Справа № 653/1974/20
Провадження № 2/653/292/21
іменем України
20 квітня 2021 року
Генічеський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді Берлімової Ю.Г.,
за участю секретаря Волвенко А.О.,
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позов мотивує тим, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .
Вказує, що у будинку зареєстрований ОСОБА_4 , який фактично не проживав у будинку з 2014 року, так як має інше житло в цьому ж населеному пункті по АДРЕСА_2 .
Пояснює, що добровільно відповідач не зняв місце своєї реєстрації. Даний факт створює для позивача перешкоди у вільному користуванні майном, у зв'язку із чим, просить суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування вказаним будинком.
Позивач, належним чином повідомлена про день та час слухання справи до судового засідання не з'явилась, її представник за довіреністю ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, пояснив, що відповідача по справі, ОСОБА_2 на прохання своєї знайомої 23 вересня 2014 року зареєструвала в належному їй будинку, але як до реєстрації так і після неї, відповідач належним позивачу житлом не користувався, та фактично проживає по АДРЕСА_2 , добровільно з місця реєстрації не знявся. Просив суд задовольнити позов та не заперечував щодо проведення заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином через оголошення на веб-сайті «Судова влада України», до судового засідання не з'явився, від нього не надійшло повідомлення про причину неявки та відзив, тому суд ухвалив слухати справу на підставі наявних у справі доказів, у відсутність відповідача, згідно ст. 280 ЦПК України.
Суд, вислухавши представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи і оцінивши надані докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає задоволенню, встановив наступні факти та відповідні наступні факти та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26 листопада 1997 року, що підтверджується копією відповідного договору дарування та копією технічного паспорту на житловий будинок від 28 листопада 1997 року.
Як вбачається з довідки, виданої виконавчим комітетом Плавської сільської ради від 19 червня 2020 року № 270, відповідач дійсно зареєстрований у будинку, належному позивачу з 23 вересня 2014 року по теперішній час, але за вищевказаною адресою не проживав та не проживає в даний час.
Факт того, що ОСОБА_4 фактично не мешкає у будинку, належному позивачу підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Плавської сільської ради від 19 червня 2020 року № 269, відповідно до якої він проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 та відповіддю виконавчого комітета Плавської сільської ради від 21 жовтня 2020 року № 2.06.-248/07 на запит суду, про фактичне місце проживання ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 .
Також в судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підтвердили фактичні обставини справи та пояснили, що знають, що ОСОБА_4 фактично ніколи постійно не проживав у будинку позивача.
Встановленим судом фактам відповідають правовідносини, які регулюють питання власності, питання набуття і втрати права на користування житловим приміщенням.
За приписами ч. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до положень ст.ст. 317,319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлений законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Згідно зі ст.ст. 71, 72 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім'ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Виходячи з наведених правових норм, якщо права власника порушені, він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тому суд вважає, що в розрізі даного спору позивач правомірно вимагає усунення порушень її прав, в даному випадку шляхом визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, оскільки, як підтверджують наявні матеріали справи, відповідач з моменту реєстрації 23 вересня 2014 року не проживає у належному позивачу будинку, ним не виконано зобов'язання щодо зняття з реєстраційного обліку, тому визначений позивачем спосіб захисту порушених прав не суперечить вимогам чинного законодавства.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.
Керуючись ст. 150 Житлового кодексу України, ст.ст. 258-259, 263-265, 273,280, 405 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, розташованого у АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, форма і зміст якої, повинні відповідати вимогам ст. 285 ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Херсонського апеляційного суду через Генічеський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 29 квітня 2021 року.
Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова