ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 травня 2021 року м. Київ № 640/3402/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, , в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за минулий час у період з листопада 2015 року по квітень 2019 року включно;зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 пенсію за минулий час у період з листопада 2015 року по квітень 2019 року включно; допустити негайне виконання рішення у справі у межах суми стягнення пенсії за один місяць; встановити судовий контроль за виконанням рішення у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем в листі від 09.09.2019 року № 198134/02 було повідомлено, що після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий час. Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду за захистом порушених прав. Відповідач, у відзиві на позов повідомив, що суми пенсії невиплачені позивачу за періоди з 01.11.2018 року по 30.04.2019 року та з 01.11.2015 року по 31.10.2018 року, будуть ним сплачені після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідної постанови, просить залишити позов без задоволення.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких він ґрунтується, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач 09.11.2018 звернувся із заявою до відділу обслуговування громадян № 3 Головного управління пенсійного Фонду України в м. Києві про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та витребування її пенсійної справи з Ворошиловського відділення пенсійного Фонду м. Донецька де вона отримувала пенсію до липня 2014. Копія заяви міститься в матеріалах справи.
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Дарницькій районній в м. Києві державній адміністрації, позивача було взято на облік до Головного управління пенсійного Фонду України в м. Києві, як внутрішньо переміщену особу з листопада 2015 року, що підтверджено довідкою від 08.11.2018 року № 0000647499, і в якій вказано адресу фактичного проживання позивача : АДРЕСА_1 , та листом Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві від 09.09.2019 року № 198134/02 копії яких містяться в матеріалах справи.
Для отримання нарахованої пенсії на ім'я позивача в АТ «Ощадбанк» відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується копією виписки по цьому рахунку від 14.06.2019 року, копія якої міститься в матеріалах справи.
Крім того, вказаним вище листом позивача було повідомлено, що кошти за період з 01.11.2018 року по 30.04.2019 року, що не виплачені у зв'язку з взяттям на облік позивача та кошти за період з 01.11.2015 року по 31.10.2018 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного кабінетом Міністрів України в п. 15 постанови від 08.06.2916 року № 365 «Порядок призначення (відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зі змінами відповідно до постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335). І що після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий час.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі - Закон N 1706-VII).
Частиною першою статті 1 Закону N 1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно частини першої статті 4 Закону N 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Статтею 13 Закону N 1706-VII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, визначеному законом.
Механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначають Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування передбачено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 8 Закону N1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно частини першої статті 47 Закону N1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 49 Закону N1058-IV встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що припинення виплати пенсії можливе за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутнє рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії з підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, що розцінюється судом як втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном, яке, в свою чергу, є об'єктом захисту згідно вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
З огляду на викладене, суд звертає увагу відповідача, що прийняття та затвердження відповідного Порядку про виплату пенсії за минулий період не є передбаченою Законом N1058-IV підставою для припинення виплати пенсії, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що виплата пенсії позивачу була припинена відповідачем без законних підстав.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Крім того, суд звертає увагу про необхідність застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону №1706-VII визначено, що Закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону №1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій чи страхових виплат.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону №1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону №1706-VII). Таким чином, враховуючи наведені положення Закону №1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постановах від 12.12.2018р. у справі №243/4547/17, від 07.02.2019р. у справі №408/2686/17-а, від 12.02.2019р. у справі №243/5451/17 та у справі №243/3113/17, від 22.08.2019р. у справі №636/3447/16-а та від 10.02.2020р. №826/10950/16, і тому суд не знаходить підстав для відступу від зазначених висновків.
Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
З урахуванням того, що позивачем в позові не доведено наявність обставин, що можуть слугувати підставами для застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, зважаючи, що оскільки відсутня реальна загроза невиконання відповідачем рішення у даній справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 11.02.2020 року № 98154.
Керуючись ст. ст. 2,5-11,19,72,90,-77,139,241-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368), щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за минулий час у період з листопада 2015 року по квітень 2019 включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 (фактичне проживання : АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ), пенсію за минулий період з листопада 2015 року по квітень 2019 року включно.
Допустити негайне виконання рішення у справі у межах суми стягнення пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) ОСОБА_1 (фактичне проживання : АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) здійснені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. ( вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур