ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 травня 2021 року м. Київ № 640/30753/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, за участю третьої особи - акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання протиправними дій, скасування постанов,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (далі - відповідач), за участю третьої особи - акціонерного товариства «Банк Форвард» (далі - третя особа), в якому просить:
визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни щодо відкриття виконавчого провадження ВП №63572939 на підставі виконавчого напису нотаріуса № 3008, виданого 15.10.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І.В. та виконавчого провадження ВП №63571685 на підставі виконавчого напису нотаріуса №2747 виданого 13.10.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І.В.;
скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 10.11.2020 (ВП №63572939), постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.11.2020 (ВП №63571685), постанову про арешт коштів боржника від 10.11.2020 (ВП №63572939) та постанову про арешт коштів боржника від 10.11.2020 (ВП №63571685).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що довідками АТ КБ «ПриватБанк» № 7PH3URNGLCQ62VL0 від 27.11.2020 та АТ «Ощадбанк» №28 від 27.11.2020 її повідомлено про накладення арешту на рахунки відкриті у банках, згідно постанов про арешт коштів боржника ВП №63571685 від 10.11.2020 та ВП №63572939 від 10.11.2020. За результатом перевірки інформації в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, позивачу стало відомо, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №63571685 від 10.11.2020 та ВП №63572939 від 10.11.2020.
Позивач стверджує, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов порушено вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», а саме відкрито виконавчі провадження не за місцем проживання боржника.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2021 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, відповідачу встановлено строк для подання письмового відзиву на адміністративний позов у порядку передбаченому ст.162 КАС України та витребувано від відповідача завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження №63572939 та №63571685.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити, а також матеріали виконавчих проваджень №63572939 та №63571685.
При цьому зауважив, що виконавчі провадження №63572939 та №63571685 відкриті приватним виконавцем за місцем знаходження майна (грошових коштів) боржника, а не за місцем проживання останнього.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.
Третя особа правом на подання до суду письмових пояснень щодо заявленого позову не скористалась.
Згідно вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання, призначеного на 26.01.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд на підставі частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається матеріалів справи, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. 10.11.2020 прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63571685 про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Котюк І.В. від 13.10.2020 №2747 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 18 443,87 грн.
В межах даного виконавчого провадження, відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника ВП №63571685 від 10.11.2012, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику.
Крім того, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. 10.11.2020 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63572939 про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Котюк І.В. від 15.10.2020 №3008 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості в розмірі 22 883,65 грн.
В межах даного виконавчого провадження, відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника ВП №63572939 від 10.11.2012, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику.
Вважаючи, що спірні постанови винесені з порушенням вимог чинного законодавства та порушують законні права позивача, останній звернувся з відповідним позовом до суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У відповідності до частини 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Згідно статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».
Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І.В. видано виконавчі написи, що зареєстровані в реєстрі:
за №2747 від 13.10.2020 про звернення стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , яка є боржником за кредитним договором №200139643 від 16.04.2018, укладеного з ПАТ «Банк Форвард», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард» заборгованість у розмірі 18 443,87 грн.;
за №3008 від 15.10.2020 про звернення стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , яка є боржником за кредитним договором №200157607 від 24.07.2018, укладеного з ПАТ «Банк Форвард», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард» заборгованість у розмірі 22 883,65 грн.
АТ «Банк Форвард» звернувся із заявами до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. щодо примусового виконання виконавчих написів, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І.В. за №2747 від 13.10.2020 та №3008 від 15.10.2020 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, в яких просив, зокрема накласти арешт на все рухоме майно (грошові кошти) боржника, та на відкриті рахунки у банківських установах.
В заяві стягувачем вказано, що у боржника у місті Києві наявне майно (грошові кошти), а саме: рахунок відкритий в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 105.
До заяв про примусове виконання рішень було додано довідку про відкритий рахунок, в якій зазначається, що ОСОБА_1 є власником рахунку № НОМЕР_3 , відкритого в AT «Банк Форвард».
Крім того, до заяв про примусове виконання рішення було додано оригінал виписки по рахунку, з якої вбачається, що на рахунку № НОМЕР_3 , який належить боржнику, станом на 10.11.2020 наявні кошти в розмірі 0,80 грн.
Тобто, те, що місцезнаходження майна боржника - ОСОБА_1 знаходиться у межах виконавчого округу міста Києва підтверджується: заявами стягувача про примусове виконання рішення; довідками АТ «Банк Форвард»; виписками по рахунку № НОМЕР_3 від 10.11.2020.
Згідно вимог частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пункту 4 частини другої статті 23 вказаного Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Наявні в матеріалах справи відомості свідчать про те, що виконавчим округом приватного виконавця Павелків Т.Л. визначено місто Київ.
При цьому, сторонами не заперечується, що місце реєстрації боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Павелків Т.Л. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Підставою для відкриття виконавчого провадження за виконавчим округом, в якому приватний виконавець може здійснювати свою діяльність, стала заява стягувача про примусове виконання за місцезнаходженням майна боржника. Так, стягувач зазначив, що боржник має рахунок у банківській установі, яка зареєстрована та знаходиться у місті Києві, а саме: в АТ «Банк Форвард».
Відповідно до частини другої та четвертої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Відтак, в межах даного спору суду необхідно встановити чи є грошові кошти на картковому рахунку майном у розумінні Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Так, відповідно до частини 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-III від 05.04.2001 кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно частин 6.1, 6.2 статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.
Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків (частини 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 10.09.2018 у справі №905/3542/15, від 01.08.2019 у справі №910/13508/15 та від 19.08.2019 у справі №922/1293/15 вказав, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції (визнання неіснуючого існуючим), яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Якщо відкинути цю юридичну фікцію, то таке означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також і у Законі України «Про виконавче провадження», у якому йдеться про «кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках».
Зважаючи на наведене вище, а також враховуючи положення статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та те, що в розумінні глави 13 Цивільного кодексу України грошові кошти є майном, суд вважає, що місцезнаходженням майна (грошових коштів) є місто Київ, а тому майно позивача розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на який розповсюджується його компетенція.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 19.02.2020 у справі №905/477/18.
Таким чином, враховуючи наявність у позивача відкритого рахунку в АТ «Банк Форвард», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л., відкриваючи виконавчі провадження ВП №63571685 від 10.11.2020 та ВП №63572939 від 10.11.2020, діяв на підставі та в межах повноважень, передбачених законом, а тому підстави для повернення виконавчого документу стягувачу були відсутні.
У свою чергу, інших підстав порушення відповідачем під час відкриття виконавчих проваджень та здійснення подальших виконавчих дій позивачем не зазначено і не доведено, а судом не встановлено.
На підставі викладених обставин, суд вважає, що позивачем не доведено належними, достатніми та достовірними доказами того, що виконавчі документи не відповідали вимогам чинного законодавства, а постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.11.2020 прийняті відповідачем без дотриманням порядку, установленого законом.
Щодо позовних вимог про скасування постанов про арешт коштів боржника ВП №63572939 від 10.11.2020 та ВП №63571685 від 10.11.2020, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Зокрема, перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення, визначено у статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до змісту частин першої, другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Дослідивши зміст оскаржуваних постанов, судом встановлено, що відповідачем визначено перелік банківських установ, якими буде виконуватися рішення приватного виконавця, перелік яких не містить обмежень щодо накладення арешту на рахунок, на який серед інших зарахувань здійснюється нарахування соціальної допомоги, пенсії чи заробітної плати.
Разом з тим, у постанові про накладення арешту на кошти боржника зазначено: «.. крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та / або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику».
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Згідно з абзацом 2 частини другої цієї статті, виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом в ухвалі від 07.02.2019 у справі №727/6404/18 зазначено, що у разі, коли банком при виконанні постанови державного виконавця не було враховано вказане в постанові застереження щодо непоширення арешту на кошти на рахунках, накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом, державний виконавець не може відповідати за такі дії іншої юридичної особи.
Повідомлення про режим рахунку боржника законодавство покладає на фінансову установу.
Жодних документів з повідомленням про те, що на кошти, які знаходяться на рахунку Боржника, заборонено звертати стягнення від банківської установи, на адресу приватного виконавця не надходило, що підтверджується наданими суду копіями матеріалів виконавчого провадження №63572939 та №63571685.
Крім того, у позовній заяві та додатках до неї позивачем не вказано та не надано жодних доказів, що будь-який з арештованих приватним виконавцем рахунків божника є рахунком із спеціальним режимом використання, або є іншим рахунком, звернення стягнення на який заборонено законом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем не доведено та не надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги положення статті 139 КАС України відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко