Справа № 183/5964/18
№ 2/183/128/21
14 квітня 2021 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
секретаря судового засідання Берези В.П.
за участю:
представника позивача Пришляк В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» доОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
26 вересня 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалося на те, що 30 травня 2011 року між ним та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 8 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_4 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, остання в порушення взятих на себе зобов'язань, своєчасно не сплачувала кредит та відсотки за користування кредитом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 померла.
26 вересня 2014 року позивачем на виконання вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України, направлена претензія кредитора до Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області та відповіддю державного нотаріуса Крутько Л.П. від 12 листопада 2014 року йому повідомлено, що спадкоємці померлої ОСОБА_4 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися.
В той же час, позивач вважає, що спадкоємцями померлої ОСОБА_4 є відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки на момент смерті спадкодавця проживали разом з нею, що підтверджується паспортами останніх.
15 липня 2018 року відповідачам ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємцям, кожному окремо, банком було направлено лист-претензію щодо задоволення вимог кредитора за кредитним договором в повному обсязі, проте ніяких дій зі сторони останніх здійснено не було.
За наведених вище обставин, позивач посилається на те, що відповідачі прийняли спадщину, до складу якої входять, в тому числі кредитні зобов'язання померлого позичальника, спадкування обов'язків відбулося відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, так як відповідачі не відмовилися від спадщини у передбачені законом строки.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на дату смерті позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором б/н від 30 травня 2011 року утворилась заборгованість в розмірі 6 187,49 грн., яка з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 6 039, 63 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 147,86 грн.
Зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 1 762,00 грн. позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2018 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 15 серпня 2019 року зобов'язано Новомосковську районну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В судовому засіданні представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» посилався на обставини, викладені в позовні заяві, свої вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, у зв'язку з неявкою відповідачів в судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавали.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши надані ним письмові докази, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 30 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є позивач АТ КБ «ПриватБанк») ОСОБА_4 укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку№ НОМЕР_1 у розмірі 5 000,00 грн., який в подальшому банком був збільшений до 8 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позивачем на підтвердження отримання ОСОБА_4 кредиту зі встановленим вище розміром ліміту надано довідку, згідно якої банком було видано позичальнику кредитну картку № НОМЕР_1 , яка перевипускалась 01 листопада 2013 року, строк її дії якої - до 08/16.
Таким чином, при укладенні кредитного договору та отриманні кредитної картки позичальником ОСОБА_4 виникли кредитні зобов'язання перед банком.
У заяві зазначено, що позичальник згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Банк виконав вимоги кредитного договору і надав відповідачу кредитні кошти в зазначеному розмірі.
При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України і укладений між ними договір є договором приєднання, друга сторона не може пропонувати свої умови договору.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 04 липня 2014 року, виданого виконавчим комітетом Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 в селищі Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області, актовий запис № 14 від 04 липня 2014 року.
Судом встановлено, що заборгованість позичальника ОСОБА_4 станом на дату її смерті - 02 липня 2014 року складає 6 187,49 грн., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 6 039, 63 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 147,86 грн.
Судом встановлено, що 26 вересня 2014 року банком на виконання вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України, направлено Претензію кредитора до Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області.
Спадкова справа № 362 заведена 13 жовтня 2014 року Новомосковською районною нотаріальною контрою Дніпропетровської області згідно заяви позивача АТ КБ «ПриватБанк», (номер у спадковому реєстрі 56644499), що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 38614957 від 13 жовтня 2014 року.
Згідно відповіді державного нотаріуса Крутько Л.П. від 14 жовтня 2014 року за вих. № 1848/02-14 позивачу повідомлено, що у разі звернення спадкоємців ОСОБА_4 з заявами про прийняття спадщини, Претензія кредитора буде доведена до їх відома.
Так, з матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємці після смерті позичальника ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявами про прийняття або відмову в прийнятті спадщини до Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області не зверталися. Відомості щодо видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті спадкодавця відсутні.
Крім того, спадкова справа не містить відомостей адреси проживання спадкодавця ОСОБА_4 на момент її смерті, а також відомості про проживання з нею відповідачів та інших осіб на дату смерті спадкодавця.
Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні наполягав на тому, що відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями померлої ОСОБА_4 , оскільки на момент її смерті були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .Зазначене підтверджується відмітками в паспортах останніх.
15 липня 2018 року відповідачам ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємцям, кожному окремо, банком було направлено лист-претензію щодо задоволення вимог кредитора за кредитним договором в повному обсязі, проте ніяких дій зі сторони останніх здійснено не було.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми закону.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (ст.1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у ч. 3, 4 ст. 1268 та в ст. 1269 ЦК України.
Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Разом з тим суд враховує наступне.
Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу, суд, за позовом кредитора, накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Системне тлумачення ст.16та ч. 2 ст.1282 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: -по-перше, норма ч. 2ст. 1282 ЦК України є спеціальною у площині захисту прав кредиторів спадкодавця у межах спадкових правовідносин, в якій передбачено належний спосіб захисту прав кредиторів спадкодавця; -по-друге, до відносин між кредитором і спадкоємцями позичальника не повинні застосовуватися норми закону, які врегульовують загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов'язань, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі (пред'явлення в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором).
Тобто, аналіз ч. 2 ст.1282 ЦК України свідчить, що задоволення вимоги кредитора до спадкоємців позичальника шляхом одноразового платежу, тобто шляхом сплати грошових коштів, можливе лише в позасудовому порядку.
Судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред'явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно.
Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачами претензії кредитора, а тому про її наявність останні повідомлені не були.
За таких обставин, обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає вимогам ч. 2 ст. 1282 ЦК України.
Посилання представника позивача на наявність відміток в паспорті відповідачів, які були зареєстровані за однією адресою на момент смерті спадкодавця, а тому вважаються спадкоємцями, судом не приймаються до уваги, оскільки як зазначалося вище відсутні відомості адреси проживання спадкодавця ОСОБА_4 на момент її смерті, а також відомості про проживання з нею відповідачів або інших осіб.
Крім того, відсутні докази щодо факту родинних відносин між спадкодавцем і спадкоємцями та докази щодо маси спадкового майна померлої та його вартості.
Позивачем також не надано суду доказів про наявність майна спадкодавця.
Суд зазначає, що представником позивача АТ КБ «ПриватБанк» під час розгляду справи не заявлялось жодних клопотань про витребування зазначених вище доказів.
Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку, оскільки вони необґрунтовані та належними доказами не підтверджені.
Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати в розмірі 1 762,00 грн. покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273- 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».
Учасники справи:
- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1д;
- відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 15 квітня 2021 року.
Суддя Д. І. Городецький