Справа № 522/22153/20
Провадження № 2/947/1953/21
17.05.2021 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Петренка В.С.
за участю секретаря - Ратовської А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом
Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
до ОСОБА_1
про відшкодування матеріальної шкоди,
10.12.2020 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд поновити строк позовної давності в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 9 162,52 грн., стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» матеріальну шкоду в порядку регресу у розмірі 204 193,08 грн. та витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилається на те, що відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 22.04.2014 № 54-О «Про керівника ДП «Адміністрація морських портів України» призначено ОСОБА_1 . Головою державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 23.04.2014 по 22.04.2017 включно.
Наказом ГоловиДержавного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амеліним А.М. від 01 квітня 2015 року за № 105-к 3-4, ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
Представник позивача вказує, що не погоджуючись із зазначеним наказом, ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Так, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2015 по справі №761/11887/15 у задоволенні позову відмовлено.
Водночас, як зазначає представник позивача, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 по справі № 761/11887/15 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ» з 06.04.2015 року; стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.04.2015 (дата звільнення) по14.02.2017 (день ухвалення рішення суду в цій справі) в розмірі 204 193,08 грн., а також 5 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 9 162, 52 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року по справі № 761/11887/15 рішення Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 року залишено без змін.
Представник позивача вказує, що з метою виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 року по справі № 761/11887/15 ДП «АМПУ» було сплачено на користь ОСОБА_2 середній заробіток за один місяць на суму 29 385,94 грн., середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 195 030,56 грн., моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Таким чином, представник позивача стверджує, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 по справі № 761/11887/15 було виконано у повному обсязі.
Враховуючи, що звільнення ОСОБА_2 відбулось з порушенням закону, представник позивача вважає, що у ДП «АМПУ» наявне право зворотної вимоги (регресу) до винної особи - ОСОБА_1 , яким видано незаконний наказ про звільнення, у відшкодуванні шкоди, завданої незаконним звільненням, у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу у розмірі 204 193,08 грн., у зв'язку з чим, ДП «АМПУ» звернулося до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Чернявської Л.М. від 30 грудня 2020 року цивільну справу за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди надіслано за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси, на підставі п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, оскільки відповідно до відомостей з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: м. Одеса, вул. Тімірязєва, 15, що територіально відноситься до Київського району м. Одеси.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 23.02.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюДержавного підприємства «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
У судове засідання 17.05.2021 року представник позивача не з'явився, однак 17.05.2021 року надав до канцелярії суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності та зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач - ОСОБА_1 про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом надсилання судової ухвали та повісток на адресу, зазначену у довідці з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, у судові засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
При цьому суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України за згодою представника позивача Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 22.04.2014 № 54-О «Про керівника ДП «Адміністрація морських портів України» призначено ОСОБА_1 головою державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 23.04.2014 року по 22.04.2017 року включно (а.с. 65-66).
Наказом головиДержавного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амеліна А.М. від 01 квітня 2015 року за № 105-к 3-4, ОСОБА_2 з 06.04.2015 року звільнено із займаної посади за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці (а.с. 75).
Не погоджуючись із зазначеним наказом про звільнення, ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України, треті особи: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року по справі №761/11887/15-ц у задоволенні позову було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 року по справі №761/11887/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», голова Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Амелін Андрій Миколайович про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 06.04.2015 року. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 204 193 (двісті чотири тисячі сто дев'яносто три) грн. 08 коп. та у відшкодування моральної шкоди 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за 1 місяць в сумі 9 162 (дев'ять тисяч сто шістдесят дві) грн. 52 коп. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь держави судовий збір в розмірі 2285 (дві тисячі двісті вісімдесят п'ять) грн. 53 коп.
Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року по справі № 761/11887/15-ц, як зазначає представник позивача, касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» було залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року залишено без змін.
Так, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 року було встановлено, що ОСОБА_2 було звільнено з порушенням вимог статті 252 КЗпП України, оскільки таке звільнення відбулося без згоди виборного органу профспілкової організації, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, є доведеним та встановлений судом факт, що звільнення ОСОБА_2 із займаної посади було здійснено з порушенням вимог закону.
На виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 року по справі №761/11887/15-ц, ДП «АМПУ» видало наказ від 15.02.2017 року № 110-к «Про поновлення ОСОБА_2 », яким скасовано наказ від 01.04.2015 № 105-к 3-4 про звільнення ОСОБА_2 та поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного юрисконсульта відділу організації процедур закупівель служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ», а також сплачено ОСОБА_2 середній заробіток за один місяць у розмірі 9162,52 грн. (а.с. 76).
Факт виплати середнього заробітку за один місяць підтверджується розрахунковим листком на ім'я ОСОБА_2 за лютий 2017 року, а також платіжним дорученням від 22.02.2017 за №1104729 на суму 25 442,27 грн., платіжним дорученням від 22.02.2017 за №1104728 на суму 303,36 грн., платіжним дорученням від 22.02.2017 за №1104727 на суму 3640,31 грн. (а.с. 77-79, 83).
Крім того, з метою виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 року по справі №761/11887/15-ц ДП «АМПУ» було сплачено на користь ОСОБА_2 середній заробіток за один місяць на суму 29 385,94 грн., середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 195 030,56 грн., моральну шкоду в сумі 5000 грн., що підтверджується розрахунковим листком за червень 2020 року, платіжним дорученням №7180 від 30.06.2020 року, платіжним дорученням №7187 від 30.06.2020 року, платіжним дорученням №7192 від 30.06.2020 року (а.с. 80-82, 84-85).
Судовим розглядом також встановлено, що відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 21.04.2017 року № 42-О ОСОБА_3 звільнений з займаної посади у зв'язку із закінченням терміну дії контракту відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 67-68).
Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Згідно частини 1 статті 130 Кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини 1 статті 134 КЗпП України).
Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільнені або переведені працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 11 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 КЗпП України та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Таким чином, до ДП «АМПУ» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_3 в порядку регресу.
Щодо вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення строку позовної давності в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 9 162,52 грн., суд зазначає наступне.
За нормами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За положеннями статті 267 ЦК України: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3);сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4);якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5).
Згідно ч. 3, ч. 4 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
Таким чином, право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошових сум третій особі, і з цього часу обчислюється встановлений цією нормою строк пред'явлення регресного позову.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 490/9707/14-ц (провадження №61-256св17) зроблено висновок, що «у статті 234 КЗпП не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущених строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами».
З урахуванням того, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством сум третій особі та обмежується одним роком, у разі пропуску строків подання регресного позову підприємство має право на поновлення таких строків за умови надання належних доказів, які підтверджують причини, що об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду.
У березні 2017 року ДП «АМПУ» звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14.02.2017 року по справі № 761/11887/15-ц разом із клопотання про зупинення виконання рішення суду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.03.2017 року відкрито касаційне провадження та частково задоволено клопотання ДП«АМПУ» про зупинення виконання рішення, окрім виплати середнього заробітку за один місяць, до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2017 року справу призначено до судового розгляду.
У подальшому, касаційна скарга ДП «АМПУ» розглядалась Верховним Судом.
Так, постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року по справі № 761/11887/15 рішення Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 року залишено без змін.
У зв'язку з тим, що перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 14.02.2017 року по справі № 761/11887/15 у касаційному порядку тривав понад три роки, ДП «АМПУ» пропустило строки позовної давності щодо пред'явлення позову до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 в частині виплати середнього заробітку за один місяць у розмірі 9162,52 грн.
З урахуванням викладеного, строк позовної давності ДП «АМПУ» було пропущено з поважних причин, а тому, з урахуванням відсутності обґрунтованих заперечень відповідача, суд вважає за можливе поновити ДП «АМПУ» строк позовної давності на звернення до суду в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 9 162,52 грн.
За таких обставин, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку щодо доведеності факту заподіяння державному підприємству матеріальної шкоди винними діями відповідача, як службової особи, у зв'язку з чим, позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 204 193,08 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 062,90 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 29.04.1998 року Центральним РВ РМУ УМВС України в Одеській області) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770, р/р за стандартом IBAN: НОМЕР_3 в ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478) матеріальну шкоду в порядку регресу у розмірі 204 193 (двісті чотири тисячі сто дев'яносто три) грн. 08 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 062 (три тисячі шістдесят дві) грн. 90 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Суддя Петренко В. С.