Справа 633/586/20
Провадження 2/633/33/2021
27 квітня 2021 року смт. Печеніги
Печенізький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді: Цимбалістенко О.В.,
при секретарі: Панченко С.В.
за участі представника позивача - ОСОБА_1
відповідача- ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №633/586/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні і володінні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення,-
Позивач подала до Печенізького районного суду Харківської області вказаний вище позов, в якому просила усунути перешкоди у користуванні Ѕ частиною житлового будинку, шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та визнати відповідача ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим будинком. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 13.09.2011 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до Печенізької селищної ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю задоволені в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки від 13.08.2015 виданої КП «Печенізьке Бюро технічної інвентаризації» №63 з якої вбачається, що станом на 31.12.2012 року житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 згідно рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13.09.2011 року. Після прийняття вищевказаного рішення та реєстрації права власності відповідач ОСОБА_2 28.10.2011 року зареєструвала місце свого проживання у вказаному будинку, що підтверджується довідкою від 05.11.2020 року №02-30/1842 виданою Печенізькою селищною радою Печенізького району Харківської області. Дізнавшись про вказане рішення позивач ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13.09.2011 року. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02.07.2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено. Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13.09.2011 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.10.2013 року зазначені вище рішення скасовані, цивільну справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно рішення Печенізького районного суду Харківської області від 29.05.2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Печенізької селищної ради Харківської області, треті особи на боці відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю- відмовлено.
Позовна заява ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , треті особи на боці позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,- Печенізька селищна рада Харківської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом - задоволені в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03.07.2014 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилено. Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 29.05.2014 року залишено без змін. На підставі вищевказаних рішень Позивачем ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на Ѕ частину вищевказаного житлового будинку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. Незважаючи на те, що рішення суду на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок було скасовано, ще в 2013 році, відповідач ОСОБА_2 яка самостійно виселятись та зніматись з реєстраційного обліку не бажає, до цього часу проживає без будь-якої правової підстави та зареєстрована у вказаному будинку. Позивач ОСОБА_3 , як новий власник, що успадкувала спірне житло, не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідач ОСОБА_2 , яка втратила право власності на житловий будинок, самостійно відмовляється виселятися з нього.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, що відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди у вільному користуванні Ѕ частини житлового будинку, позивач була вимушена звернутись до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні і володінні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, шляхом її виселення.
Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 22 грудня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач ОСОБА_2 у встановлений ухвалою про відкриття провадження строк від 18.01.2021 р. подала до суду відзив на позовну заяву в якому зазначила, що з позовними вимогами ОСОБА_3 не згодна, та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обгрунтування своєї позиції зазначила наступне.
ОСОБА_2 проживає у вищевказаному будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , з серпня 2000 року, що підтверджується довідкою №1653 від 29.03.2011 виданою виконавчим комітетом Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області.
У 2000 році ОСОБА_2 отримала інформацію від мешканців с. Кицівка, про те, що після смерті ОСОБА_9 будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який перебував у власності ОСОБА_9 , стоїть порожній, садкоємців за законом у померлої ОСОБА_9 не має і лише ОСОБА_8 , як особа яку ОСОБА_9 зазначила в своєму заповіті, може мати права щодо зазначеного будинку. Після отримання зазначеної інформації, ОСОБА_2 звернулась до родини ОСОБА_10 , з питанням придбання вищевказаного домоволодіння. Станом на той час, власником будинку був саме ОСОБА_8 , який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_9 , що підтверджується рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 29.05.2014 р. ц справі №2031/2-79 та ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03.07.2014 року, справа № 633/586/20.
Між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони було досягнуто домовленості щодо продажу домоволодіння та усіх інших істотних умов договору купівлі-продажу домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до досягнутої домовленості ОСОБА_2 передала родині Рубанів кошти як оплату за придбаний будинок. В свою чергу ОСОБА_8 надав ОСОБА_2 свою згоду на вселення в будинок та передав відповідачу технічний паспорт і правовстановлюючі документи на нього. В подальшому, ОСОБА_2 на законних підставах, за згодою власника вселилась до будинку і приживає в ньому і на цей час.
Разом з тим, відповідач в поданому до суду відзиві, зазначає, що позивач ОСОБА_12 в позовній заяві не оспорює факт проживання ОСОБА_2 у спірному будинку до 13.09.2011 року як квартирантки. Також ця зазначена обставина підтверджується і мотивувальною частиною ухвали Апеляційного суду Харківської області від 03.07.2014 року, справа №2031/2-79.
На момент вселення відповідача у будинок в серпні 2000 року, будинок фактично знаходився в поганому стані. Після визнання Печенізьким районним судом Харківської області за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, ОСОБА_2 була вимушена за власні кошти ремонтувати будинок. При цьому вищезазначений будинок не розділений внатурі і порядок користування ним не визначений.
Крім того, відповідач у відзиві, вказує на те, що власники іншої Ѕ частини вказаного вище будинку, жодних претензій до ОСОБА_2 з приводу її проживання в ньому протягом більш як 20 років не пред'являють.
За таких обставин, відповідач вважає що позовні вимоги ОСОБА_3 є незаконними та необґрунтованими, перешкоди у користуванні нею належною їй на праві власності Ѕ частини будинку відсутні.
Позивач правом подачі відповіді на відзив скористатись не забажала.
Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 09.02.2021 року за клопотання відповідача було відкладено проведення підготовчого засідання у справі , та продовжено строк підготовчого судового засідання, строком на 30 днів.
В підготовчому судовому засіданні 02.03.2021 судом було задоволено подане до суду 08.02.2021 року відповідачем ОСОБА_2 клопотання про долучення доказів по справі.
Разом з тим, судом було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 подане до суду 08.02.2021 року про виклик та допит свідків в судове засідання.
Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області суду від 02 березня 2021 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , пояснили, що ОСОБА_2 з 2000 року постійно мешкає в АДРЕСА_1 . Раніш відповідач мешкала в даному будинку зі своїм чоловіком. Мешкати відповідач почала в будинку після домовленості з власником будинку щодо його придбання. Приблизно десять років назад ОСОБА_2 почала займатися ремонтно-будівельними роботами даного будинку за власні кошти, оскільки будинок знаходився у поганому стані. Інші особи з відповідачем, в даному будинку не мешкають.
Позивач ОСОБА_18 в судовому засіданні з приводу позовних вимог, пояснила, що вона як новий власник, яка успадкувала спірне житло, бажає продати належну їй Ѕ частину будинку, однак на даний час вона не може користуватися та розпоряджатися своєю власністю на свій власний розсуд, оскільки у будинку прописана та проживає без будь-якої правової підстави ОСОБА_2 , яка самостійно виселятись та зніматись з реєстраційного обліку не бажає. В зв'язку з чим, позивач була вимушена звернутись з даною позовною заявою до суду. Позивач в судовому засіданні, позовні вимоги підтримує та просила їх задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог. Вважала позовні вимоги ОСОБА_3 необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають у задоволенні.
Треті особи в судове засідання не з'явились, подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до довідки від 13.08.2015 виданої КП «Печенізьке Бюро технічної інвентаризації» №63 в якій зазначено, що станом на 31.12.2012 року житловий будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 згідно рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13.09.2011 року. (а.с.13).
Згідно копії рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13.09.2011 року з якого вбачається, шо позовні вимоги ОСОБА_2 до Печенізької селищної ради Харківської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю - задоволені в повному обсязі. (а.с.12).
Згідно ухвали Апеляційного суду Харківської області від 02.07.2013 року, апеляційну скаргу ОСОБА_19 відхилено. Рішення Печенізького районного суду від 13.09.2011 року - залишено без змін.(а.с.16-18).
Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.10.2013 року, рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13.09.2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02.07.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.(а.с.19-21).
Відповідно до рішення Печенізького районного суду Харківської області від 29.05.2014 та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 03.07.2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_20 право власності на Ѕ частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.16-30).
Згідно Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна з якої вбачається, що власником Ѕ частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (а.с.31).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.
З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У частині другій п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 317 та частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Позивач є власником майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В силу ст. 391 ЦК України, як власник майна ОСОБА_3 має право на власний розсуд вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_2 не є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .Оскільки рішення Печенізького районного суду Харківської області від 13.09.2011року, було скасовано на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.10.2013 р та справу було передано до суду першої інстанції на новий розгляд. Відповідно рішення Печенізького районного суду Харківської області від 29.05.2014 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Про те, згідно наданих відповідачем до суду доказів на підтвердження її проживання та утримання спірного будинку, з яких вбачається, що на момент вселення ОСОБА_2 у будинок у серпні 2000 року в якому вона мешкає на даний час, спірний будинок знаходився у поганому стані, та ОСОБА_2 за власні кошти виконувала ремонтно-будівельні роботи для покращення умов проживання у даному будинку.(а.с.63-80).
Згідно Постанови ВСУ від 16 листопада 2016 р. у справі № 6-709цс16, згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі №753/481/15-ц (провадження №6-13113цс16, від 09 жовтня 2019 року у справі №695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі №523/12186/13-ц (провадження №61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
У висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-709цс16) зазначено, що правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть із ним спільне господарство.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналогічні висновки зроблені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 447/455/17.
Судом встановлено, що звернення позивача до суду із вказаною позовною заявою про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - є однією із форм захисту власником своїх прав.
Усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову. (Висновок Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 13.10.2020 року, справа № 447/455/17)
Статтею 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, провадиться в судовому порядку.
Відповідно доч.1ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.16 ч.2 п.4 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 прописана та мешкає в даному будинку без будь якої правової підтави. За таких обставин, зібрані у справі докази та їх належність, вказують про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі, шляхом усунення перешкод ОСОБА_3 у користуванні і володінні житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, шляхом виселення.
З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_3 і має підстави для їх задоволення.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволені повністю, судові витрати, понесені позивачем і документально підтверджені, за правилами ст.141 ч.1 ЦПК України покладаються на відповідача у розмірі, встановленому п.п.2 п.1 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір», у сумі 840 гривень 80 копійок, на момент подання позову.
З урахуванням наведених мотивів суд при вирішенні цього спору застосував такі норми права: ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.41 ч.4 Конституції України, ст. 72 ЖК України ст. ст. 383, 386, 391ЦК України.
Керуючись ст.ст.12,13,81,82,263,264,265,279 ЦПК України і на підставі ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.41 ч.4 Конституції України, ст.72 ЖК України, ст.ст. 383, 386, 391ЦК України, суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні і володінні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення - задовольнити.
Усунити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перешкоди у користуванні Ѕ частиною житлового будинку, шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати за сплату судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Печенізький районний суд Харківської області до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 17.05.2021 року.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ), РНОКПП: НОМЕР_2 ;
Третя особа: ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: не відомий.
Третя особа: ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), РНОКПП: не відомий.
Суддя О.В. Цимбалістенко