Заводський районний суд м. Запоріжжя
69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98
Справа № 332/4684/19
Провадження №: 2/332/18/21
07 травня 2021 р. м.Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді - Сінєльніка Р.В.,
при секретарі - Васильченко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (місцезнаходження: 69005, м. Запорізька, вул. Патріотична, 49, буд. 8) про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла №382 від 07.06.2011 в сумі 931588,00 грн, яка складається із заборгованості по поверненню суми інвестицій із врахуванням індексу інфляції-501685,55 грн; заборгованості зі сплати відсотків- -36838,63 грн; заборгованості за неповернення коштів після розірвання договору-393063,82 грн., а також моральної шкоди в розмірі 100000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007 був визначений замовником на завершення будівництва-житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , цим же рішенням відповідачу було передано об'єкт незавершеного будівництва, зобов'язано здійснити заходи щодо проектування, будівництва та введення в експлуатацію будинку. На виконання зазначеного рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради між комітетом у справах сім'ї та молоді Запорізької міської ради та відповідачем була укладена Угода про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва -житлового будинку по АДРЕСА_2 від 26.11.2007 згідно якої визначений порядок та умови завершення будівництва житлового будинку, відповідач прийняв на період будівництва зазначений об'єкт, зобов'язався організувати його добудову делегувавши функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації. На підставі акту передачі- прийняття об'єкту незавершеного будівництва від 26.11.2007 комітет у справах сім'ї та молоді Запорізької міської ради передав, а відповідач прийняв об'єкт незавершеного будівництва- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , для організації його добудови. Таким чином, відповідач прийнявши об'єкт незавершеного будівництва став зобов'язаною особою щодо здійснення проектування, будівництва та введення в експлуатацію цього будинку. Тому, на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007, Угоди про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва -житлового будинку по АДРЕСА_2 від 26.11.2007 та приписів Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого Постановою КМУ №584 від 29.05.2001 ЗРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» від 29.05.2001, набув статусу замовника та забудовника вищезазначеного об'єкту. Відповідач як державна фінансова установа не маючи ліцензій, дозволів, обладнання тощо для безпосереднього здійснення будівельних робіт делегував функції Замовника/Забудовника/Генпідрядника об'єкту незавершеного будівництва- житлового будинку ТОВ «Александрівська будівельна корпорація» шляхом укладення безоплатного договору доручення №130 від 27.11.2007. Тобто, відповідач уклавши договір доручення з ТОВ «АБК» став довірителем, а ТОВ «АБК» повіреною особою, відповідно усі юридично значущі дії повіреного потягли настання юридичних наслідків саме для відповідача, як довірителя. Зобов'язання з проектування, будівництва та введення в експлуатацію будинку, як до, так і після укладення договору №130 від 27.11.2007 залишилися за відповідачем. Згідно положень договору №130 від 27.11.2007 відповідач доручив ТОВ «АБК», а ТОВ «АБК» взяло зобов'язання виконувати функції Замовника/Забудовника/Генпідрядника об'єкту незавершеного будівництва- житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; ТОВ «АБК» безоплатно виконувало обов'язки за договором; відповідач зобов'язувався передати ТОВ «АБК» об'єкт будівництва, здійснювати кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян згідно Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого Постановою КМУ №584 від 29.05.2001; ТОВ «АБК» зобов'язалося виконати доручення відповідно до вимог відповідача, передбачених цим договором; плановим терміном введення в експлуатацію об'єкту був 3-й квартал 2009 року. В подальшому згідно додаткових угод до договору №130 від 27.11.2007 плановий термін введення об'єкту в експлуатацію був неодноразово перенесений включно до 4-ого кварталу 2013 року. Надалі, з метою здійснення фінансування об'єкту за рахунок коштів державного бюджету відповідач запропонував позивачу отримати в нього кредит згідно Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла. Крім того, відповідач повідомив позивачу, що кредитних коштів буде недостатньо для здійснення будівництва, а тому позивачу ще додатково необхідно доплатити за будівництво квартири в будинку, окрім кредитних коштів, ще й власні кошти. При цьому необхідною умовою для отримання кредиту мало бути підписання договору про інвестування в будівництво(реконструкцію) житла. На вимогу відповідача позивач підписав з ТОВ «АБК» договір про інвестування в будівництво(реконструкцію) житла №382 від 07.06.2011, який погодив директор відповідача, скріпивши його своїм підписом та відбитком печатки 21.06.2011, з цього часу цей договір набув чинності. Згідно умов договору про інвестування в будівництво(реконструкцію) житла позивач приймав участь в інвестуванні будівництва об'єкту шляхом внесення грошових коштів, з метою подальшого отримання у власність своєї частки у виді кватири; забудовник також приймав участь в інвестуванні будівництва об'єкту шляхом здійснення комплексу заходів по правовому, технічному забезпеченню будівництва, внесення грошових коштів та інших вкладів і інвестицій; об'єктом інвестування була однокімнатна квартира АДРЕСА_3 ; плановим терміном введення всього будинку в експлуатацію був 4-й квартал 2012 року; загалом позивач мав сплатити в якості інвестицій забудовнику для здійснення будівництва квартири 259025,00 грн; усіма коштами, які повинен був вносити позивач в якості інвестицій розпоряджався відповідач; був складений графік внесення інвестицій, який був додатком №1 до цього ж договору; забудовник зобов'язувався здійснити будівництво(реконструкцію) об'єкту в якості замовника/підрядника у відповідності з плановим строком завершення робіт, СНіП, державним стандартам, санітарним і гігієнічним нормам та умовам, визначеним Договором; у випадку порушення забудовником строків введення в експлуатацію секції будинку та/або передачі квартири, встановлених п.3.2 Договору, забудовник мав сплатити позивачу пеню в розмірі 0,5 відсотка вартості невиконаних будівельно-монтажних робіт по квартирі за кожний тиждень прострочення; забудовник зобов'язувався повернути позивачу суму внесених інвестицій(оплаченої вартості квартири) на рахунок інвестора в банку-агенті у місячний строк з дня отримання повідомлення від інвестора про розірвання Договору; у випадку неповернення коштів інвестора після розірвання договору у строки, встановлені Договором забудовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день такого прострочення; в будь-якому разі розірвання Договору суми внесених інвестицій повертаються забудовником на рахунок інвестора в банку агенті, у місячний строк з дня отримання повідомлення про розірвання цього договору від інвестора; договір набував чинності лише після його погодження відповідачем; договір складався в трьох примірниках, тобто один примірник надавався позивачу, один повіреному-ТОВ «АБК» та один відповідачу. Як зазначив позивач, хоча стороною договору та забудовником в договорі №382 від 07.06.2011 зазначено ТОВ «АБК», цей правочин створив цивільні права та обов'язки не для ТОВ «АБК», а для його довірителя- ЗРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», який в силу ч.1 ст.1000 ЦК України, набув статусу зобов'язальної сторони. З метою отримання з державного бюджету кредиту, який в подальшому мав бути витрачений на фінансування будівництва житлового будинку за програмою, передбаченою Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №08062008654 від 21.06.2011. Згідно умов кредитного договору відповідач надав позивачу прямий адресний (цільовий) кредит в сумі 166659,00 грн на строк 120 кварталів на будівництво квартири площею 39,85 кв.