12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 580/611/19
адміністративне провадження № К/9901/1145/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді - Епель О.В., Шурко О.І.) у справі №580/611/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу,
установив:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ГУ ДФС у Черкаській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС у Черкаській області від 29 січня 2019 року №198 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого (самозайната особа) ОСОБА_1 ».
На обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що наказом від 21 вересня 2018 року №1777 контролюючим органом вже призначалась й проводилась перевірка діяльності позивача за період з 1 січня 2015 року по 27 квітня 2017 року й така повністю охопила період, що зазначений в оскаржуваному наказі від 29 січня 2019 року №198, а тому, не переконання позивача, у контролюючого органу були відсутні підстави призначати нову перевірку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року позов задоволено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.
На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник зазначає, що апеляційним судом не враховано факт надання позивачем вичерпних пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу, що виключає можливість прийняття наказу про проведення перевірки платника з підстав, визначених підпунктом 78.1.4 ПК пункту 78.1 статті 78 ПК України. Також наголошує, що спірний наказ не містить конкретної фактичної підстави для призначення перевірки, окрім посилання на підпункт 78.1.4 ПК пункту 78.1 статті 78 ПК України, який лише регулює питання призначення перевірки такого виду. Окрім того, заявник касаційної скарги наполягає на тому, що перевірка, призначена контролюючим органом на підставі наказу від 21 вересня 2018 року №1777, та перевірка, призначені наказом від 29 січня 2019 року №198, стосуються однієї і тієї ж конкретної особи - платника податків ОСОБА_1 , охоплювали той же податковий період діяльності позивача та стосувалися одного й того ж предмету перевірки.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення апеляційного суду без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу позивача - без задоволення. На противагу доводам касаційної скарги зазначає, що податкова перевірка ОСОБА_1 , призначена на підставі наказу від 21 вересня 2018 року №1777, проводилась за наслідками його діяльності як фізичної особи-підприємця, а тому при призначенні перевірки на підставі наказу від 29 січня 2019 року №198, який є спірним в цій справі, контролюючим органом не порушено положення пункту 78.2 статті 78 ПК України. Наголошує, що фактичною підставою до проведення перевірки згідно зі спірним наказом було встановлення попередньою перевіркою факту порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині завищення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, та задекларованих в додатку Ф4 до декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що на підставі наказу ГУ ДФС у Черкаській області від 21 вересня 2018 року №1777 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2015 року по 27 квітня 2017 року.
За наслідками перевірки посадовими контролюючими органами складено акт від 1 листопада 2018 року №538/23-00-13-0124/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено, що на порушення підпункту 44.6 статті 44, підпункту 177.4.2, підпункту 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 ПК України ФОП ОСОБА_1 завищено витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходу та задекларовані в додатку Ф4 до декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік на суму 61333,43 грн.
В подальшому, ГУ ДФС у Черкаській області на адресу арбітражного керуючого ОСОБА_1 направлено запит від 23 листопада 2018 року «Про надання інформації та її документального підтвердження», в якому контролюючий орган просив позивача надати копії документів в частині декларування витрат (на оплату праці та нарахування на заробітну плату) щодо податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік.
У відповідь на вказаний запит 17 грудня 2018 року ОСОБА_1 на адресу ГУ ДФС у Черкаській області були направлені пояснення та їх документальні підтвердження.
За наслідками розгляду поданих позивачем пояснень і документів 29 січня 2019 року відповідачем прийнято наказ №198 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого (самозайнята особа) ОСОБА_1 ».
Означеним наказом вирішено провести перевірку діяльності позивача за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року в частині декларування витрат (на оплату праці та нарахування на заробітну плату) до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік.
Не погоджуючись з наказом контролюючого органу від 29 січня 2019 року №198 позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним наказом було призначено перевірку щодо питань, які вже охоплювалися предметом перевірки позивача за той же період, яка була проведена в жовтні 2018 року й за наслідками якої відповідачем складено акт перевірки від 1 листопада 2018 року. Також суд вважав, що в спірному наказі відсутні правові підстави для проведення перевірки.
Приймаючи протилежне рішення та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що спірний наказ прийнятий за наявності на те правових підстав, оскільки у межах спірних правовідносин відмінними є суб'єкти, щодо яких призначено проведення перевірки, а також їх предмет.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
За приписами підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, як: виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
За приписами абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.
Отже, ПК України містить застереження щодо неможливості проведення документальної позапланової перевірки, передбаченої, зокрема, підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у разі, якщо питання, що є предметом перевірки, вже були охоплені під час перевірок платника податків.
З'ясовуючи обставини, що слугували прийняттю спірного в цій справі наказу, апеляційним судом встановлено наступне.
У ході проведення перевірки, призначеної на підставі наказу від 21 вересня 2018 року №1777, контролюючим органом встановлено, що з 19 січня 2013 року ОСОБА_1 здійснює діяльність як арбітражний керуючий не в якості фізичної особи - підприємця, а як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, та перебуває на окремому обліку у податковому органі. 12 лютого 2014 року відкритий рахунок в АТ «Приватбанк» для здійснення діяльності арбітражного керуючого. Проте, за період, що перевірявся, ФОП ОСОБА_1 доходів від підприємницької діяльності не отримував. Крім того, у своїй господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 1 січня 2015 року по 27 квітня 2017 року використовував найману працю 3 осіб, як фізична особа-підприємець, а не як арбітражний керуючий.
У зв'язку з викладеним ГУ ДФС у Черкаській області надіслано на адресу арбітражного керуючого ОСОБА_1 запит від 23 листопада 2018 року про надання інформації та її документального підтвердження, і, за наслідками отримання відповіді від позивача на вказаний запит та її опрацювання, - призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого (самозайнята особа) ОСОБА_1 згідно зі спірним наказом від 29 січня 2019 року №198.
Аналізуючи доводи позивача щодо недопустимості повторного проведення перевірки його діяльності згідно зі спірним наказом, апеляційний суд виходив з того, що зі змісту наказу від 21 вересня 2018 року №1777 та акта перевірки від 1 листопада 2018 року №538/23-00-13-0124/ НОМЕР_2 вбачається, що предметом проведеної у жовтні 2018 року документальної позапланової невиїзної перевірки була діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця у зв'язку з припиненням ним такої діяльності. При цьому, як встановив апеляційний суд, відомості акта перевірки свідчать про те, що, по-перше, предметом контролюючого заходу була виключно діяльність ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, по-друге, - документи на підтвердження відомостей щодо нарахування заробітної плати, платіжні відомості, трудові договори, накази на призначення та на звільнення працівників, як і виписки по банківському рахунку, не надавалися.
Натомість, предметом перевірки, призначеної відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України та проведеної згідно зі спірним наказом від 29 січня 2019 року №198, було декларування арбітражним керуючим ОСОБА_1 витрат (на оплату праці та нарахування на заробітну плату) до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік. При цьому, як встановив апеляційний суд, означені відомості щодо арбітражного керуючого ОСОБА_1 у жовтні 2018 року не були предметом перевірки.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмінність у даному випадку суб'єкта, щодо якого проводиться перевірка, а також її предмета, що вказує на відсутність порушення контролюючим органом приписів абзацу 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України під час прийняття спірного наказу.
Окрім того, судом взято до уваги, що відповідачем дотримано передбачені ПК України вимоги, яким має відповідати запит контролюючого органу про надання пояснень та їх документального підтвердження. Апеляційним судом було також враховано, що наказ контролюючого органу від 29 січня 2019 року №198 містить як фактичну, так і правову підставу, що слугували його прийняттю.
Таким чином, встановивши наявність правових підстав для призначення документальної позапланової перевірки арбітражного керуючого ОСОБА_1 згідно з підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем відповідно до вимог ПК України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт надання позивачем пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу не виключає можливість прийняття наказу про проведення перевірки платника у разі, коли надані відомості не спростовують порушень, вказаних у запиті.
Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. Порушень норм процесуального права, які б не призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, або ж мали наслідком обов'язкове скасування судового рішення, апеляційним судом не допущено.
Обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу, і зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою апеляційним судом, встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
У зв'язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська