ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
15.04.2021 р. м. Ужгород Справа № 907/521/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Мілвуд”, смт. Вигода Івано-Франківської області
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю “Закарпатсько-галицьке шляхово-будівельне управління” смт. Міжгір'я
про 30 684 грн. 56 коп., в тому числі 29 344 грн. основного боргу, 589 грн. 15 коп. інфляційних нарахувань та 751 грн. 15 коп. трьох процентів річних (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю “Мілвуд”, смт. Вигода Івано-Франківської області заявлено позов до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю “Закарпатсько-галицьке шляхово-будівельне управління” смт. Міжгір'я про стягнення 30 862 грн. 16 коп., в тому числі 29 344 грн. авансу, 769 грн. 83 коп. інфляційних нарахувань та 750 грн. 73 коп. трьох процентів річних. Заявою б/н від 27.10.2020 року (вх. № 02.3.1-03/5427/20 від 29.10.2020 року) про зменшення розміру позовних вимог, представник позивача просить стягнути з відповідача 30 684 грн. 56 коп., в тому числі 29 344 грн. основного боргу, 589 грн. 15 коп. інфляційних нарахувань та 751 грн. 15 коп. трьох процентів річних.
Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані позивачем покликанням на те, що відповідачем не виконано взяті на себе договірні зобов'язання щодо поставки товару на підставі Договору № 4 від 08.02.2017 року на поставку будівельних матеріалів та неповернення відповідачем суми 29 344 грн. із загальної суми 70 000 грн. перерахованої позивачем попередньої оплати, на яку відповідачем не поставлено товар.
За переконанням позивача, оскільки поставці товару, обумовленого Договором № 4 від 08.02.2017 року, має передувати його виготовлення відповідачем, а сторонами до даного договору № 4 від 08.02.2017 року погоджено локальний кошторис на будівельні роботи № 3-1-1 з виготовлення такого товару, договір № 4 від 08.02.2017 року є змішаним договором, що містить ознаки як договору поставки так і договору підряду.
Зважаючи на змішану природу договору № 4 від 08.02.2017 року, позивач наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин сторін у першу чергу положень законодавства, якими врегульовано відносини підряду, оскільки виконання договору поставки залежить від виконання відповідачем саме підрядних робіт по виготовленню товару, який має бути поставлений, а тому, покликаючись на лист - вимогу від 14.08.2019 року, стверджує про застосування до спірних правовідносин положень ч. 4. ст. 849 Цивільного кодексу України у сукупності із приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Вважаючи, що із припиненням терміну дії договору підряду сплачені позивачем кошти перестали мати ознаки авансу, позивач просить суд стягнути з відповідача суму 29 344 грн. коштів, яку відповідач зберіг без достатньої правової підстави, та нараховані на неї 589 грн. 15 коп. інфляційних втрат та 751 грн. 15 коп. трьох процентів річних.
Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча підготовче засідання судом відкладалося, а присутній у підготовчому засіданні уповноважений представник відповідача клопотав перед судом про відкладення підготовчого засідання з метою вирішення спору у позасудовому порядку шляхом укладення між сторонами спору мирової угоди. У судові засідання по розгляду даної справи відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду було надіслано на його офіційну юридичну адресу, повідомлення про вручення ухвал долучені до матеріалів справи), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Представник позивача заявою від 10.03.2021 року просила розглянути справу без участі представника позивача на підставі наявних матеріалів.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
суд встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Мілвуд” (покупцем, позивачем у справі) та Філією “Долинське шляхово - будівельне управління” Товариства з додатковою відповідальністю “3акарпатсько - галицьке шляхово - будівельне управління” (постачальником, відповідачем у справі) укладено Договір на поставку будівельних матеріалів № 4 від 08.02.2017 року (надалі - Договір), за умовами якого постачальник (відповідач у справі) зобов'язався відпустити матеріал - стояки для складування деревини, а покупець (позивач у справі) зобов'язався прийняти та оплатити його відповідно до умов Договору та накладних.
Загальна вартість товару сторонами у Договорі № 4 від 08.02.2017 року не визначена, однак, погоджена умова про те, що поставка конкретної партії товару у відповідності до п. 2.3. Договору здійснюється на підставі заявки покупця на протязі одного дня з моменту отримання такої заявки і обов'язкової передоплати за товар. Вартість товару за одиницю товару і загальна вартість може бути змінена за згодою сторін (п. 2.2. Договору).
На підставі розділу 3 Договору оплата товару проводиться покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника у наступному порядку: покупець перераховує 50% обумовленої суми у Договорі в рахунок передоплати у трьохденний термін після підписання Договору.
За невиконання умов Договору сторони несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України (п. 5.1. Договору). Сторона звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань по договору, якщо це стало наслідком обставин непереборної сили, стихійних лих, військових дій, прийняття нормативно - правових актів, що роблять неможливим виконання Договору (п. 6.1. Договору).
У відповідності до п. 8.2. Договору, всі додатки та доповнення до даного Договору є невід'ємною його частиною.
Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2017 року (п. 8.4. Договору).
До даного Договору складено локальний кошторис на будівельні роботи № 3-1-1 з виготовлення товару, що має бути поставлений за Договором № 4 від 08.02.2017 року, яким визначена вартість одиниці товару у сумі 16 940 грн.
Після підписання Договору № 4 від 08.02.2017 року, на виконання погоджених умов договору щодо передоплати товару, позивачем здійснено перерахування на розрахунковий рахунок відповідача суми 70 000 грн. із призначенням платежу “Оплата згідно Договору № 4 від 08.02.2017 р. у т.ч. ПДВ 20%-11666,67 грн.”.
В свою чергу, постачальник (відповідач у справі) з метою виконання взятих на себе зобов'язань згідно Договору № 4 від 08.02.2017 року, на підставі видаткової накладної № 1 від 28.02.2017 року здійснив на користь позивача поставку товару - стояків для складання деревини у кількості 2 шт. за ціною одиниці товару 16 940 грн. на загальну суму 40 656 грн. з ПДВ.
Таким чином, відповідач на виконання умов Договору № 4 від 08.02.2017 року здійснив часткову поставку товару на користь позивача, оскільки вартість поставленого відповідачем товару склала суму 40 656 грн., а позивачем здійснена передплата товару на суму 70 000 грн. Сума, на яку відповідачем не поставлено передплаченого позивачем товару, складає 29 344 грн.
07.08.2019 року між сторонами спору була проведена звірка взаємних розрахунків за Договором № 4 від 08.02.2017 року, за результатами якої складено акт звірки станом на 07.08.2019 року, яким підтверджено перерахування позивачем суми 70 000 грн. передоплати та поставки відповідачем товару на суму 29 344 грн.; визначена заборгованість відповідача на користь позивача у сумі 29 344 грн.
Проте, враховуючи закінчення терміну дії Договору № 4 від 08.02.2017 року, втрату позивачем економічної потреби та правового інтересу в продовженні співпраці за наведеним Договором, а також фактичні обсяги поставки та стан розрахунків між сторонами спору, позивач листом від 14.08.2019 року просив відповідача повернути йому суму 29 344 грн. грошових коштів, сплачених в якості авансу за Договором № 4 від 08.02.2017 року, як безпідставно набуті кошти на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України. При цьому, повернення коштів позивач просив відповідача здійснити протягом тридцятиденного строку.
Наведений лист від 14.08.2019 року позивач надіслав на адреси юридичної особи відповідача та її філії засобами поштового зв'язку листом з описом вкладення, про що до матеріалів справи долучив відповідні докази.
Однак, такий лист відповідачем залишено без відповіді і задоволення, що і стало підставою звернення позивача до суду із позовною вимогою про стягнення суми 29 344 грн. грошових коштів безпідставно збережених відповідачем у примусовому порядку.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
У даному випадку, спірні правовідносини виникли в результаті невиконання умов Договору Договором № 4 від 08.02.2017 року на поставку будівельних матеріалів, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Мілвуд” (замовником, позивачем у справі) та Філією “Долинське шляхово - будівельне управління” Товариства з додатковою відповідальністю “3акарпатсько - галицьке шляхово - будівельне управління” (підрядником, відповідачем у справі).
Позивачем, із покликанням на п. 3.1. Положення філії “Долинське шляхово - будівельне управління” заявлено позовні вимоги саме до юридичної особи - Товариства з додатковою відповідальністю “3акарпатсько - галицьке шляхово - будівельне управління” та визначено таку особу відповідачем за позовною заявою.
Згідно з ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.
Відповідно до положень ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами.
Суд зазначає, що коло повноважень філії визначається установчими документами останньої, положенням про філію, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цієї філії. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє філія, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи.
За змістом п. 3.1. Положення філії “Долинське шляхово - будівельне управління”, філія є відособленим підрозділом Товариства, не є юридичною особою та діє відповідно до чинного законодавства та цього Положення. На підставі п. 3.2. вказаного Положення Товариство несе відповідальність по зобов'язаннях філії.
Таким чином, в силу наведених обставин та норм законодавства, Філія “Долинське шляхово - будівельне управління” Товариства з додатковою відповідальністю “3акарпатсько - галицьке шляхово - будівельне управління” не може виступати самостійною стороною спору в господарському судочинстві, адже не є самостійним суб'єктом господарювання та не має статусу юридичної особи.
Позов має бути спрямований саме до юридичної особи - Товариства з додатковою відповідальністю “3акарпатсько - галицьке шляхово - будівельне управління”, що і здійснено позивачем у даному спорі.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлює ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново - господарськими визнаються цивільно правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як встановлюють приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На підставі ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином.
Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору № 4 від 08.02.2017 року позивач здійснив перерахування відповідачеві попередньої оплати за товар на суму 70 000 грн., однак, відповідачем товар поставлено тільки на суму 40 656 грн.
У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем поставки товару на решту здійсненої позивачем попередньої оплати, а саме, суму 29 344 грн., повернення такої суми коштів чи повідомлення ним позивача про неможливість здійснення передплачено товару з причин, що не залежать від нього, чи у зв'язку з недотриманням позивачем його договірних зобов'язань.
Даний договір № 4 від 08.02.2017 року згідно його умов діяв до 31.12.2017 року і припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який такий договір укладався. Доказів протилежного сторонами суду не подано.
Натомість, матеріали справи містять претензію позивача, надіслану на адресу відповідача із вимогою повернути суму 29 344 грн. грошових коштів, сплачених в якості авансу за Договором № 4 від 08.02.2017 року, як безпідставно набуті кошти на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Докази реагування відповідачем на дану претензію в матеріалах справи відсутні.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 4 від 08.02.2017 року в частині обов'язку з поставки оплаченого товару та просить про повернення передоплати за вже припиненим договором, у зв'язку з чим предметом спору у даній справі є застосування наслідків припиненого правочину, а саме, повернення передоплати на суму 29 344 грн. як способу безпідставного користування відповідачем коштами позивача.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, суд враховує, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням.
З припиненням дії договору поставки така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими постачальником без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
За відсутності доказів поставки товару позивачу та у зв'язку із закінченням строку дії договору поставки № 4 від 08.02.2017 року, сплачена позивачем сума 29 344 грн. із загальної суми 70 000 грн. передоплати має бути повернена відповідачем, оскільки підстава, на якій така вартість товару набута, відпала.
Оскільки відповідач не надав суду доказів повернення цієї суми позивачу, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати 29 344 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Правових висновків щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору притримується Верховний Суд у постановах від 10.05.2018 року у справі № 916/1591/17, від 11.11.2018 року у справі № 910/13332/17, № 910/21154/17 від 15.02.2019 року.
Поряд з цим, у зв'язку з порушенням відповідачем строків повернення суми 29 344 грн. коштів, яку відповідач зберіг без достатньої правової підстави, позивач просить стягнути з відповідача суму 589 грн. 15 коп. інфляційних нарахувань та 751 грн. 15 коп. трьох процентів річних.
За положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Здійснивши перевірку нарахування відповідачем інфляційних втрат та трьох процентів річних, судом встановлено, що такі суми обраховані вірно та підставно.
При цьому, суд враховує позицію Верховного Суду про те, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати відповідно до частини ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (№ 910/10156/17 від 10.04.2018 року, № 918/631/19 від 22.09.2020 року).
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
На підставі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевказані обставини в сукупності та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував відсутність обов'язку з повернення позивачеві суми 29 344 грн., хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково у сумі 30 684 грн. 56 коп., в тому числі 29 344 грн. безпідставно збережених коштів, 589 грн. 15 коп. інфляційних нарахувань та 751 грн. 15 коп. трьох процентів річних.
У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в ст. ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах ст. 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто, обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у сумі 2 102 грн. на відшкодування витрат позивача по сплаті судового збору.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Закарпатсько - галицьке шляхово - будівельне управління”, 90000, Закарпатська область, смт. Міжгір'я, вул. Грабовець, будинок 20 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 03450100) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мілвуд”, 77552, Івано - Франківська область, смт. Вигода, вул. Заводська, будинок 4 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 37322161) суму 30 684 (Тридцять тисяч шістсот вісімдесят чотири гривні) грн. 56 коп., в тому числі 29 344 (Двадцять дев'ять тисяч триста сорок чотири) грн. безпідставно збережених коштів, 589 (П'ятсот вісімдесят дев'ять гривень) грн. 15 коп. інфляційних нарахувань та 751 (Сімсот п'ятдесят одна гривня) грн. 15 коп. трьох процентів річних, а також суму 2 102 (Дві тисячі сто дві гривні) грн. на відшкодування по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 14.05.2021 року.
Суддя Пригара Л.І.