Постанова
Іменем України
05 травня 2021 року
м. Харків
Справа № 641/5182/18
Провадження № 22-ц/818/1891/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Тичкової О.Ю., Кругової С.С.,
за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О.,
Учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом): Харківська міська рада,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2
третя особа за зустрічним позовом: Дванадцята харківська державна нотаріальна контора,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-я особа Харківська міська рада, Дванадцята харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину та усунення від права на спадкування за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі його представника ОСОБА_3 , на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року, ухвалене суддею Курганникова О.А., -
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
В обгрунтування позову зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були його батьками. Під час шлюбу вони придбали квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема спочатку ця квартира належала ЖБК «Домобудівельник-1», потім вона була надана батькам і у період з 1968 р. по 1980 р. вони виплатили пайові внески в повному обсязі. Зазначена квартира була оформлена на батька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 . За життя матір заповітів не залишала. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_5 за життя батько залишив заповіт, відповідно до якого залишив все своє майно ОСОБА_2 . Він звернувся до дванадцятої Харківської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , однак йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки не було надано документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно. На момент виплати батьками пайових внесків за квартиру був чинний Кодекс про шлюб та сім'ю, відповідно до якого нажите подружжям за час шлюбу майно є їх спільною сумісною власністю. Таким чином ОСОБА_4 належала 1/2 частина спірної квартири. На момент смерті матері, з нею проживали спадкоємці першої черги: чоловік ОСОБА_5 , він та його брат ОСОБА_2 таким чином після смерті матері він прийняв спадщину, зокрема 1/6 частину спірної квартири. Відповідач ОСОБА_2 не бажає надавати нотаріусу правовстановлюючі документи на квартиру для оформлення спадщини, тому він вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.
Просить суд визнати за ним право власності на 1/6 частинку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 .
У листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , 3-я особа Харківська міська рада, Дванадцята харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину та усунення від права на спадкування за законом.
В обгрунтування зустрічного позову зазначає, що право власності на спірну квартиру було зареєстроване за його батьком ОСОБА_5 . У даній квартирі були зареєстровані його батьки, він та його брат ОСОБА_1 , проте з листопада 2013 року ОСОБА_1 не проживав за адресою реєстрації. У листопаді 2013 року ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_7 за згодою батька та матері були вселені в спірну квартиру. Але після вселення фактично у витратах на утримання квартири участі не приймали, систематично порушували правила співжиття, що виражалось у вчиненні фізичного та психологічного насилля щодо батьків похилого віку. Неодноразові виклики батьком ОСОБА_5 міліції, звернення до райвідділу позитивних результатів не дали і лише після того, як батько ОСОБА_5 22 жовтня 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації, ОСОБА_1 з дружиною, під час розгляду даної справи, виїхали зі спірної квартири. З 2015 року речей ОСОБА_1 в спірній квартирі не було. Окрім цього, весь цей час ОСОБА_1 до батьків не навідувався, не піклувався про них, не цікавився їх життям і взагалі з ними не спілкувався. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати, яка заповітів не залишала. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько, який за життя залишив заповіт, відповідно до якого заповів все майно йому. Спадщина після смерті ОСОБА_4 складається із 1/2 частини квартири, яку фактично прийняли спадкоємці ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , оскільки саме вони проживали із спадкодавцем на час її смерті. Про те, що мати померла ОСОБА_1 дізнався від знайомих та замість допомоги став висловлюватись на його адресу нецензурною лайкою. ОСОБА_1 в організації поховання не допомагав, участі у похованні ОСОБА_4 не приймав. Оскільки ОСОБА_1 не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, то мав би подати заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк, однак зробив це через рік та два місяці, тобто фактично пропустив строк на подання заяви. Таким чином, ОСОБА_1 фактично спадщину після померлої ОСОБА_4 не прийняв та має бути усунутий від спадкування за законом.
Просив суд:
встановити факт не проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати ОСОБА_1 таким, що не прийняв спадщину від спадкодавця ОСОБА_4 ;
усунути ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено в повному обсязі.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80грн.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в особі свого представника ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, а саме довідці ОСББ «Домобудівельник-1» від 29 квітня 2015 року та довідці ОСББ «Домобудівельник-1» від 17 вересня 2018 року. Зазначає, що у вказаних довідках містяться суперечності стосовно членства сім'ї ОСОБА_5 , оскільки згідно однієї довідки ОСОБА_4 була членом ЖБК, а згідно другої довідки членом ЖБК був лише ОСОБА_5 .
Крім того вказує, що висновок суду про успадкування ОСОБА_1 саме 1/6 частки спірної квартири є передчасним оскільки жоден із учасників справи із заявами про визначення часток у спільній сумісній власності до суду не звертався, і відповідно судом такий виділ не проводився.
Висновок суду про визнання спірної квартири об'єктом спільної сумісної власності після смерті ОСОБА_4 (2017 рік) не відповідає обставинам справи і є свідченням неправильного встановлення обставин справи, оскільки згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно право власності на момент відкриття спадщини після ОСОБА_4 було зареєстровано одноособово за ОСОБА_5 .
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, 1/2 частина якої належала ОСОБА_4 на момент її смерті.
На момент смерті ОСОБА_4 з нею за однією адресою були зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом) та ОСОБА_2 .
Оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_1 був зареєстрований на час смерті ОСОБА_4 за адресою останньої, він є таким, що прийняв спадщину на 1/6 частину спірної квартири.
Що стосується зустрічного позову, то позовні вимоги про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 21 серпня 1965 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, що підтверджується ксерокопією свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_10 .
Як вбачається з копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 . Після її смерті була заведена спадкова справа № 268/2018, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 . Після смерті ОСОБА_5 була заведена спадкова справа №209/2018, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звертався до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 ..
Між тим, 03 липня 2018 року державним нотаріусом Дванадцятої харківської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, підставою для відмови ОСОБА_1 у видачі свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 стало відсутність документів, що посвідчують право власності на спадкове майно.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що за життя його батькам - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належала квартира АДРЕСА_1 . Оскільки він, його батько ОСОБА_5 та його брат ОСОБА_2 фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , йому в порядку спадкування належить 1/6 частина спірної квартири.
Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти первісного позову, та подав зустрічний позов в якому зазначив, що ОСОБА_1 не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Наявність реєстрації останнього за спірною адресою не вказує на фактичне проживання та прийняття спадщини.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Так, згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 березня 2018 року ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_6 , виданого 18 вересня 2014 року Реєстраційною службо Харківського міського управління юстиції Харківської області, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
Згідно довідки ОСББ «Домобудівельнк-1» № 45 від 17 вересня 2018 року, зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були членами ЖБК «Домобудівельник-1» і виплатили у повному обсязі пайові внески за 3 кімнатну квартиру, що знаходиться на 4 поверсі 5 поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Перший внесок було внесено у 1967 році, повну вартість виплачено у 1980 році повністю.
Згідно довідки ОСББ «Домобудівельник-1» від 16 жовтня 2014 року зазначено що ОСОБА_5 є членом ОСББ «Домобудівник-1», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , склад родини: ОСОБА_11 - дружина, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_1 - син.
Відповідно до положень статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (який дія на час укладання шлюбу та набуття права власності), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно роз'яснень, які містять у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооператив» №9 від 18 вересня 1987 року пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ними у позичку, а після повної сплати пайового внеску квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
З викладеного вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.
ОСОБА_2 звертає увагу на суперечності стосовно членства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у ЖБК «Домобудівельнк-1».
Дійсно, за змістом довідки від 29 квітня 2015 року, виданої ОСББ «Домобудівельнк-1» (т.І, а.с.63), членом ЖБК «Домобудівельнк-1» був ОСОБА_5 , а згідно довідки від 17 вересня 2018 року, виданої «Домобудівельнк-1» (т.І, а.с.31), членом ЖБК «Домобудівельнк-1» були ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Між тим, ці обставини висновків суду не спростовують, оскільки матеріалами справи не спростовано, що пайові внески за спірну квартиру були сплачені подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у період шлюбу та принаймні ОСОБА_5 був членом ЖБК «Домобудівельнк-1».
Отже, на час смерті ОСОБА_4 останній належала 1/2 частина спірної квартири, а тому посилання апелянта, що позивачем не доведено належності спірної квартири на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до положеннь ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ч.1 ст.1226 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Частиною 1 статті 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народження після його смерті, той з подружжя який його пережив та батьки.
За частинами 1, 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Матеріали справи свідчать, що на момент смерті ОСОБА_4 з нею за однією адресою були зареєстровані: її чоловік - ОСОБА_5 та її сини - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Положеннями ч.ч.1, 6 ст.29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно з вимогами ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Згідно п.3.22. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Мінюсту України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Мінюсті 22 лютого 2012р. за № 282/20595, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Факт проживання позивача ОСОБА_1 за спірною адресою (адресою спадкодавця) підтверджується ксерокопією паспорту останнього, де зазначена адреса реєстраці: АДРЕСА_1 .
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 через відсутність правовстановлюючих документів на спірну квартиру, а не у зв'язку з пропуском строку на прийняття спадщини.
Дана постанова сторонами по справі не оскаржувалась, а тому є чинною.
Крім того, матеріали справи свідчать, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 січня 2015 року, ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації.
Зазначеним рішенням суду було встановлено, що ОСОБА_1 проживав в квартирі, яка належала на праві власності ОСОБА_5 та заселився туди з його згоди.
Обставин, що ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживав судом не встановлено.
Надані ОСОБА_2 копії звернень до правоохоронних органів ОСОБА_5 з приводу вчинення сварок з боку його сина ОСОБА_1 не є підтвердженням не проживання останнього за спірною адресою, а навпаки вказує на те, що ОСОБА_1 за спірною адресою проживав та між ним та батьком траплялись сварки.
Факт проживання позивача ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_1 є таким, що фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 1/6 частку квартири спірної квартири.
Оскільки зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 є взаємовиключні, будь-яких належних та допустимих доказів на їх підтвердження, ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду надано не було, колегія суддів не вбачає правових підстав для їх задоволення.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та суттєвими не являються, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування або зміни судового рішення.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі його представника ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
О.Ю. Тичкова