08.2020 року, однак без урахування періодів роботи: з 19.07.1977 - 23.10.1978; - з 27.04.1992 - 12.11.1992; - з 12.12.1992 - 17.11.1993 - з записах про звільнення відсутні статті КЗОТ; з 18.11.1993 - 23.06.1994 та з 24.06.1994 - 26.02.1999 - при звільненні стоять печатка УРСР.
22 жовтня 2020 року позивачем було подано додаткові документи для зарахування спірного стажу, однак вказані документо було повернуто позивачу (а.с. 53).
Не погодившись із вказаними діями відповідача, що полягали у незарахуванні спірних періодів до страхового стажу при призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
З трудової книжки позивача НОМЕР_3 вбачається, що позивач у період з 19.07.1977 по 23.10.1978 року працював на Дніпропетровському комбайновому заводі ім. К.Є. Ворошилова; з 27.04.1992 по 12.11.1992 року - у АТ «Петровське»; з 21.12.1992 по 17.11.1993 - прийнятий у члени АТ «Петровське»; з 18.11.1993 по 23.06.1994 року - на Дніпропетровській станції технічного обслуговування Дніпропетровського виробничого об'єднанні автотранспорту; з 24.06.1994 по 26.02.1999 рік - на Дніпропетровському виробничому підприємстві комплектації та матеріально-технічного забезпечення (а.с. 6-9).
Судом також встановлено, що відповідач при призначенні позивачу пенсії за віком не зарахував до його страхового стажу вказані періоди посилаючись на відсутність посилань на статті КЗпПП у трудовій книжці, а також наявність відбитків печаток УРСР при звільненні (а.с. 10).
Надаючи оцінку таким діям відповідача, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Відповідно до п. 1 Порядку, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Положення пункту 1.5 Інструкції вказують, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.
Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку чи інвалідності на загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування спірних періодів трудового стажу позивача, вказаного у його трудовій книжці з підстав наявності відбитка печатки УРСР, а також відсутність посилань на норми КЗпП у записах про звільнення.
Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Відповідач відмовляючи у зарахуванні спірного періоду не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач при призначенні позивачу пенсії за віком протиправно не зарахував до страхового стажу періоди його роботи з з 19.07.1977 - 23.10.1978рр.; - з 27.04.1992 - 12.11.1992рр.; з 21.12.1992-17.11.1993рр.; з 18.11.1993 - 23.06.1994рр. та з 24.06.1994 - 26.02.1999рр., оскільки такі підтверджуються відомостями трудової книжки ОСОБА_1 .
Суд критично ставиться до обґрунтувань відповідача щодо незарахування окремих періодів через наявність у трудовій книжці відбитка печатки УРСР. На думку суду, та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Враховуючи відсутність у позивача відповідальності за ведення трудової книжки, яку в установленому законодавством порядку покладено на роботодавця, суд вважає безпідставними доводи відповідача про незарахування періодів роботи позивача 19.07.1977 - 23.10.1978рр.; - з 27.04.1992 - 12.11.1992рр.; з 21.12.1992-17.11.1993рр через відсутність у записах про звільнення посилань на норми КЗпП.
Крім того, суд звертає увагу, що у рішенні про відмову у зарахуванні до стажу позивача періодів роботи, відповідачем зокрема зазначено спірний період - з 12.12.1992 року по 17.11.1993 року, однак із відомостей трудової книжки вбачається, що вказаний період роботи відсутній, натомість позивач в період з 21.12.1992 по 17.11.1993 рік був прийнятий в члени АТ «Петровське» (а.с. 7).
При цьому, суд зазначає, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, а відтак належним захистом прав позивача є перерахунок пенсії з урахуванням періоду роботи, саме з дати призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 1140/3136/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017).
Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Способи захисту права, як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З наведених норм процесуального законодавства слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 31.01.2020 по справі № 560/4131/18, яка є обов'язковою для застосування згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, виходячи з наведених вимог законодавства, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача включити спірні періоди до загального страхового стажу та зобов'язати перерахувати пенсію з урахуванням цих періодів з дати призначення пенсії.
Суд зауважує, що позивач в прохальній частині позовної заяви просив визнати наявність загального страхового стажу ОСОБА_1 , періоди работи з 19.07.1977 по 23.10.1978; з 27.04.1992 по 12.11.1992; з 21.12.1992 по 17.11.1993; з 18.11.1993 по 23.06.1994; з 24.06.1994 по 26.02.1999року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про призначення пенсії за віком від 14.08.2020 року в частині зарахування трудового стажу: з 19.07.1977 по 23.10.1978; з 27.04.1992 по 12.11.1992; з 21.12.1992 по 17.11.1993; з 18.11.1993 по 23.06.1994; з 24.06.1994 по 26.02.1999року.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, згідно із ч.2 ст.9 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, для захисту прав позивача та відновлення порушеного права, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а зобов'язальну вимогу викласти в наступній редакції:
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області включити до загального страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 періоди роботи: з 19.07.1977 по 23.10.1978; з 27.04.1992 по 12.11.1992; з 21.12.1992 по 17.11.1993; з 18.11.1993 по 23.06.1994; з 24.06.1994 по 26.02.1999 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 з урахуванням періодів роботи, з 19.07.1977 по 23.10.1978; з 27.04.1992 по 12.11.1992; з 21.12.1992 по 17.11.1993; з 18.11.1993 по 23.06.1994; з 24.06.1994 по 26.02.1999 року з дати призначення пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908, 00 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.2063563483 від 23.03.2021 року (а.с. 19).
Отже, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 908, 00 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України,розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5ст. 134 КАС України).
Рішенням у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (п. 269) Європейський суд з прав людини зауважує, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Аналіз наведених висновків процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана позиція кореспондується з викладеною у постанові Верховного суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Позивачем надано наступні докази понесених ним витрат на професійну правничу допомогу: Договір про надання правової допомоги від б/н 17.03.2021 року; Додаток № 1 до вказаного договору; Акт виконаних робіт від 23.03.2021 року до вказаного Договору; копія квитанції на суму 3500, 00 грн зі сплати послуг згідно Договору про надання правової допомоги б/н від 17.03.2021 року.
Однак, виходячи з наданих доказів, суд позбавлений можливості встановити порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), у відповідності до норми ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" через те, що наведені відомості відсутні у Договорі про надання правової допомоги від б/н 17.03.2021 року.
Крім того, позивачем не надано у порушення ч. 4 ст. 134 КАС України детального опису робіт (наданих послуг). З цього виходить неможливість встановлення співмірності витрат на оплату послуг адвоката складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відсутність документального підтвердження розрахунку та обгрунтованість зазначеного розміру витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, враховуючи, що справа незначної складності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18.
З огляду на зазначене вище, суд доходить висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо незарахування ОСОБА_1 , під час призначення пенсії за віком, трудового стажу: з 19.07.1977 року по 23.10.1978 року; з 27.04.1992 року по 12.11.1992 року; з 21.12.1992 року по 17.11.1993 року; з 18.11.1993 року по 23.06.1994 року; з 24.06.1994 року по 26.02.1999 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області включити до загального страхового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи: з 19.07.1977 року по 23.10.1978 року; з 27.04.1992 року по 12.11.1992 року; з 21.12.1992 року по 17.11.1993 року; з 18.11.1993 року по 23.06.1994 року; з 24.06.1994 року по 26.02.1999 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 , з урахуванням періодів роботи, з з 19.07.1977 року по 23.10.1978 року; з 27.04.1992 року по 12.11.1992 року; з 21.12.1992 року по 17.11.1993 року; з 18.11.1993 року по 23.06.1994 року; з 24.06.1994 року по 26.02.1999 року з дати призначення пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908, 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев