ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72
№ 12/594
12.07.07 р.
За позовом
Державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»
до
третя особа
Державної акціонерної компанії «Хліб України»
Відкрите акціонерне товариство «Урожай»
про
стягнення 67 005,52 грн.
Суддя
Сташків Р.Б.
Представники:
від позивача -
Коваль В.Б. (довіреність від 14.02.2007 № 293д);
від відповідача -
від третьої особи -
Кліновський Е.В. (довіреність від 12.02.2007 № 02-14/10);
не з'явився.
Державне підприємство «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу» (далі - Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Державної акціонерної компанії «Хліб України»(далі -Відповідач) про стягнення 67 005,52 грн. заборгованості, переданої Позивачу за розподільчим балансом від 31.07.2003.
19.07.2006 Позивачем подано клопотання № 1379 про залучення до справи третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, а саме ВАТ «Урожай».
04.10.2006 Позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, а саме Позивач просив стягнути з Відповідача збитки у сумі 67 005,52 грн., нанесених передачею недійсної вимоги до ВАТ «Урожай».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2006 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 зазначене судове рішення скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2007 вказані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, а справа передана на новий розгляд.
05.06.2007 згідно резолюції в.о. голови Господарського суду міста Києва справу № 12/594 передано на новий розгляд судді Сташківу Р.Б.
Ухвалою від 08.06.2007 прийнято справу до свого провадження, присвоєно їй номер «12/594-34/267».
Відповідач позов не визнав, зазначивши при цьому, що передача заборгованості виникла в рамках адміністративних правовідносин, а не в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності. Тобто Позивач отримав усі ризики щодо стягнення заборгованості, а тому Відповідач не може нести відповідальність визначену ст. 519 ЦК України.
Третя особа позов підтримала, пояснюючи це тим, що вона не має заборгованості перед Відповідачем.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
15.05.2003 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 690 «Про утворення державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»(далі-Постанова № 690), якою утворено нову юридичну особу, шляхом виділення із складу ДАК «Хліб України»філії «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»та віднесено її до сфери управління Міністерства аграрної політики України.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 690 Відповідач повинен забезпечити передачу Позивачу права вимоги до дебіторів Відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 № 977, від 24.01.1998 № 77, від 24.01.1998 № 83, від 25.08.1998 № 1338 товарних поставок в рамках програми Міністерства сільського господарства США, а також до інших дебіторів Відповідача.
На виконання пункту 3 Постанови № 690 між Позивачем і Відповідачем підписано розподільний баланс станом на 31.07.2003 та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості за цим балансом, які були погоджені протоколом від 02.09.2003 № 5 Урядової комісії з реструктуризації Відповідача.
Згідно вищевказаних документів та реєстру дебіторської заборгованості до Позивача перейшло право вимоги до ЗАТ «Урожай»на суму 67 005,72 грн.
Пунктом 1.3. Статуту Позивача встановлено, що підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованого Відповідача у відповідності з розподільним актом (балансом).
Відповідно до пункту 3.1 Статуту Позивача підприємство утворено з метою організації роботи щодо повернення боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами і отримання прибутку.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Луганської області від 13.11.2001 у справі № 5/286 за позовом ДАК «Хліб України»до ВАТ «Урожай» про стягнення 152 468,95 грн., яке набрало законної сили, позов задоволено частково: з ВАТ «Урожай»на користь Відповідача стягнуто 124,3 грн. боргу, а в решті позову відмовлено.
Згідно з постановою Господарського суду Луганської області від 01.12.2005 у справі № 19/143б ВАТ «Урожай» визнано банкрутом.
Предметом позову у даній справі є вимога Позивача про стягнення з Відповідача 67 005,52 грн. збитків за передачу недійсної вимоги.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України до реальних збитків відносяться втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Частиною першою статті 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина друга статті 224 ГК України).
Згідно з частиною другою статті 217 ГК України відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміють заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання; для їх застосування необхідно, щоб в результаті правопорушення у потерпілого виникли збитки.
Статтею 519 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Суд вважає, що вищезазначеною статтею, яка відноситься до загальних положень про зобов'язання, встановлені межі відповідальності цедента перед цесіонарієм і закріплено правило, за яким особа відповідає виключно за свої неправомірні дії, внаслідок яких було спричинено шкоду.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що між Позивачем та Відповідачем зобов'язання виникли на підставі адміністративного акта внаслідок реструктуризації, а не за волевиявленням сторін. Зобов'язання щодо передачі та прийому права вимоги до ВАТ «Урожай»виконані сторонами належним чином. На відміну від цивільно-правових відносин, які засновані на вільному волевиявленні сторін, адміністративні правовідносини витікають з владних повноважень однієї із сторін, яка своїм приписом зобов'язує іншу сторону вчинити певні дії або утриматись від них.
Судом встановлено, що зобов'язання між Позивачем і Відповідачем виникли у зв'язку з виконанням Постанови № 690, внаслідок реорганізації Відповідача для реструктуризації боргу, і не свідчать про волевиявлення сторін, яке необхідно для укладання угоди, з урахуванням того, що основною і необхідною умовою діяльності підприємства є його самостійність у прийнятті господарських рішень.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні»(який був чинним на той час) у разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. Обсяг прав і обов'язків новоутвореної особи в результаті поділу (виділення) фіксується у розподільному акті, який є фінансовим документом, що відбиває майновий стан підприємства і який складається на певну дату.
Отже, дії Відповідача з передачі Позивачу права вимоги до його дебіторів є суто виконанням розпорядження.
Таким чином, твердження Позивача про те, що акт приймання - передачі від 31.07.2003 свідчить про наявність між сторонами угоди, визнається помилковим, оскільки вказаний акт складено до розподільного балансу і в свою чергу визначає об'єкт правонаступництва новоутвореної господарської структури.
З врахуванням цього до спірних правовідносин не можуть застосовуватись вимоги глави 17 ЦК УРСР, які кореспондуються з положеннями глави 47 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що у справі відсутні докази, підтверджуючі понесення Позивачем збитків на заявлену суму та існування у Відповідача обов'язку з відшкодування таких.
При цьому, суд враховує, що Відповідач всі кошти від поставок, перелічених у акті, скеровував до Державного бюджету України, а з дати підписання акта приймання - передачі від 31.07.2003 змінилася для сторін у справі лише послідовність такого перерахування.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача (частина п'ята статті 49 ГПК України).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтями 22, 519 ЦК України, статтями 217, 224 ГК України, суд -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Суддя
Сташків Р.Б.
Рішення підписано -23.08.2007