м., яка мала б розташовуватися за адресою: АДРЕСА_4 , а в подальшому позивач мав повернути такий кредит зі сплатою відсотків. Фактично позивач не мав права розпоряджатися кредитними коштами на власний розсуд, оскільки уся сума кредитних коштів, відповідно умов кредитного договору, була одразу переказана директором відповідача ОСОБА_2 з рахунку позивача на рахунки повіреного- ТОВ «АБК». Єдиним вигодонабувачем було ЗРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», яке уклавши з позивачем договір інвестування №382 від 07.06.2011 через свого повіреного -ТОВ «АБК», та в подальшому уклавши з позивачем кредитний договір, кошти за яким виділялися з державного бюджету, отримав фактично фінансування об'єкту будівництва. З метою можливості переказу коштів, які отримав позивач в якості кредиту та його власних коштів, був відкритий банківській рахунок № НОМЕР_1 від 21.06.2011. Того ж дня у нотаріуса директору позивача ОСОБА_2 була видана позивачем довіреність на розпорядження усіма коштами, які мали спрямовуватися на фінансування будівництва будинку. Директор відповідача ОСОБА_2 перерахував ТОВ «АБК» з червня по грудень 2011 року кредитні кошти, які отримав позивач в сумі 165364,00 грн (інша частина кредиту та особистих коштів позивача, які він вніс на свій рахунок в день укладання кредитного договору пішла на оплату договору страхування, оформлення довіреності у нотаріуса, банківські комісії), а також перерахував свої власні кошти в сумі 25849,00 грн Всього директором відповідача було перераховано 191213,00 грн в якості інвестиціій. Після 4-ого кварталу 2011 року позивач зупинив внесення коштів для фінансування будівництва об'єкту, оскільки ТОВ «АБК» зупинило виконання будівельних робіт на ньому. ТОВ «АБК» використало зазначену належну позивачу суму грошей та частково добудувало об'єкт незавершеного будівництва. Однак з листопада 2011 року будівництво об'єкту зупинено. У зв'язку із невиконанням обов'язків щодо будівництва об'єкту, як було передбачено договором №382 від 07.06.2011, позивач 11.05.2013 надіслав в адресу ТОВ «АБК» заяву про розірвання Договору вважаючи, на той час, його відповідальною особою за неналежне виконання зобов'язань забудовника та просив повернути суму внесених інвестицій в розмірі 191213 грн і сплатити пеню за порушення строків введення в експлуатацію секції будинку та передачі квартири, встановлених п.3.2 Договору. Вищезазначену заяву ТОВ «АБК» отримало 31.05.2013, тобто за місяць було повідомлено про розірвання Договору, отже Договір №382 від 07.06.2011 вважається розірваним згідно умов договору з 01.07.2013. Оскільки позивач на той час не знав про існування правовідносин між ТОВ «АБК та відповідачем, як між повіреним та довірителем, а отже вважав, що саме ТОВ «АБК» повинно нести відповідальність за невиконання зобов'язань забудовника об'єкту будівництва за договором №382 від 07.06.2011, тому 02.08.2013 звернувся із позовом до ТОВ «АБК» в Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя про стягнення суми інвестицій та пені за договором №382 від 07.06.2011. Відповідач приймав участь у розгляді справи в Орджонікідзевському районному суді м.Запоріжжя як третя особа, однак приховало відомості про існування між ним та ТОВ «АБК» правовідносин довірителя та повіреного. Внаслідок чого заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 27.09.2013 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та стягнуто із ТОВ «АБК», яке було неналежним відповідачем, грошові кошти на загальну суму 227159,85 грн за невиконання умов договору №382 від 07.06.2011. Крім того, як тільки будівництво об'єкту зупинилося позивач почав постійно звертався до відповідача і Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» з приводу вжиття заходів щодо завершення будівництва будинку. Однак поновлення будівництва об'єкту так і не відбувалося Після чисельного листування із відповідачем та надання відповіді відповідачем, що він не може організувати закінчення будівництва, позивач звернувся до Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» з метою з'ясування того, чому саме ТОВ «АБК» було визначено будівельною компанією, яка здійснювала добудову об'єкту. У відповідь на своє звернення позивач 15.12.2019 отримав від Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» лист від 14.12.2019, що ТОВ «АБК» було самостійно обрано відповідачем, як особа, якій відповідач довірив здійснити безпосереднє будівництво об'єкту як повіреному, тобто усі ризики та відповідальність залишалися за невиконання функцій забудовника у ЗРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву». В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ТОВ «АБК» діяло лише як повірена особа відповідача, договір №382 від 07.06.2011 навіть набував чинності лише після його погодження керівником відповідача, тобто самостійно юридично значущих дій під час укладання договору ТОВ «АБК» не могло вчиняти. Усі ризики та відповідальність згідно законодавства має нести відповідач. ТОВ «АБК» за договором №382 від 07.06.2011 виконувало будівництво об'єкту за адресою: АДРЕСА_2 , частково його добудувало та повинно було передати, а відповідач прийняти об'єкт після його добудови. Єдиним вигодонабувачем був відповідач, якому наразі належить частково добудований об'єкт незавершеного будівництва. Оскільки відповідач не виконав зобов'язання забудовника та не забезпечив введення в експлуатацію об'єкту до 4-ого кварталу 2012 року, договір №382 від 07.06.2011 був розірваний, кошти витрачені позивачем в якості інвестицій також не повернуті, відповідач має повернути вкладені позивачем інвестиції в сумі 191213 грн; сплатити пеню за неповернення коштів після розірвання договору №382 від 07.06.2011 в сумі 393063,82 грн; сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає 501685,55 грн, а також три проценти річних від простроченої суми, що складає 36838,63 грн. Всього відповідач просить суд стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 931588,00 грн( заборгованість із врахуванням індексу інфляції-501685,55 грн; заборгованість зі сплати відсотків- -36838,63 грн; заборгованість за неповернення коштів після розірвання договору-393063,82 грн). Також зазначає, що довгі роки, після того, як вклав кошти в будівництво будинку, який так не був добудований, змушений був тривалий час проживати в неналежних умовах, в постійній тривозі через те, що будівництво зупинилося, в невпевненості в тому, що воно взагалі коли-небудь буде завершено. В результаті втратив гроші, а довгоочікувану кватиру так і не отримав. Весь цей час змушений був постійно звертатися до відповідача, до різних органів державної влади із вказаною проблемою добудови будинку, в фінансування будівництва якого витратив значні для нього кошти. Все це призводило до душевних страждань, які позивач оцінив у 100000 грн та просить суд стягнути з відповідача.
Представник відповідача надав відзив, в якому зазначив, що заперечує проти позову. В обґрунтування відзиву зазначив, що він не є ані замовником, ані забудовником об'єкту будівництва. Так, об'єкт незавершеного будівництва адресою: АДРЕСА_2 був переданий відповідачу на період будівництва відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007 та Угоди про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва -житлового будинку по АДРЕСА_2 від 26.11.2007. Згідно умов укладеної Угоди від 26.11.2007 відповідач прийняв об'єкт на період будівництва та відповідно до Положення про Фонд організовував його добудову делегуючи функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації. Також згідно умов укладеного між відповідачем та ТОВ «АБК» договору №130 від 27.11.2007 відповідач зобов'язувався передати ТОВ «АБК» функції замовника/забудовника/генпідрядника на період добудови об'єкта. На підставі акту прийому-передачі від 27.11.2007 відповідач передав ТОВ «АБК» об'єкт будівництва. Отже, як зазначає представник відповідача, відповідач 27.11.2007 передав об'єкт будівництва ТОВ «АБК» для добудови. Відповідач не є власником, користувачем, балансоутримувачем споруди та власником або користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2 відповідно не має ніякого статусу взагалі у правовідносинах. Крім того, згідно умов договору №130 від 27.11.2007 відповідач зобов'язаний був здійснювати кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян, які відповідають умовам Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів та бажають отримати державні пільгові кредити на будівництво квартир в об'єкті, а також з небюджетних джерел. Зазначає, що відповідачем були виконані усі зобов'язання перед ТОВ «АБК» за договором №130 від 27.11.2007. Позивачем з метою участі у фінансуванні будівництва з ТОВ «АБК» був укладений договір №382 від 07.06.2011 згідно умов якого права та обов'язки виникали лише у сторін, а не у відповідача, який не був стороною договору. Отже відповідач не повинен нести ніякої відповідальності за порушенням зобов'язань за цим договором. Також позивач, після укладення договору з ТОВ «АБК» отримав від держави пільговий довготерміновий кредит в сумі 166659,00 грн на підставі кредитного договору укладеного із ЗРУ «Держмолодьжитла» №08062008654 від 21.06.2011. Згідно умов кредитного договору позивач доручив відповідачу розпоряджатися за цільовим призначенням кредитними коштами. Відповідно до умов кредитного договору сума коштів кредиту за розпорядження Фонду була перерахована органами Державного казначейства на рахунок позивача в банку. Використання як кредитних коштів, так і додаткового особистого внеску позивача здійснювалося в безготівковій формі за письмовим розпорядженням Фонду на підставі кредитного договору та довіреності на рахунок ТОВ «АБК». Перерахування коштів здійснювалося на підставі укладеного між позивачем та забудовником договору №382 про інвестування в будівництво житла. Як зазначено у відзиві представником відповідача, вказані обставини свідчать про відсутність порушень з боку відповідача за укладеним кредитним договором. Твердження позивача, що відповідач є вигодонабувачем і отримувачем фінансування об'єкту будівництва є безпідставними. Отже вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди є безпідставними, так як відповідальність за невиконання забудовником ТОВ «АБК» обов'язків з будівництва та введення в експлуатацію покладається на сторону договору. Позивачу було відомо, що за договором №382 обов'язок будівництва та введення об'єкту в експлуатацію покладався на забудовника, а не відповідача. Також позивач не підтвердив доказами факт спричинення йому моральної шкоди.
Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що обставини, викладені у відзиві представника відповідача не відповідають дійсності. Так, з приводу доводів відповідача про те, що він не є і не може бути забудовником позивач вказав, що відповідно до п.2 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого Постановою КМУ №584 від 29.05.2001 відповідач є як замовником, так і забудовником. Таке твердження позивача обґрунтовувалося п.1, п.2 Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007, п.2.1 Угоди про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва, укладеної між Комітетом у справах сім'ї та молоді Запорізької міської ради та відповідачем, згідно з якими відповідача визначено саме як замовника об'єкту незавершеного будівництва-житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; відповідачу саме як замовнику передався об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 для завершення його будівництва. Пунктом 2 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого Постановою КМУ №584 від 29.05.2001, передбачено, що замовник- це Фонд або регіональні управління Фонду, організації молодіжних житлових комплексів, члени Всеукраїнської асоціації Укрмолодьжитло", інші юридичні особи, яким Фонд в установленому порядку делегував повноваження із замовлення будівництва (реконструкції) житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян. Пунктом 4 Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007 передбачалося, що відповідач зобов'язаний був здійснити заходи щодо проектування, будівництва та введення в експлуатацію в ІІ кварталі 2009 року об'єкту. Пунктом 2.1 Угоди про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва, укладеної між Комітетом у справах сім'ї та молоді Запорізької міської ради та відповідачем також передбачалося, що останній зобов'язаний був організувати добудову об'єкту делегуючи функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації. Пунктом 2 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла зазначено, що забудовником є особа, яка у встановленому законодавством порядку отримала право на використання земельної ділянки для спорудження об'єктів житлового будівництва або згідно з укладеними договорами має право розпоряджатися житловою площею у будинках, які будуються (реконструюються). Договір про інвестування в будівництво(реконструкцію) житла №382 від 07.06.2011 був саме тим договором, згідно якого відповідач розпорядився житловою площею в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , виділивши позивачу в якості об'єкту інвестування однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , на десятому поверсі вказаного недобудованого будинку. Зазначений договір №382 набував чинності лише після його погодження відповідачем. Відповідно твердження відповідача про те, що він не є забудовником не ґрунтуються на нормах законодавства, рішеннях органів місцевого самоврядування або положеннях цивільно-правових договорів. Крім того, сам відповідач підтвердив, що прийняв об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , лише на період будівництва від комітету у справах сім'ї та молоді Запорізької міської ради та повинен був організувати його добудову делегувавши функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації. Також позивач в обґрунтування обов'язку нести юридичну відповідальність відповідача як замовника та забудовника об'єкту вказує, що договір №130 від 27.11.2007 є договором доручення, на підставі якого між відповідачем та ТОВ «АБК» виникли правовідносини довірителя та повіреного. Юридична відповідальність, в силу ч.1 ст.1000 ЦК України, залишається в таких правовідносинах за довірителем. Договір доручення передбачає, що права та обов'язки забудовника залишилися за відповідачем, відповідно і юридична відповідальність за договором про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла №382 від 07.06.2011 саме як забудовника залишилася за відповідачем. Відповідач делегувавши ТОВ «АБК» як своєму повіреному повноваження замовника та забудовника на підставі договору доручення, продовжує нести юридичну відповідальність замовника та забудовника. Про це свідчать і такі фактичні обставини: відповідач отримав від виконавчого органу Запорізької міської ради об'єкт незавершеного будівництва на період будівництва для завершення такого будівництва та передав його фізично своєму повіреному-ТОВ «АБК». Позивач протягом 2011-2013 років інвестував значну для нього суму грошей в будівництво квартири в недобудованому об'єкті за адресою: АДРЕСА_2 , а саме 191213 грн. Повірена юридична особа відповідача-ТОВ «АБК» використала вказані кошти на здійснення будівельних робіт збільшивши цей об'єкт. В подальшому ТОВ «АБК» було ліквідоване, тобто ліквідований повірений відповідача, який фактично здійснював будівельні роботи. Проте об'єкт незавершеного будівництва, який був переданий відповідачу на період його будівництва, для завершення будівництва, залишається й досі недобудованим, відповідно незважаючи на ту обставину, що ТОВ «АБК», яке фактично здійснювало будівельні роботи ліквідоване, об'єкт незавершеного будівництва залишається у відповідача, якому він був переданий виконавчим органом Запорізької міської ради і до теперішнього часу виконавчому органу Запорізької міської ради не повертався. У відповідача залишився частково добудований об'єкт, у тому числі, за кошти позивача, а позивач й досі залишився, як без бажаної та довгоочікуваної квартири, так і без грошей. Посилання відповідача на ту обставину, що він не є власником, користувачем, балансоутримувачем об'єкту незавершеного будівництва, як зазначає позивач є безпідставними. Так, об'єкт перебуває у комунальній власності, передавався відповідачу лише на період будівництва і для його завершення. На вказану обставину посилається також і сам відповідач, і це визнається позивачем. Проте твердження, що відповідач не є користувачем об'єкту не відповідає дійсності, оскільки на підставі акту приймання-передачі між комітетом у справах сім'ї та молоді міської ради та відповідачем від 26.11.2007, останній прийняв об'єкт для організації його добудови, тобто набув повноваження користувача об'єкту. Та обставина, що відповідач актом приймання-передачі від 27.11.2007 передав фізично об'єкт своєму повіреному, який мав здійснювати будівельні роботи на ньому не свідчить про припинення прав користувача у самого позивача. Твердження відповідача, що він не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій об'єкт розташований також не спростовує доводів позивача, адже і земельна ділянка під об'єктом також відноситься до комунальної власності і в користуванні будь-яких юридичних чи фізичних осіб не перебувала і не перебуває. При цьому не надано доказів і тому, що ТОВ «АБК було власником чи користувачем земельної ділянки під об'єктом. З приводу доводів відповідача про те, що він лише здійснював кредитування об'єкту і не несе відповідальності за його недобудову позивач зазначив, що твердження відповідача про те, що останній на підставі п.2.2.2. договору №130 від 27.11.2007 повинен був здійснювати кредитування молодих сімей та громадян відповідає дійсності. Позивач дійсно отримав від відповідача кредит для здійснення фінансування будівництва об'єкту, оскільки його добудова потребувала значних коштів. Кредитні кошти, які позивач в подальшому повинен був повертати державі, як і додатково його власні кошти, йшли на фінансування будівництва, яке й досі не закінчено. Стосовно того, що відповідач не несе ніякої відповідальності за договором №382 від 07.06.2011, так як не є стороною позивач зауважив, що оскільки ТОВ «АБК», який зазначений стороною і забудовником був лише повіреним відповідача, відповідно цивільні права та обов'язки забудовника у відносинах з позивачем були створені для відповідача. Більше того, договір набував чинності лише після його погодження відповідачем, тобто без такого погодження він не був би укладеним і жодних прав та обов'язків не створював би.
В судовому засідання позивач та представник позивача позов підтримали та надали пояснення, аналогічні викладеним в позові, просили позов задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надавши пояснення аналогічні викладеним у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників процесу, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007 визначено замовником на завершення будівництва-житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву». Пунктом 4 цього Рішення виконкомом Запорізької міської ради передано відповідачу об'єкт незавершеного будівництва, також зобов'язано останнього здійснити заходи щодо проектування, будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку.
На виконання рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007 між комітетом у справах сім'ї та молоді Запорізької міської ради та Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» була укладена Угода про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва -житлового будинку по АДРЕСА_2 від 26.11.2007.
На підставі пункту 1.1. Угоди комітет у справах сім'ї та молоді Запорізької міської ради та Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» визначили порядок та умови завершення будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно п.п.2.1 Угоди відповідач прийняв на період будівництва зазначений об'єкт, зобов'язався організувати його добудову делегувавши функції замовника/забудовника/генпідрядника ліцензованій будівельній організації.
В подальшому між Запорізьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ТОВ «Александрівська будівельна корпорація» з метою делегування функцій замовника/забудовника/генпідрядника укладений договір №130 від 27.11.2007.
Згідно п. 1.1.договору №130 від 27.11.2007 відповідач доручив (делегував) ТОВ «АБК», а ТОВ «АБК» взяло на себе зобов'язання виконувати функції Замовника/Забудовника/Генпідрядника об'єкту незавершеного будівництва- житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Пунктом 1.2 договору №130 від 27.11.2007 передбачалося, що ТОВ «АБК» безоплатно виконувало обов'язки за договором.
Відповідно до п.п.2.1 договору №130 від 27.11.2007 відповідач зобов'язувався передати ТОВ «АБК» функції замовника/забудовника/генпідрядника на період добудови об'єкту, що здійснюється підписанням цього договору.
Згідно п.2.2.1 договору №130 від 27.11.2007 відповідач зобов'язувався передати ТОВ «АБК» об'єкт для добудови на період будівництва.
Згідно п.2.2.2 договору №130 від 27.11.2007 відповідач зобов'язувався здійснювати кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян згідно Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів. Залучення інших інвесторів допускалося виключно за письмовою згодою відповідача.
Відповідно до п.п.2.4.1 договору №130 від 27.11.2007 ТОВ «АБК» зобов'язалося виконати доручення відповідно до вимог відповідача, передбачених цим договором.
Плановим терміном введення в експлуатацію об'єкту згідно п.1.5 договору №130 від 27.11.2007 був 3-й квартал 2009 року. В подальшому згідно додаткових угод до договору №130 від 27.11.2007 плановий термін введення об'єкту в експлуатацію був неодноразово перенесений до 4-ого кварталу 2013 року.
В подальшому, з метою залучення коштів для фінансування будівництва об'єкту між позивачем та ТОВ «АБК» був також укладений договір про інвестування в будівництво(реконструкцію) житла №382 від 07.06.2011. Зазначений договір 21.06.2011 погодив директор відповідача, скріпивши його своїм підписом та відбитком печатки.
Згідно п.1.1 договору №382 від 07.06.2011 усі визначення і терміни, що використовуються в цьому договорі, визначені Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 №584.
Згідно п.п.2.1, 2.3 договору №382 від 07.06.2011 позивач приймав участь в інвестуванні будівництва об'єкту шляхом внесення грошових коштів, з метою подальшого отримання у власність своєї частки у виді кватири.
Згідно п.2.2. забудовник також приймав участь в інвестуванні будівництва об'єкту шляхом здійснення комплексу заходів по правовому, технічному забезпеченню будівництва, внесення грошових коштів та інших вкладів і інвестицій.
Об'єктом інвестування згідно п.3.1 договору №382 від 07.06.2011 виступала однокімнатна квартира АДРЕСА_3 .
Згідно п.3.2 договору №382 від 07.06.2011 плановим терміном введення всього будинку в експлуатацію був 4-й квартал 2012 року.
Згідно п.4.1 договору №382 від 07.06.2011 всього позивач мав сплатити в якості інвестицій забудовнику для здійснення будівництва квартири 259025,00 грн
При цьому, згідно п.4.3.1 договору №382 від 07.06.2011 усіма коштами позивача, які він повинен був вносити в якості інвестиції розпоряджався відповідач.
Відповідно до п.4.4 договору №382 від 07.06.2011 був складений графік внесення інвестицій, який був додатком №1 до цього ж договору.
Згідно п.5.2.1 договору №382 від 07.06.2011 забудовник зобов'язувався здійснити будівництво(реконструкцію) об'єкту в якості замовника/підрядника у відповідності з плановим строком завершення робіт, СНіП, державним стандартам, санітарним і гігієнічним нормам та умовам, визначеним Договором.
Пунктом 5.2.4 договору №382 від 07.06.2011 передбачалося, що у випадку порушення забудовником строків введення в експлуатацію секції будинку та/або передачі мені квартири, встановлених п.3.2 Договору, забудовник мав сплатити позивачу пеню в розмірі 0,5 відсотка вартості невиконаних будівельно-монтажних робіт по квартирі за кожний тиждень прострочення.
Пунктом 5.2.7 договору №382 від 07.06.2011 передбачалося, що забудовник зобов'язувався повернути позивачу суму внесених інвестицій(оплаченої вартості квартири) на рахунок інвестора в банку-агенті у місячний строк з дня отримання повідомлення від інвестора про розірвання Договору.
Також п.6.2 договору №382 від 07.06.2011 передбачалося, що у випадку неповернення коштів інвестора після розірвання договору у строки, встановлені Договором забудовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день такого прострочення
Відповідно до п. 8.4 договору №382 від 07.06.2011, він може припинити дію у разі невиконання або неналежне виконання однією зі сторін своїх зобов'язань за цим, при цьому одна сторона попереджає іншу сторону про розірвання цього Договору за один місяць.
Відповідно до п.8.5 договору №382 від 07.06.2011, в будь-якому разі розірвання Договору суми внесених інвестицій повертаються забудовником на рахунок інвестора в банку агенті, у місячний строк з дня отримання повідомлення про розірвання цього договору від інвестора.
Згідно п.8.1 договору №382 від 07.06.2011 цей договір набував чинності після його погодження відповідачем
Згідно п.9.1 договору №382 від 07.06.2011 договір складався в трьох примірниках, з яких один примірник надавався позивачу, один ТОВ «АБК» та один відповідачу.
Відповідно до п.9.2 договору №382 від 07.06.2011 зобов'язання прийняті забудовником перед третіми особами, крім Фонду, не поширюються на правовідносини встановлені цим договором.
Крім того, з метою отримання з державного бюджету кредиту, кошти якого в подальшому повинні були витрачені на фінансування будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 за програмою, передбаченою Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №08062008654 від 21.06.2011.
Згідно п.1.1, п.1.2, п.1.3 кредитного договору відповідач надав позивачу прямий адресний (цільовий) кредит в сумі 166659,00 грн на строк 120 кварталів на будівництво квартири площею 39,85 кв.м., яка мала б розташовуватися за адресою: АДРЕСА_4 , а в подальшому позивач мав повернути такий кредит зі сплатою відсотків.
Відповідно до п.2.2., п.2.4 кредитного договору, позивач доручив відповідачу розпоряджатися першим внеском, кредитними коштами (майном), коштами за понаднормативну площу та/або сумою перевищення розрахункової вартості будівництва (реконструкції) житла та коштами страхування. Використання кредитних коштів здійснювалося виключно у безготівковій формі за письмовим розпорядженням відповідача шляхом перерахування банком-агентом з рахунку позивача на рахунок забудовника суми коштів, відповідно до договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла, що укладається між позивачем та забудовником або між фондом, що виконує функції замовника та підрядником.
З метою можливості переказу коштів, які позивач отримав в якості кредиту та його власних коштів, позивачем був відкритий банківській рахунок у відділенні ПАТ «МетаБанк» згідно договору про обслуговування поточного рахунку фізичної особи в національній валюті №117470000057 від 21.06.2011. Також 21.06.2011 в нотаріальному порядку позивачем директору відповідача ОСОБА_2 була видана довіреність на розпорядження усіма коштами, які мали спрямовуватися на фінансування будівництва будинку, зареєстрована в реєстрі за №2325.
Надалі директор відповідача ОСОБА_2 перерахував ТОВ «АБК» з червня по грудень 2011 року кредитні кошти позивача в сумі 165364,00 грн, а також перерахував його власні кошти в сумі 25849,00 грн. Всього директором відповідача за вказаний період було перераховано 191213,00 грн, на фінансування будівництва об'єкту, що відповідало графіку фінансування будівництва (реконструкції) житла, який є додатком до договору №382 від 07.06.2011, а також підтверджується листом відповідача №510-1/01-12 від 16.05.2013, меморіальними ордерами №1 від 23.06.2011, №5 від 26.09.2011, №7 від 27.12.2011.
ТОВ «АБК» використало зазначену належну позивачу суму коштів та частково добудувало об'єкт незавершеного будівництва. Проте з листопада 2011 року будівництво об'єкту зупинено згідно листа Інспекції ДАБК у Запорізькій області №Б-298/1 від 21.06.2013.
У зв'язку із невиконанням обов'язків щодо будівництва об'єкту згідно умов договору №382 від 07.06.2011, позивач 11.05.2013 надіслав в адресу ТОВ «АБК» заяву про розірвання Договору та просив повернути суму внесених інвестицій в розмірі 191213 грн і сплатити пеню за порушення строків введення в експлуатацію секції будинку та передачі квартири, встановлених п.3.2 Договору.
Вищезазначену заяву ТОВ «АБК» отримало 31.05.2013, отже за місяць було повідомлено про розірвання Договору.
Відповідно до п.8.4 договору №382 від 07.06.2011, він вважається розірваним з 01.07.2013.
Також позивач постійно звертався до відповідача, а також Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» щодо вжиття заходів по завершенню будівництва будинку. Представники відповідача та Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» надавали відповіді позивачу зміст яких зводився до того, що вживаються певні заходи щодо добудови об'єкту, вирішується питання про надання нових пільгових кредитів з державного бюджету, питання поновлення будівництва буде вирішено за наявності фінансування з державного та місцевого бюджетів, об'єкту був включений до переліку проблемних об'єктів тощо. Про це свідчить зміст листів Фонду №2054/v-1.2 від 16.10.2012, ЗРУ Фонду №501-1/01-10 від 11.10.2012, Фонду №333/5.1.1. від 19.02.2013, ЗРУ Фонду №510-1/01-12 від 16.05.2013, Фонду №666/06.5 від 11.04.2014.
Однак поновлення будівництва об'єкту так і не відбулось.
Окрім того, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.08.2016, у справі №908/4383/14, ТОВ «АБК» було ліквідоване як банкрут.
В подальшому, 13.08.2018 відповідач направив позивачу лист за №326/1-01/11, яким повідомив останнього, що питання про забезпечення позивача житлом буде вирішено після виділення коштів з державного бюджету, питання добудови об'єкту буде розглянуте при наявності фінансових можливостей бюджету міста.
Також на звернення позивача відповідач надав відповідь №527-01/11 від 14.11.2019, в якій вказав, що не може наразі організувати закінчення добудови об'єкту. При цьому зазначив, що з 2013 року з метою добудови об'єкту звертався до органів місцевого самоврядування, проводив переговори з будівельними компаніями щодо добудови об'єкту.
Згідно ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на житло, сприяє молодіжному житловому будівництву, створенню молодіжних житлових комплексів тощо.
Молоді сім'ї та молоді громадяни можуть одержувати за рахунок бюджетних коштів пільгові довгострокові державні кредити на будівництво і придбання жилих будинків і квартир, на оплату вступних пайових внесків при вступі до молодіжних житлових комплексів, житлово-будівельних кооперативів, а також на обзаведення домашнім господарством.
Порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім'ям та їх пільгового погашення встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.2 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого Постановою КМУ №584 від 29.05.2001:
-замовник- Фонд або регіональні управління Фонду, організації молодіжних житлових комплексів, члени Всеукраїнської асоціації "Укрмолодьжитло", інші юридичні особи, яким Фонд в установленому порядку делегував повноваження із замовлення будівництва (реконструкції) житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян.
забудовник- особа, яка у встановленому законодавством порядку от мала право на використання земельної ділянки для спорудження об'єктів житлового будівництва або згідно з укладеними договорами має право розпоряджатися житловою площею у будинках, які будуються (реконструюються).
-договір про придбання житла - договір, що укладається між кандидатом і відчужувачем (продавцем, управителем, замовником, забудовником), а саме: договір купівлі-продажу житла на вторинному ринку, договір про участь у фонді фінансування будівництва, договір купівлі-продажу цільових облігацій, договір про пайову участь в житлово-будівельному кооперативі та інші договори, укладені з метою забезпечення фінансування будівництва (реконструкції) житла;
Відповідно до п.3 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла право на отримання кредиту мають сім'ї та одинокі молоді громадяни, які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов.
Пунктом 4 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла передбачено, що кредитування будівництва (реконструкції) і придбання житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян, передбачене цим Положенням, є прямим, адресним (цільовим) і здійснюється у межах наявних кредитних ресурсів.
Пунктом 25 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла передбачено, що фінансування будівництва (реконструкції) житла здійснюється відповідно до договору на придбання житла у безготівковій формі за письмовим розпорядженням регіонального управління Фонду банком-агентом шляхом перерахування коштів з рахунка позичальника або оформлення відповідних документів про передачу Фондом чи його регіональним управлінням матеріальних ресурсів позичальнику.
Зі змісту Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла (п.2) вбачається, що регіональне управління фонду, яким є відповідач може бути замовником будівництва.
Як було встановлено вище, рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007 (п.1) відповідача прямо визначено замовником на завершення будівництва-житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачу був переданий об'єкт будівництва саме як замовнику (п.2,п.4 Рішення), який мав здійснити заходи щодо проектування, будівництва та введення в експлуатацію.
Отже доводи представника відповідача, що відповідач не був змовником спростовуються Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007.
Також згідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007 (п.4), Угоди про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва -житлового будинку по АДРЕСА_2 , укладеної між комітетом у справах сім'ї та молоді Запорізької міської ради від 26.11.2007 (п.2.1) відповідач отримав об'єкт для організації його добудови. При цьому мав делегувати функції замовника/забудовника ліцензованій будівельній організації. Тобто первісним забудовником об'єкту був визначений саме відповідач, який в подальшому мав делегувати такі функції ліцензованій будівельній організації.
Крім того, п.2 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла визначав, що забудовником була особа:1) яка у встановленому законодавством порядку отримала право на використання земельної ділянки для спорудження об'єктів житлового будівництва або 2) згідно з укладеними договорами має право розпоряджатися житловою площею у будинках, які будуються (реконструюються).
Судом встановлено, що земельна ділянка під об'єктом не виділялася у власність чи користування будь-яким особам, що підтверджується листом МРУ у Запорізькому районі та м.Запоріжжі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 13.04.2018, тобто жодна особа не мала статусу забудовника об'єкту саме в силу отримання права на використання земельної ділянки для спорудження об'єктів житлового будівництва.
Натомість іншою умовою, яка надавала особі статусу забудовника в розумінні п.2 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла було право розпорядження житловою площею у будинках, які будуються (реконструюються).
При цьому п. 3.1 Угоди про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва -житлового будинку по АДРЕСА_2 передбачав обов'язок саме відповідача надати Запорізькій міській раді житло в об'єкті, після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію.
Додатковою угодою №3 від 12.05.2011 між відповідачем та ТОВ «АБК» до договору №130 від 27.11.2007 передбачалося, що ТОВ «АБК» після закінчення будівництва житлового будинку надає Запорізькій міській раді двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 площею 74,14 кв.м. Отже ТОВ «АБК» самостійно, на власний розсуд, не мало права розпорядитися житловою площею, яка мала б передаватися міській раді, без погодження(дозволу) відповідача, саме відповідач доручив ТОВ «АБК» передати міській раді двокімнатну квартиру. Питання про те, яка саме квартира в будинку повинна була передана міській раді вирішував саме відповідач.
Також суд зауважує, що договір №382 від 07.06.2011, на підставі якого позивач мав би отримати у власність квартиру АДРЕСА_5 площею 39,85 кв.м. в житловому будинку набував чинності (п.8.1) лише після його погодження відповідачем. Тобто ТОВ «АБК» знову ж таки самостійно не мало права розпорядитися житловою площею (квартирою) в будинку, яку мав би отримати у власність позивач. У разі непогодження відповідачем договору №382 від 07.06.2011 позивач не мав права на отримання житлової площі в об'єкті. Тобто лише відповідач приймав остаточне рішення щодо розпорядження конкретною житловою площею в будинку.
Таким чином, як в силу рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007, Угоди про порядок і умови завершення будівництва об'єкту незавершеного будівництва -житлового будинку по АДРЕСА_2 , так і в силу Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла відповідач був забудовником.
Щодо надання оцінки делегуванню функцій замовника/забудовника/генпідрядника об'єкту суд виходить з наступного.
Як було встановлено судом, відповідач отримавши повноваження (функції) замовника/забудовника/генпідрядника об'єкту повинен був в подальшому делегувати такі функції ліцензованій будівельній організації.
Обирати форму делегування таких функції було виключним правом відповідача.
Відповідач делегував функції замовника/забудовника/генпідрядника ТОВ «АБК» уклавши з останнім договір №130 від 27.11.2007. Аналізуючи умови договору №130 від 27.11.2007 суд доходить висновку, що цей договір є саме договором доручення, який передбачений ст.1000 ЦК України з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до ст.1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Відповідно до ч.1 ст.1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Відповідно до ч.1 ст.1005 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Частиною 1006 ЦК України передбачено, що повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Згідно ст.1007 ЦК України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.
Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.
Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Як зазначалося вище за умовами договору №130 від 27.11.2007 відповідач доручив (делегував) ТОВ «АБК» виконувати функції замовника/забудовника/генпідрядника будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 , надав право бути його представником у відповідних уповноважених органах, установах та організаціях усіх форм власності, а також надавати від імені позивача всі необхідні заяви, довідки, одержувати необхідні довідки та документи з питань виконання доручення на період добудови об'єкту (п.1.1.)
Договір №130 від 27.11.2007 був безоплатним (п.1.2).
Відповідач зобов'язувався передати ТОВ «АБК» функції замовника/забудовника/генпідрядника на період добудови об'єкту шляхом підписання договору (п.2.2.1).
Відповідач зобов'язувався здійснити кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян, які відповідають умовам Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів з державного та місцевого бюджетів, а також з не бюджетних джерел на будівництво квартир в об'єкті. Також допускалося залучення інших інвесторів виключно за письмовою згодою відповідача (п.2.2.2).
ТОВ «АБК» зобов'язувалося виконати доручення у відповідності до вимог відповідача, передбачених договором (п.2.4.1)
ТОВ «АБК» зобов'язувалося здійснити корегування проектно-кошторисної документації об'єкту, виконати його добудову та ввести в експлуатацію (п.2.4.2)
Таким чином, усі юридично значущі дії ТОВ «АБК» за договором №130 від 27.11.2007 з приводу будівництва об'єкту вчинилися ТОВ «АБК» лише від імені відповідача та за його рахунок шляхом залучення останнім коштів в якості кредитів, видаваємих молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам та з небюджтних джерел. Тобто обов'язок фінансувати будівництво об'єкту фактично покладався на відповідача, який мав залучати кошти, в свою чергу ТОВ «АБК» за власний рахунок не здійснювало добудову об'єкту.
На виконання договору №130 від 27.11.2007 відповідач передав ТОВ «АБК» об'єкт незавершеного будівництва для його добудови за актом від 27.11.2007.
Зауваження представника відповідача проте, що договір №130 від 27.11.2007 є договором будівельного підряду суд до уваги не приймає оскільки в силу положень ст.ст.837, 875,877, 883 ЦК України, ст.318, 323 ГК України договір будівельного підряду передбачає виконання будівельних робіт підрядником на власний ризик, обов'язковою ознакою договору будівельного підряду також є визначення конкретного змісту і складу проектно-кошторисної документації та обов'язок сторони в конкретний строк передати таку документацію, визначення відповідальності підрядника за недоліки об'єкту, прострочення передання його замовникові, а також обов'язок відповідача прийняти об'єкт. Також обов'язковою ознакою будь-якого договору будівельного підряду є його оплатність замовником.
Обравши саме таку форму делегування функцій замовника/забудовника об'єкту ТОВ «АБК» як доручення, відповідач не зняв із себе юридичної відповідальності за усі юридичні дії ТОВ «АБК» з приводу добудови об'єкту.
Отже суд встановив, що у правовідносинах відповідача з ТОВ «АБК» з приводу добудови об'єкту житлового будинку по АДРЕСА_2 Запорізьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» виступало як замовник та забудовник об'єкту, а ТОВ «АБК» як повірена особа замовника та забудовника.
Укладаючи з позивачем договір про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла №382 від 07.06.2002 ТОВ «АБК» діяло як повірена замовника і забудовника особа, в його інтересах, укладення такого договору створило цивільні права та обов'язки і для відповідача, який його і затвердив 21.06.2011 (лише після цього договір набув чинності). При цьому п.9.2 Договору передбачав також, що зобов'язання прийняті забудовником (за текстом договору забудовником названо ТОВ «АБК») перед Фондом поширюються на правовідносини, встановлені цим договором.
Позивачем було профінансоване протягом червня -грудня 2011 року будівництво об'єкту на суму 191213,00 грн (частково кредитні кошти, які в подальшому мав повернути державі позивач та частково його власні кошти).
Проте будівельні роботи перестали проводитися ще з листопада 2011 року згідно листа Інспекції ДАК від 21.06.2013.
Отже відповідач витративши кошти на фінансування будівництва об'єкту залишився як і без грошей, так і без житла, на отримання якого правомірно очікував.
Через невиконання забудовником обов'язку щодо будівництва об'єкту позивач розірвав договір №382 від 07.06.2011. Також звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя із позовом до ТОВ «АБК» вважаючи саме його відповідальною особою.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 27.09.2013 у справі №335/7976/13 позов позивач задоволено повністю та стягнуто із ТОВ «АБК» суму інвестицій в розмірі 191213,00 грн та пеню за порушення строків введення будинку в експлуатацію, а також пеню за неповернення коштів після розірвання договору.
Проте жодних кошів, які були інвестовані та витрачені в будівництво житла позивач не повернув, оскільки ТОВ «АБК» був визнаний банкрутом і ліквідований ухвалою господарського суду від 30.08.2016.
Проте, 15.12.2019 позивач отримав від Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву копію договору №130 від 27.11.2007 з додатковими угодами зі змісту якого дізнався, що забудовником об'єкту був насправді відповідач, а ТОВ «АБК» діяло лише як його повірена особа з приводу добудови об'єкту, а отже й договір №382 від 07.06.2011 створював права і обов'язки для відповідача як довірителя.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт отримання коштів в якості інвестицій від позивача в сумі 191213,00 грн, порушення зобов'язання ТОВ «АБК» за договором №382 від 07.06.2011, що виразилося у недобудові будинку та невведені його в експлуатацію у четвертому кварталі 2012 року встановлений заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 27.09.2013 та не оспорювався представником відповідача.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.08.2016 встановлений факт неповернення коштів позивачу у зв'язку із відсутністю майна та коштів у підприємства -банкрута- ТОВ «АБК».
Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Під час розгляду справи встановлено, що у правовідносинах, які виникли на підставі договору №382 від 07.06.2011 з приводу інвестування позивачем в будівництво житла-квартири АДРЕСА_7 ТОВ «АБК» діяло як повірена особа відповідача, тому в силу ч.1 ст.1000 ЦК України цивільні права та обов'язки, у тому числі обов'язок відшкодувати шкоду, покладається на відповідача, який має відшкодувати позивачу внесену ним суму інвестицій з урахуванням індексу інфляції в розмірі 501685,55 грн, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 36838,63 грн, а також сплатити пеню за неповернення коштів після розірвання договору в сумі 393063,82 грн.
Доводи представника відповідача про те, що відповідач не має наразі жодного стосунку до об'єкту, оскільки передав його у 2007 році ТОВ «АБК» суд до уваги не приймає, оскільки було встановлено, що саме відповідач рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №480/1 від 23.11.2007 був визначений замовником/забудовником/генпідрядником, саме відповідачу виконавчим комітетом міської ради був переданий об'єкт.
Більше того, з листа виконавчого комітету Запорізької міської ради №02954/02-21/03 від 06.04.2017 вбачається, що виконавчий комітет міської ради в черговий раз підтвердив, що об'єкт передавався саме відповідачу для завершення будівництва.
Окрім того, лист Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради№5623/01/01-07/6880 від 30.10.2018 свідчить, що навіть у 2018 році саме відповідач намагався повернути виконавчому комітету міської ради об'єкт, тобто й досі відповідач залишається відповідальною за його добудову особою і несе відповідальність за юридичну долю цього об'єкту.
Також, відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд доходить висновку, що позивач будучі особою, яка потребувала забезпечення житлом отримав від держави кредит (який в подальшому мав повертати з відсотками), кошти якого, як і кошти його власних заощаджень, були витрачені в будівництво житла, яке він так і не отримав. Тривале, понад сім років, листування (з 2012 по 2019 роки) з відповідачем, Фондом сприяння молодіжному житловому будівництву та іншими органами з приводу вжиття заходів щодо добудови житла, на яке позивач правомірно очікував та яке так врешті-решт і не отримав, при цьому залившись і без грошей інвестованих в це житло, порушили його нормальний життєвий уклад, призводили до душевних страждань. Позивач оцінює моральну шкоду в 100000 грн. Проте суд виходячи із засуд розумності, виваженості та справедливості вважає, що 50000 грн є достатньою сумою компенсації моральної шкоди.
Також представником відповідача зроблено заяву про застосування позовної давності, яка мотивована тим, що всі інвесторі з 2009 року були «усвідомлені» про укладення договору №130, позивач міг дізнатися про існування договору №130 під час проведення загальних зборів позичальників у 2011 році, а також під час спілкування з іншими інвесторами, а отже, на думку представника відповідача, був пропущений строк звернення до суду. На підтвердження такій обставині представником відповідача надані заява ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших до першого заступника голови Запорізької ОДА від 21.07.2009 та протокол загальних зборів позичальників ЗРУ «Держмолодьжитло»-інвесторів будівництва об'єкту по АДРЕСА_2 від 30.08.2011.
Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257, ст.258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації ; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності; 4) у зв'язку з недоліками проданого товару; 5) про розірвання договору дарування; 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти; 7) про оскарження дій виконавця заповіту; 8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.
Частиною 1 ст.260 ЦК України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд не може взяти до уваги посилання представника відповідача про обізнаність позивача про існування правовідносин між відповідачем та ТОВ «АБК», які виникли на підставі договору №130 від 27.11.2007 в 2009 році, оскільки будь-які правовідносини між позивачем та відповідачем і ТОВ «АБК» виникли лише у 2011 році, коли був укладений договір №382 від 07.06.2011. Більше того, в заяві ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших до першого заступника голови Запорізької ОДА від 21.07.2009 відсутнє прізвище та підпис позивача.
Протокол загальних зборів позичальників ЗРУ «Держмолодьжитло»-інвесторів будівництва об'єкту по АДРЕСА_2 від 30.08.2011 як доказ пропуску строку звернення до суду також до уваги не береться, оскільки зі змісту цього документа взагалі не вбачається посилання на договір №130 від 27.11.2007 , крім того, 30.08.2011 позивач не був присутнім на таких зборах інвесторів.
Тому твердження представника відповідача про сплив позовної давності є безпідставним та не доведені належними та допустимими доказами.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Прокопович проти Росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
У справі «Віннійчук проти України» (рішення від 20 жовтня 2016 року, заява № 34000/07) зазначено, що концепція «житла» має основне значення для особистісної ідентичності, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримання відносин з іншими та є постійним і безпечним місцем у суспільстві (див., серед інших джерел, рішення у справах «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), заява № 30856/03, пункт 44, від 02 грудня 2010 року, та «Гладишева проти Росії» (Gladysheva v. Russia), заява № 7097/10, пункт 93, від 06 грудня 2011 року). Втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед інших джерел, рішення у справі «МакКанн проти Сполучного Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50, від 13 травня 2008 року, та згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), пункт 41).
Разом з тим, враховуючи, що право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом недобудови житла, на яке особа правомірно очікувала, є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також слід зауважити, що поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення. Це, насамперед, означає, що національне законодавство держав-учасниць Конвенції не може вважатися остаточним при з'ясуванні його змісту, проте ЄСПЛ може визнати за доцільне застосувати національне законодавство. Водночас, це передбачає обізнаність - насамперед, на національному рівні - з позицією ЄСПЛ щодо тих чи інших питань. Особливо зазначена проблема є актуальною, коли підхід ЄСПЛ є більш широким, аніж у національного законодавця.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ «"майном" може бути "наявне майно", або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні "правомірне очікування" ["legitimate expectation"] дієвої реалізації його майнового права». Хоча ЄСПЛ доволі часто використовує концепцію «правомірного очікування», найбільш типова категорія справ така. Унаслідок певного юридичного факту, який уже відбувся (це може бути договір, делікт чи видача ліцензії), особа набуває майнове право. Однак ще до того, як особа це право встигне зреалізувати, держава ухвалює акт (нормативний або індивідуальної дії), котрим таке право скасовується із наданням цьому актові ретроспективної дії щодо фактів, які відбулися до його прийняття. При цьому підстави, з яких особа позбавляється раніше набутого права, не пов'язані з її поведінкою. У подібних ситуаціях на момент розгляду справи Європейським судом право заявника не може вважатися «наявним» відповідно до національного законодавства. Через те Суд визнає порушеним не право, а «правомірне очікування» заявника. Так, у справі Пресос Компанія Нав'єра та інші проти Бельгії заявники оскаржували закон, який ретроспективно скасовував відповідальність надавачів лоцманських послуг за шкоду, завдану внаслідок недбалості їх працівників. ЄСПЛ зазначив: «Норми, що розглядаються, є нормами деліктного права, відповідно до якого право вимагати відшкодування виникає з моменту заподіяння шкоди. Вимога такого роду "становила актив" і тому була майном у контексті першого речення ст. 1 (Р1-1) Покладаючись на рішення Касаційного суду… заявники мали змогу довести, що вони мали "правомірні очікування", що їхні вимоги, які виникли на підставі морських інцидентів, будуть вирішені відповідно до загальних положень деліктного права».
Суд виходить з того, що позивач інвестував кошти в будівництво житла, яке правомірно очікував отримати у власність, проте витративши кошти це житло так і не отримав. Тому право позивача також підлягає захисту в розумінні ст.1 та ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, крім принципів цивільного права - справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem », яка означає « У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Окрім того, в п.3.5 рішення Конституційного суду України № 2-р(ІІ)/2021 від 28.04.2021р. у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк „ІНДУСТРІАЛБАНК" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу УкраїниКСУ зазначив, що тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Таким чином, суд вважає, що право на інтерес позивача ОСОБА_1 підлягає захисту в аспекті застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Укладення вищезазначеного договору про інвестування № 382 від 07.06.2011р. було погоджено державою в особі державного органу, яким є відповідач. Отже, позивач або будь-який сторонній спостерігач мав обґрунтовані сподівання, що за погодженням державного органу роботи щодо збудування та передачі позивачу у власність його майбутнього житла будуть виконані під сумлінним та ефективним контролем з боку держави, у встановлений законом та договором строк.
На підставі вищевикладеного, враховуючи ст.3 Конституції України, згідно якої держава відповідає перед людиною за свою діяльність, застосовуючи вищенаведені норми законодавства та такі засади цивільного судочинства як справедливість, добросовісність і розумність, суд приходить до висновку, що позов законний, обґрунтований, тому підлягає задоволенню в частині стягнення матеріальної шкоди повністю, а в частині стягнення моральної шкоди частково, на суму 50000 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Запорізького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором про інвестування в будівництво (реконструкцію) житла № 382 від 07.06.2011р. в сумі 931588 грн. та моральну шкоду в сумі 50000 грн.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення до Запорізького апеляційного суду через Заводський районний суд м.Запоріжжя.
Повний текст рішення виготовлено 17 травня 2021 року.
Суддя Р.В. Сінєльнік