Справа № 653/733/20
Провадження № 2/653/299/21
іменем України
20 квітня 2021 року
Генічеський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді Берлімової Ю.Г.
за участю секретаря Волвенко А.О.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.
Позовні вимоги мотивує тим, що у березні 1996 року вона домовилася з ОСОБА_4 про купівлю у неї житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що в забезпечення своїх зобов'язань, у той самий день, вона сплатила продавцю завдаток у сумі 20 млн. крб., про що 30 березня 1996 року була складена відповідна розписка. Саме з того часу, за згодою власника позивач вселилася до будинку, де мешкає з сім'єю до теперішнього часу, здійснює за ним догляд, сплачує всі необхідні платежі.
Незважаючи на постійне, безперервне володіння будинком, а також на те, що нею була повністю сплачена вартість будинку, право власності на нього позивач не має, так як договір купівлі продажу не був укладений за вини колишнього власника.
Вказує, що остаточний розрахунок виконаний нею у листопаді 1997 року, після якого продавець ОСОБА_4 передала ОСОБА_1 будинок із правовстановлюючими документам. Вважає, що фактично договір купівлі-продажу житлового будинку між ними відбувся 01 листопада 1997 року, оскільки були виконані всі істотні умови цього правочину, Разом з тим, оформити договір у нотаріуса продавець відмовилась, бо на той час, вже як рік постійно мешкала в АР Крим та більше вони не зустрічались.
У зв'язку із тим, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та за життя позивач не змогла її знайти, а її родичі не мешкають в селі, де вона проживає, то була вимушена звернутись до суду, в якому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 01 листопада 1997 року між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1 , визнавши за нею право власності на житловий будинок.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали. Наголосили на тому, що між позивачем та ОСОБА_4 фактично був укладений договір купівлі-продажу, проте нотаріально не посвідчений. Разом з тим, ОСОБА_1 виконала всі умови договору й сплатила власнику вартість будинку та з того часу відкрито та безперервно володіє будинком, тому вважають, що такий правочин фактично відбувся та підлягає визнанню в судовому порядку. Просять позов задовольнити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 була відсутня. Від неї надійшла заява, в якій вказує, що являється донькою ОСОБА_4 та що їй відомо, що більше 25 років тому матір продала будинок в с. Догмарівка. Вказує, що на спірний будинок не претендує та не заперечує проти визнання договору купівлі-продажу дійсним. Розгляд справи просить проводити за її відсутністю, оскільки вона мешкає в АР Крим та через карантинні обмеження позбавлена можливості прибути до суду.
Суд, вислухавши позивача, її представника, дослідивши письмові докази по справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Судом встановлено, що житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 1990 року належить ОСОБА_4 , що підтверджується копією відповідного договору, а також копією технічного паспорту № 73/72.
В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно будинок не зареєстрований, що підтверджується інформаційною довідкою, сформованою станом на 20 квітня 2021 року.
Звернення позивача до суду зумовлено тією обставиною, що між нею та ОСОБА_4 існувала домовленість щодо купівлі-продажу вищевказаного будинку.
При цьому, незважаючи на те, що ОСОБА_1 свої зобов'язання перед продавцем виконала та виплатили всю суму за будинок й фактично вступила в володіння будинком та отримала правовстановлюючі документи на нього, документально вказаний договір оформлений не був, нотаріально не посвідчений, що наразі також є неможливим, оскільки власниця померла.
Вважаючи, що оскільки між нею та ОСОБА_4 фактично був оформлений договір купівлі-продажу та сторони виконали всі істотні умови цього правочину, а саме продавець передала житловий будинок, а покупець сплатила гроші за нього, то такий договір слід визнати дійсним, а за покупцем право власності на будинок.
Суд вважає, що в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження обставини, на які посилається позивач, як на підставу позовних вимог.
Оскільки цивільні відносини, що є предметом дослідження в даній справі, виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 01 січня 2004 року, то на дані правовідносини поширюється дія норм Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року.
Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 227 ЦК Української РСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Згідно п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України№ 9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Виходячи з вказаних правових норм, встановленню підлягають обставини щодо того чи являється зобов'язання за договором купівлі-продажу виконаним, а також щодо дійсності ухилення однієї зі сторін договору від його посвідчення.
Так, в якості підтвердження виконання умов домовленості між нею та ОСОБА_4 щодо оплати за будинок, позивач надала копії розписок, вказавши, що 30 березня 1996 року вони домовились про купівлю-продаж житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та що в забезпечення своїх зобов'язань, у той самий день, вона сплатила продавцю завдаток у сумі 20 млн. крб., що підтверджує копією розписки від 30 березня 1996 року.
В подальшому, а саме 08 січня 1997 року та 04 серпня 1997 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 кошти в рахунок продажу будинку в сумі 250 грн. та 1000 грн.
При цьому, як посилається позивач, 01 листопада 1997 року нею остаточно була надана вся сума за будинок, а продавець передала їй правовстановлюючі документи на нього.
Надаючи оцінку вказаному доказу суд вказує, що жодна з наведених розписок не містить інформації щодо того, в рахунок продажу якого будинку отримано завдаток та кошти.
Більш того, незважаючи на те, що позивач вказує на те, що 01 листопада 1997 року нею була виплачена остання сума за будинок, це не вбачається та не підтверджується жодними доказами.
Так, розписка від 01 листопада 1997 року містить лише вказівку на те, що ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 кошти в рахунок продажу будинку в сумі 800 грн.
При цьому, суд позбавлений можливості перевірити яку саме суму продажу будинку визначили сторони на момент домовленості, чи дійсно 01 листопада 1997 року позивач виплатила всю суму за нього.
Більш того, позивачем жодним чином не доведено те, що за умови виконання нею всіх умов договору, між нею та ОСОБА_4 існували перепони щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу зі сторони померлої.
При цьому, недотримання порядку посвідчення договору в нотаріальній формі пов'язує із ухиленням продавця від цих дій, оскільки, як зазначає позивач, ОСОБА_4 на той час вже як рік мешкала в АР Крим та з того часу вони не бачились, а 16 лютого 2012 році продавець померла, що підтверджується копією свідоцтва про її смерть.
Вказане позивач також підтверджує довідкою, виданою виконавчим комітетом Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області від 15 січня 2018 року.
Разом з тим, суд вважає таку позицію неспроможною, оскільки зі слів позивача кошти за будинок вона передавала особисто ОСОБА_4 , тому посилання на те, що продавець вже як рік мешкала в АР Крим є незмістовним та не позбавляло сторін можливості звернутись до нотаріуса.
Позивач також посилається на те, що зв'язок із ОСОБА_4 був відсутнім, проте вона отримала лист від її доньки ОСОБА_3 , яка повідомила про смерть ОСОБА_4 .
Слід вказати, що відповідач направила до суду заяву, в якій вказала на те, що дійсно її матір близько 25 років тому продала будинок ОСОБА_1 , проте з наданої заяви також не вбачається про який будинок йде мова, за яку суму був проданий будинок, чому договір не був посвідчений.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження обставини щодо того, що між сторонами були обумовлені та виконані всі істотні умови договору, оскільки відсутні належні та достатні докази, що вказують на те, що між сторонами договору була визначена відповідна вартість будинку та що була виконана її сплата.
Надані на підтвердження факту передачі грошей в рахунок будинку розписки не містять інформації за який будинок отримуються кошти, що є істотним для встановлення факту наявності та виконання зобов'язання.
Договір, в разі відмови сторони від нотаріального посвідчення, може бути визнаний дійсним лише за умови його укладення, тобто дотримання вимог щодо форми правочину та змісту правочину (досягнення згоди про всі істотні умови), що як зазначено судом вище, встановлено не було.
Більш того, позивачем та її представником не доведено та судом не встановлено обставин неможливості здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу через наявність перепон між позивачем та померлою, що виникли, незважаючи на виконання позивачем умов договору.
За відсутністю підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу домоволодіння, відсутні підстави для визнання права власності на це нерухоме майно, тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Херсонського апеляційного суду через Генічеський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 26 квітня 2021 року.
Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова