ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 травня 2021 року м. Київ № 640/13023/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., ., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Міністерства оборони України
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії в якому просив суд: визнати протиправними дії Міністерства оборони України, щодо нарахування йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; зобов'язати Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з врахуванням додаткової грошової винагороди у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач листом вих. №248/3/8/323 від 10.06.2019 протиправно відмовив у включенні до грошового забезпечення при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, додаткової грошової винагороди у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 оскільки при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, де зазначено, що він відмовляючи позивачу діяв правомірно, в порядку, у спосіб та у межах визначених законодавством, а саме у відповідності до вимог Інструкції «Про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» (далі -Інструкція №550), затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 року №550, виданого на виконання постанови КМУ №889. Пунктом 8 вказаної Інструкції встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких він ґрунтується, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. Під час проходження військової служби перебував на фінансовому забезпеченні в Департаменті фінансового забезпечення Міністерства оборони України.
Відповідно до наказу Міністра оборони України по особовому складу від 21.12.2017 року № 940 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту та виключений зі списків особового складу наказом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31.01.2018 року № 25.
Згідно з копією довідки від 13.02.2018року № 248/3/8/793д, що міститься в матеріалах спраи, позивачу при звільненні було нараховано та виплачено грошове забезпечення за лютий 2016 року - січень 2018 року відповідно до фактичного часу перебування на службі у сумі 591405,18 грн, у тому числі: щомісячну додаткову грошову винагороду у сумі 127767,40 грн. та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у сумі 119943,75 грн. Вважаючи, що одноразова грошова допомога при звільненні була нарахована без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 №889, позивач звернувся з заявою від 25.05.2019 року до відповідача в якій просив здійснити перерахунок та виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 15 Закону України « Про соціальний і правовий захиствійськовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми виплаченої раніше одноразової грошову допомогу у разі звільнення з військової служби. 10.06.2019 року Департамент фінансового забезпечення Міністерства оборони України листом вих. №248/3/8/323 позивачу відмовив у включенні до грошового забезпечення при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, додаткової грошової винагороди у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889.
У зв'язку з викладеним, позивач був змушений захищати свої права та законні інтереси в судовому порядку.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 12.05.1992 № 2232-XII (далі Закон -№ 2232-XII) порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами. Частиною першою статті 9 цього ж Закону обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 30.04.1993 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Так, підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» Уряд встановив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв'язку із закінченням строку контракту); вислуга позивача становить 25 років, 03 місяці, 29 днів календарної служби; відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що видано відповідний наказ; щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 року №889 становила 60% місячного забезпечення, яка виплачувалася йому щомісяця з дня запровадження до дня звільнення з військової служби, тобто мала постійний характер.
Однак додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.
Водночас відмовляючи в задоволенні заяви позивача, відповідачем було помилково невключено винагороду до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, з посиланням на Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.10.2016 року № 550, виданим на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 року №889.
Відповідач, застосовуючи норми вищезазначеної Інструкції як спеціального нормативно-правового акту, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 №889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Таким чином, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 №889.
При розгляді цієї справи також враховано висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 19.09. 2019 року у справі № 826/14564/17.
Враховуючи викладене, суд вважає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у врахуванні одноразової грошової допомога при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 №889 є протиправними.
Стосовно клопотання заявленого відповідачем у відзиві на позов про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, необхідно зазначити наступне.
Згідно ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії) Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у даній справі є дія (бездіяльність) відповідача у включенні до грошового забезпечення позивача при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, додаткової грошової винагороди у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 викладена у листі Департамент фінансового забезпечення Міністерства оборони України від 10.06.2019 року вих. №248/3/8/323. Позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом на оскарження вказаних вище дій (бездіяльності) відповідача 15.07.2019, тобто в межах строку передбаченого ст.122 цього кодексу адміністративного судочинства України, що виключає можливість задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду за таких обставин. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу, частиною 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підстав п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2,5, 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України, щодо нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, за останньою посадою на день звільнення з посади.
Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з врахуванням додаткової грошової винагороди у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур