іменем України
13 травня 2021 року
м. Харків
справа № 639/8124/20
провадження № 22ц/818/1855/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Кравченко О.О.,
імена (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
представники - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - представника ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року в складі судді Труханович В.В.,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
Заява мотивована тим, що предметом спору по даній справі є невиконання зобов'язань за договором позики, укладеного 03 березня 2020 року в простій письмовій формі між сторонами, відповідно до умов якого відповідачі отримали в борг у ОСОБА_7 суму в розмірі 130 000,00 доларів США з зобов'язанням повернути вказану суму в повному обсязі до 01 травня 2020 року. У разі неповернення суми боргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язалися сплатити неустойку в розмірі 2 000,0 доларів США щомісячно.
Свої зобов'язання за договором позики відповідачі виконали частково, сплативши 03 березня 2020 року суму в розмірі 36 000,00 доларів США. На час виникнення спору заборгованість відповідачів перед позивачем становить суму в розмірі 94 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 628 726,92 грн.
07 вересня 2020 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги № 1 за вказаним договором позики.
09 вересня 2020 року ОСОБА_1 повідомив боржників про зміну кредитора та необхідність слати боргу, на яке вони не відреагували.
Враховуючи вищевикладене, заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
1) накладення арешту з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо належного ОСОБА_2 майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 ;
2) накладення арешту з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо належного ОСОБА_3 майна, а саме:
- нежитлового приміщення (басейну), цокольного поверху № № 116, 118, 119, площею 535,6 кв. м, 1-го поверху № № 1-1-:-1-15, 1-17, 1-18, 1-19, площею 653, 3 кв. м, 2-го поверху № 2-1-:-2-2, площею 101,7 кв. м, загальною площею 1 290,6 кв. м в житловому будинку літ. «А-7-8» № 42, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 ;
- квартири, загальною площею 184,5 кв. м, житловою площею 90,5 кв. м, АДРЕСА_3 ;
- машиномісця № НОМЕР_1 у цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-7-8», загальною площею 37,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;
- машиномісця № НОМЕР_2 у цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-7-8», загальною площею 19,2 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року заяву задоволено частково.
Заборонено відчужувати:
- належну на праві власності ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ;
- належні на праві власності ОСОБА_3 машиномісця № НОМЕР_1 , загальною площею 37,7 кв. м, та № НОМЕР_2 , загальною площею 19,2 кв. м, у цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_4 .
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами дійсно виник спір про стягнення боргу за договором позики. Враховуючи приблизну реальну вартість квартири АДРЕСА_5 , що вбачається з відкритих інтернет ресурсів з продажу нерухомого майна «о1х» та «dom.ria», в розмірі 30 000,00 доларів США, а не вартість цього житла згідно з Інформаційною довідкою № 225476880 в розмірі 28 880,00 грн, а також приблизну реальну вартість двох машиномісць у цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_4 , що вбачається з відкритих інтернет ресурсів з продажу нерухомого майна «о1х» та «dom.ria», в розмірі 15 000,00 доларів США кожне, а не вартість цієї нерухомості, яку вказав ОСОБА_3 в декларації про доходи, в розмірі 51 500,00 грн кожне, суд вважав за необхідне заборонити відчуження саме цих об'єктів нерухомості.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову в іншій частині, суд першої інстанції вказав, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження дійсної вартості нерухомого майна, а накладення арешту на інше нерухоме майно буде суперечити принципу співмірності, оскільки реальна вартість цих об'єктів перевищує суму боргу.
21 січня 2021 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що питання щодо вжиття заходів забезпечення позову було вирішено за його відсутності. Зазначає, що він не укладав договору позики з ОСОБА_7 , про що ним буде надано відповідний відзив на позовну заяву. Жодних аргументів того, що існує реальна загроза утруднення ймовірного виконання рішення суду у справі або відчуження відповідачам вказаного в ухвалі суду першої інстанції не наведено. Не мотивував неможливість виконання рішення суду за вказаним позовом і сам позивач. При вирішення питання про забезпечення позову суд першої інстанції обмежився лише тими аргументами, які викладені позивачем в заяві, не звернувши увагу на те, що сам по собі факт існування судових спорів за відсутності відкритого провадження у справі не дає підстави вважати, що всі пред'явлені до нього вимоги будуть задоволені, а зазначені обставини будуть перешкоджати виконанню рішення у цій справі. Вказані обставини свідчать про зловживання правом на звернення до суду з боку позивача. Подання ОСОБА_1 завідомо безпідставного позову може спричинити нанесення збитків відповідачам, в тому числі таких, які будуть наслідком нанесення шкоди репутації відповідачів.
14 січня 2021 року ОСОБА_5 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в які, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вартість квартири АДРЕСА_1 в розмірі 28 880,00 грн та нежитлового приміщення (басейну), цокольного поверху № № 116, 118, 119, площею 535,6 кв. м, 1-го поверху № № 1-1-:-1-15, 1-17, 1-18, 1-19, площею 653, 3 кв. м, 2-го поверху № 2-1-:-2-2, площею 101,7 кв. м, загальною площею 1 290,6 кв. м в житловому будинку літ. «А-7-8» № 42, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі 1 143 831,75 грн підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; а вартість квартири, загальною площею 184,5 кв. м, житловою площею 90,5 кв. м, АДРЕСА_3 в розмірі 490 000,00 грн та машиномісць № НОМЕР_1 , загальною площею 37,7 кв. м, та № НОМЕР_2 , загальною площею 19,2 кв. м, у цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-7-8», яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 в розмірі 51 500,00 грн кожне підтверджується декларацією ОСОБА_3 , поданою ним 20 березня 2020 року. Отже, загальна сума боргу в розмірі 3 076 169,80 грн майже вдвічі перевищує вартість вказаних об'єктів нерухомості, яка становить суму в загальному розмірі 1 765 711,75 грн.
05 лютого 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_1 .
Відзив мотивовано тим, що він не укладав договору позики в простій письмовій формі з ОСОБА_7 та не писав боргової розписки, в якій не зазначено, яку конкретно суму боргу він отримав особисто. Оскільки договір позики є неукладеним, жодних юридичних наслідків він для нього не тягне. Крім того, позовна вимога про стягнення суми боргу з урахуванням неустойки та інфляційних втрат не ґрунтується на законі.
23 лютого 2021 року ОСОБА_5 - представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 .
Відзив мотивовано тим, що підставою для звернення до суду з відповідним вимогами стала недобросовісна поведінка відповідачів, які до цього часу зобов'язання за договором позики, укладеного 03 березня 2020 року в простій письмові формі з ОСОБА_7 не виконали, борг в повному обсязі не погасили.
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ухвалу суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_5 - представника ОСОБА_1 - підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
З огляду на наведене, суд першої інстанції, урахувавши обставини заявленого позову, обгрунтовано виходив із того, що між сторонами виник спір щодо невиконання зобов'язань з боку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, укладеного 03 березня 2020 року з ОСОБА_7 , правонаступником якого є ОСОБА_1 . Предметом цього спору є стягнення надзвичайно великої суми грошових коштів, тому існує ризик того, що з метою уникнення виконання рішення суду відповідачі, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , можливо, будуть діяти недобросовісно та відчужать належне їм майно на користь третіх осіб, а отже, невжиття заходів забезпечення позову щодо вказаного нерухомого майно призведе до порушення прав позивача у разі задоволення позову та виключить можливість ефективного виконання судового рішення. З метою забезпечення позову суд уважає за необхідне вжити заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача ОСОБА_1 від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, судова колегія вважає за необхідне забезпечити позов шляхом заборони відчуження спірних об'єктів нерухомості, оскільки такий вид забезпечення позову надасть ОСОБА_2 та ОСОБА_3 можливість у повному обсязі користуватися належним їм на праві власності нерухомим майном. При цьому судова колегія виходить із того, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову встановлювати обставини, які мають значення для справи. Задоволення заяв про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті, і не порушує прав особи щодо користування та володіння належним їй майном, а лише обмежує у здійсненні прав на його відчуження на певний період.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову з ухваленням в цій частині нової постанови про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нежитлового приміщення (басейну), цокольного поверху № № 116, 118, 119, площею 535,6 кв. м, 1-го поверху № № 1-1-:-1-15, 1-17, 1-18, 1-19, площею 653, 3 кв. м, 2-го поверху № 2-1-:-2-2, площею 101,7 кв м., загальною площею 1 290,6 кв. м в житловому будинку літ. «А-7-8» № 42, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 та квартири, загальною площею 184,5 кв. м, житловою площею 90,5 кв. м, АДРЕСА_3 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про вирішення питання щодо забезпечення позову за його відсутності не можуть бути прийняті до уваги, оскільки за правилами частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року змінити.
Заборонити відчуження:
- нежитлового приміщення (басейну), цокольного поверху № № 116, 118, 119, площею 535,6 кв. м, 1-го поверху № № 1-1-:-1-15, 1-17, 1-18, 1-19, площею 653, 3 кв. м, 2-го поверху № 2-1-:-2-2, площею 101,7 кв м., загальною площею 1 290,6 кв. м в житловому будинку літ. «А-7-8» № 42, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 листопада 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Манерко Л.М. за реєстровим № 1724;
- квартири, загальною площею 184,5 кв. м, житловою площею 90,5 кв. м, АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору про поділ майна подружжя, серія та номер: 903, виданого 02 березня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ємець І.О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39959503 від 02 березня 2018 року 12:23:10.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 17 травня 2021 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді О.М.Хорошевський
В.Б.Яцина