Справа №: 398/2366/19
провадження №: 2/398/55/21
Іменем України
"21" квітня 2021 р.
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
судді - Нероди Л.М.,
за участі секретаря - Шаповал І.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №398/2366/19ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
учасники: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Боровський В.А., відповідач - ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Тимченко Б.О.,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , де просить поділити сумісне майно подружжя,ю виділивши ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 та залишити за ОСОБА_2 інше майно на суму 26 000 (двадцять шість тисяч) грн 00 коп.
10 серпня 2002 року позивач уклала шлюб з відповідачем та 16 квітня 2018 року шлюб розірвано згідно рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області. За час проживання однією родиною позивач та відповідач придбали майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме будинок АДРЕСА_1 , а також предмети побутової техніки, меблі, начиння, одяг та взуття, інструменти.
Представник відповідача у відзиві просить відмовити у задоволенні позовних вимог та вказує, що ті позовні вимоги про які просить позивач є вкрай неприйнятними. Відповідач іншого житла не має, а позивач має у приватній спільні частковій власності квартиру АДРЕСА_1 . також позовна заява не містить чіткого переліку майна, яке позивач вважає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також відсутні дані про кількість та вартість цього майна та необґрунтовано вказує вартість всього 26 000 грн 00 коп., що не відповідає дійсності. Відповідач повністю сплачує аліменти та заборгованість відсутня.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09.10.2019 року відкрито провадження у справі.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що 10 серпня 2002 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який зареєстровано Гориславською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області.
За час перебування сторін у шлюбі ОСОБА_2 31.07.2017 року придбав житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу будинку нотаріально посвідчено державним нотаріусом Олександрійської районної державної нотаріальної контори Ліб В.В. та зареєстровано в реєстрі за №696.
16.04.2018 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами ЦК України та СК України.
Оскільки 31.07.2017 року позивач придбав житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 , тому суд дійшов висновку, що спірний будинок набутий у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.
Якщо в силу ст. 60 СК України презумується, що все майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (крім майна, зазначеного в ст. 57 СК України).
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Однак позивач не довів, що на момент розгляду даної справи вартість буд. АДРЕСА_1 складає 52 000 грн 00 коп. та відсутні докази купівлі побутової техніки, меблів, начиння, одягу та взуття, а також інструментів з зазначенням їх індивідуальних ознак, а також вартості, що вказує про відсутність правових підстав здійснення поділу майна та унеможливлює оцінити майно під час судового розгляду.
Отже, суду не надано інформацію про повний обсяг спільно нажитого майна сторонами, яке підлягає поділу, тобто не надано відомості, які конкретизують загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Більш того, той поділ, який запропоновано позивачем у позовних вимогах, а саме будинок №27 залишити позивачу не відповідає нормам ст. 71 СК України, зокрема поділу неподільної речі, у даному випадку будинку, який позивач оцінила у 52 000 грн.
Суду надано докази та сторони не заперечували той факт, що будинок №27 є єдином житлом у відповідача, а позивач має частку у квартирі АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами у судовому засіданні, відсутня обов'язкова згода відповідача на отримання грошової компенсації за частку будинку №27 та відсутні докази попереднього внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду з метою залишення спірного будинку за позивачем.
Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Стаття 5 ЦПК України вказує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність поширюється на майно і у тому випадку, коли право власності на це майно зареєстровано лише за одним з подружжя (презумпція спільності майна подружжя).
У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про судову практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Відповідно ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Норми ст. 70 СК України вказують, що, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
За змістом ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, та враховуючи той факт, що позивач не довів наявність фактів про які вказує у позові зокрема придбання побутової техніки, меблів, начиння, одягу та взуття, а також інструментів, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 141, 258, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та подано апеляційну скаргу до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 01.05.2021 року.
СУДДЯ: Л.М. НЕРОДА