Справа № 504/2498/19
Провадження № 2/504/528/21
28.04.2021 року смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді -Барвенко В.К.,
секретаря- Мельникової В.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 10, смт. Доброслав, позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області, ОСОБА_3 - секретаря Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області, Фермерського господарства «Назари», за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_4 , про визнання протиправними дій секретаря сільради, визнання незаконним та скасування рішення сільради, визнання договору недійсним, зобов'язання не вчиняти певні дії, -
У липні 2019 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів, яким просив суд визнати протиправними дії виконуючого обов'язки голови Трояндівської сільської ради та секретаря Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області Чеботарьової О.М. щодо укладення договору «Про сезонне використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур № 01 від 07.03.2019 року» на умовах її використання не за ціьовим призначенням з фермерським господарством «Назари» в особі ОСОБА_4 , яка за своїм складом відповіситься до категорії - садиби (землі громадян); визнати незаконним та скасувати рішення Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 06.03.2019 року № 350-VII «Про укладення договору про сезонне використання земель для вирощування сільськогосподарських культур з ФГ «Назари»; визнати недійсним договір «Про сезонне використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур» № 01 від 07.03.2019 року» укладений між Трояндівською сільською радою Лиманського району Одеської області та Фермерським господарством «Назари»; Зобов'язати Фермерське господарство «Назари» не вчиняти дій, пов'язаних з використанням земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур, площею у розмірі 21,5892 га, ріллі, визначеної згідно технічної документації, розробленої в 2001 році Одеським філіалом інституту землеустрою при Українській академії аграрних наук, по встановленню складу категорій земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях села Кірове, нині село Трояндове та сіл Ониськове, Ставки Трояндівської (Кіровської) сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, як садиби (землі громадян).
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 30.07.2019 року позовну заяву залишено без руху, заявнику надано строк на усунення виявлених недоліків позову.
У листопаді 2019 року позивач в цілому усунув виявлені суддею недоліки, і ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.11.2019 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.
Адвокат Фомін А.І. діючи в інтересах Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області у лютому 2020 року подав відзив на позовну заяву.
У лютому 2020 року директор ФГ «Назари» ОСОБА_5 подав відзив на позовну заяву.
У лютому 2020 року секретар Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області Чеботарьова О.М. також подала відзив на позовну заяву.
У лютому 2020 року надійшли пояснення представника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 01.02.2021 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.
Позивач просив суд розглянути справу у свою відсутність за наявними у справі матеріалами.
Представник Трояндівської сільради Лиманського району Одеської області подав заяву про проведення підготовчого засідання у свою відсутність.
ОСОБА_4 будучи головою ФГ «Назари», ОСОБА_3 , представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області сповіщені про дату, час та місце проведення судового засідання, їх неявка не перешкоджає проведенню підготовчого засідання.
Доводи учасників процесу:
ОСОБА_2 у своєму позові вказує, що з постанови Лиманського ВП ГУ НП в Одеській області від 08.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 12018160330000907 від 16.08.2018 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України він дізнався про те, 07.03.2019 року між Трояндівською сільською радою Лиманського району Одеської області та ФГ «Назари» було укладено договір № 1 про сезонне використання земель для вирощування сільськогосподарських культур за умовами якого надано право на вирощування сільсільськогосподарської продукції на землях ради у розмірі 21,8592 га.
Проте, місцерозташування земельної ділянки визначено на місця земель, що належать до садиб (землі громадян).
Позивач стверджує, що даний договір порушує права та інтереси громади сіл Трояндове, Ониськове, Ставки, що входять до складу Трояндівської сільради Лиманського району Одеської області, в тому числі і права та інтереси позивача.
Позивач вважає, що оскільки відведена ФГ «Назари» за оспорюваним договором за своїм складом відноситься до категорії як садиби (землі громадян) та розподілена по землекористувача - власникам землі та угіддях села Трояндове (колишнє Кірове), сіл Ониськове, Ставки, то Трояндівська сільська рада Лиманського району Одеської області не мала права розпоряджатись даною земельною ділянкою за іншим цільовим призначенням.
Крім того, укладення оспорюваного договору відбулося за відсутності кадастрового номеру, що вказує на недійсність договору.
Заявник вказує, що відповідно до вищенаведеної технічної документації розробленої у 2001 році площа земельної ділянки складала 26,2 га, яка, як на думку позивача, внаслідок 18 річного використання ФГ «Назари» не за цільовим призначенням, склала на теперішній час 21,8592 га, що вказує на те, що з вини ФГ «Назари» зникло 4,3408 га.
Адвокат Фомін А.І. в інтересах Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області у своєму відзиві вказує, що оспорюваний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства, відповідно до закону надання у користування земельної ділянки без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Адвокат стверджує, що чинне законодавство не містить такої категорії земельних ділянок як «садиба» (землі громадян).
Відведена ФГ «Назари» земельна ділянка належить до комунальної власності, і Трояндівська сільська рада Лиманського району Одеської області цілком мала законне право на розпорядження цією ділянкою.
Адвокат вважає необгрунтованими доводи позову про зникнення 4,3408 га земель з числа 26,2 га загального розміру земельної ділянки.
Крім того, адвокат вважає, що позивач не довів суду чим саме оспорюваний договір зачипає права позивача та його законні інтереси.
Адвокат просив суд повністю відмовити у задоволенні позову.
Аналогічні за змістом та суттю правові позиції викладені у відзивах ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
Представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у своїх поясненнях зазначив, що земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного договору, орієнтовною площею 21 га., і яка розташована на території Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області, відносить до земель запасу.
Згідно наявних у відділі Книг записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та других примірників державних актів, відсутня інформація щодо реєстрації правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності або право користування на зазначену земельну ділянку орієнтовною площею 21 га.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Суд сприяє сторонам у здійсненні їх процесуальних прав та обов'язків, сторони самостійно визначають склад відповідачів, суд самостійно не вправі вирішувати питання залучення належного відповідача у справі, співвідповідача, вирішувати питання зміни предмету чи правової підстави позову.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін.
Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду.
Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом, самостійного визначення судом належного відповідача, розпорядження предметом, правовою підставою позову, чи обрання способу захисту.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, так само, законом покладено право позивача визначати відповідача, співвідповідача, розпорядження предметом, правовою підставою позову, обрання способу захисту.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає, і вирішує спір в межах заявленого предмету, правової підстави позову.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Додатково суд першої інстанції зазначив, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Стаття 76 ЦПК України. Докази
1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
2. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Стаття 77 ЦПК України. Належність доказів
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Стаття 78 ЦПК України. Допустимість доказів
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ЦПК України. Достовірність доказів
1. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України. Достатність доказів
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок та інші.
Пунктом 12 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом України в ухвалі від 25 травня 2011 року, та у постанові від 19 вересня 2011 року у справі № 6-23 цс11.
Як встановлено судом зі змісту відповіді від 24.02.2020 року № 9-15-0.6-2216/2-20 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, земельна ділянка, орієнтовною площею 21 га, яка є предметом оспорюваного договору, відноситься до земель запасу Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області.
Таким чином, суд знаходить повністю безпідставними твердження позивача, що земельна ділянка, яка була відведена у користування ФГ «Назари» відноситься до земель, які раніше були відведені громадянам територіальної громади Трояндівської (Кіровської) сільради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області.
Теж саме вбачається і з доданого саме ОСОБА_2 доказу - технічної документації, розробленої в 2001 році Одеським філіалом інституту землеустрою при Українській академії аграрних наук, по встановленню складу категорій земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях села Кірове, нині село Трояндове та сіл Ониськове, Ставки Трояндівської (Кіровської) сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, зокрема в якій вказано, що землі, позначені за № НОМЕР_1 , площею 26,2 га, віднесені до земель запасу.
Отже доводи ОСОБА_2 зводяться до власного розуміння діючого законодавства та контрадікторного оцінювання доказів.
У цьому зв'язку суд вважає недоведеними твердження позивача, що Трояндівська сільська рада не мала права на розпорядження цією земельною ділянкою.
Безпідставними і недоведеними відповідними доказами є твердження позивача, що оспорюваний договір укладений без кадастрового номеру, що свідчить про його недійсність.
Жоден належний та допустимий доказ цього факту у матеріалах справи відсутній.
Відтак підстав для визнання договору недійсним не має.
Крім того, суд вважає доцільним звернути увагу на наступне:
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже захисту у судовому порядку підлягає не будь-яке, а конкретне право та законний інтерес позивача, доведення порушення яких є процесуальним обов'язком позивач як сторони.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Позивач жодним чином не довів порушення свого законного інтересу чи свого права укладенням оспорюваного договору.
Доводи про те, що недбалі дії відповідача ФГ «Назари» призвели до зникнення 4,3408 га земель безпідставні та голослівні.
Більш того, ці доводи повністю спростовуються змістом листа від 27.12.2018 року № 18-15-0.50-2749/90-18 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за змістом якої відсутні підстави для розрахунку завданої шкоди.
Крім того, ці доводи позову також спростовуються змістом постанови від 08.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 12018160330000907 від 16.06.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частинах визнання протиправними дій виконуючого обов'язки голови Трояндівської сільської ради та секретаря Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області Чеботарьової О.М. щодо укладення договору «Про сезонне використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур № 01 від 07.03.2019 року» на умовах її використання не за ціьовим призначенням з фермерським господарством «Назари» в особі ОСОБА_4 , яка за своїм складом відповіситься до категорії - садиби (землі громадян); визнання незаконним та скасування рішення Трояндівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 06.03.2019 року № 350-VII «Про укладення договору про сезонне використання земель для вирощування сільськогосподарських культур з ФГ «Назари»; визнання недійсним договору «Про сезонне використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур» № 01 від 07.03.2019 року» укладений між Трояндівською сільською радою Лиманського району Одеської області та Фермерським господарством «Назари», - безпідставні, необгрунтовані, і не підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині зобов'язання ФГ «Назари» не вчиняти дій, пов'язаних з використанням земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур, площею у розмірі 21,5892 га, ріллі, визначеної згідно технічної документації, розробленої в 2001 році Одеським філіалом інституту землеустрою при Українській академії аграрних наук, по встановленню складу категорій земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях села Кірове, нині село Трояндове та сіл Ониськове, Ставки Трояндівської (Кіровської) сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, як садиби (землі громадян), є похідними від решти позовних вимог, і тому так само не підлягають задоволенню.
Решта доводів позову не є основними, і зводяться до власної оцінки позивачем доказів, власного розуміння діючого законодавства.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.
Вирішуючи питання судового збору, суд виходить з того що ОСОБА_2 відповідно до довідки серії 2-18 ОД № 061822 є людиною, яка має інвалідність ІІ групи, тому в силу закону він звільнений від сплати судового збору.
Отже, відповідно до статтей 141-142 ЦПК України судовий збір відноситься на рахунок держави.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 15,16, 203, 215 ЦК України, ст. ст. 12, 78, 116 ЗК України, ст. ст. 12, 196-200, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , - відмовити повністю.
Судовий збір віднести на рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.К. Барвенко