17 травня 2021 року Справа № 160/4569/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.03.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.12.2020 року по 24.02.2021 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.12.2020 року по 24.02.2021 року.
В обґрунтування вимог позову вказано, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, військова частина НОМЕР_1 не провела розрахунків щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, тим самим з боку командування військової частини були порушені вимоги абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Остаточний розрахунок військової частини НОМЕР_1 з виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно відбувся 25.02.2021 року, тобто через 64 (шістдесят чотири) календарних доби з часу звільнення. 09.03.2021 року позивач звернулась із заявою до командування частини НОМЕР_1 про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.12.2020 року по 24.02.2021 року, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Відповідачем було відмовлено у виплаті середнього заробітку, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 06.04.2021 року відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 року вручена представнику відповідача 14.04.2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленими про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 року зупинено провадження в адміністративній справі 160/4569/21 до надходження до суду витребуваної довідки про середньоденний заробіток ОСОБА_1 за два останні місяці, що передують звільненню.
14.05.2021 року позивачем до суду подано довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 за два останні місяці, що передують звільненню від 13.05.2021 року №317.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 року поновлено провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 від 30 березня 2016 року.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2020 року №259 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , фельдшера евакуаційного відділення медичної роти, звільненої наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.12.2020 року №130-РС, вирішено вважати такою, що справи та посаду здала з 23.12.2000 року.
Відповідно до вказаного наказу позивача було виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і продовольчого забезпечення.
Вказаним наказом, серед іншого, було передбачено виплатити позивачу грошову компенсацію замість предметів речового майна, належних до видачі, у сумі 64463,30 грн.
Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в ПАТ «УкрСиббанк», судом встановлено, що остаточний розрахунок військової частини НОМЕР_1 з виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно відбувся 25.02.2021 року, тобто через 64 (шістдесят чотири) календарних доби з часу звільнення.
Відповідачем доказів на спростування несвоєчасно проведеного розрахунку не надано.
04.03.2021 року позивач звернулась із заявою до командування частини НОМЕР_1 про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.12.2020 року по 24.02.2021 року, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Військова частина НОМЕР_1 листом №691/1142 від 18.03.2021 року надала позивачу відповідь, якою повідомлено, що своєчасність виплати позивачу грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування, не залежала цілковито від військової частини НОМЕР_1 , яка, в свою чергу, провела відповідний розрахунок після затвердження кошторису на 2021 рік та отримання фінансування командуванням Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (довольчого органу), при цьому заявка на фінансування була направлена ще 14.12.2020 року №71, тобто завчасно до виключення позивача зі списків особового складу частини.
Не погодившись з наданою відповіддю, позивач звернулась до суду з позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
З матеріалів справи судом встановлено, що у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 23.12.2020 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті, а саме: грошову компенсацію за замість речового майна.
Суд зазначає, що виплата вказаної компенсації була передбачена наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2020 року №259.
А тому обов'язок відповідача виплатити грошову компенсацію за замість речового майна в сумі 64463,30 грн. був безспірним. Несвоєчасність виплати вказаної суми компенсації підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в ПАТ «УкрСиббанк», про проведення остаточного розрахунку з виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно 25.02.2021 року, тобто через 64 (шістдесят чотири) календарних доби з часу звільнення.
Отже, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.12.2020 року по 24.02.2021 року.
Доказів проведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.
Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що при прийнятті рішення на суд покладено обов'язок щодо розрахунку конкретної суми грошової компенсації.
Отже, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та провести розрахунок середнього заробітку за час за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з метою стягнення вказаної суми з відповідача.
Здійснюючи розрахунок, судом встановлено, що відповідно до довідки грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 від 13.05.2021 року №317 грошове забезпечення позивача становить 30302,52 грн., в тому числі за жовтень 2020 року 15151,26 грн., за листопад 2020 року 15151,26 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає - 496,76 грн.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2020 року №259 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , фельдшера евакуаційного відділення медичної роти, звільненої наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.12.2020 року №130-РС, вирішено вважати такою, що справи та посаду здала з 23.12.2000 року. Відповідно до вказаного наказу позивача було виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення і продовольчого забезпечення з 23.12.2000 року.
Отже, судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 25.02.2021 року.
Таким чином, сума середнього заробітку позивачу за час затримки у виплаті компенсації замість речового майна підлягає розрахунку з 24.12.2000 року по 25.02.2021 року - день фактичної виплати суми грошової компенсації за невикористане речове майно.
З розрахунку календарних днів у період з 24.12.2000 року по 25.02.2021 року сума компенсації складає 31792,64 грн. (64 кал. днів х 496,76 грн.).
Згідно з розрахунком середнього заробітку, затримка розрахунку складає 64 календарних днів, що не заперечується та не спростовано відповідачем. А отже, сума стягнення за весь час затримки складає 31792,64 грн.
Отже, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у визначеному розмірі, а саме 31792,64 грн.
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку не підлягають задоволенню судом.
Проте, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат за подачу позову до суду у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.12.2020 року по 24.02.2021 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 23.12.2020 року по 24.02.2021 року у розмірі 31792 грн. 64 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат за подачу позову до суду за наслідками розгляду справи не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова