ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
13 травня 2021 року м. Київ№ 640/32227/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження клопотання представника Міністерства освіти і науки України про залишення без розгляду позову в адміністративній справі
за позовомЗаступника Генерального прокурора в інтересах держави
доМіністерства освіти і науки України
третя особаТаврійський національний університет імені В.І. Вернадського
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
Заступник Генерального прокурора звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо незабезпечення оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Кирилівській, 164 у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо організації оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Кирилівській у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року заяву судді Маруліної Любові Олександрівни від 09 лютого 2021 року про самовідвід від розгляду адміністративної справи №640/32227/20 задоволено, відведено суддю Маруліну Любов Олександрівну від розгляду адміністративної справи №640/32227/20.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою суддею у адміністративній справі №640/32227/20 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко А.І.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
В подальшому, до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив Міністерства освіти та науки України, в якому останнє клопоче про залишення позову без розгляду, з огляду на те, що позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Позивач заперечував проти залишення позову без розгляду, з огляду на наявність підстав для застосування прокурором, наданих Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру», повноважень.
Від третьої особи пояснень та/або заяв, клопотань до Окружного адміністративного суду міста Києва не надходило.
Розглянувши клопотання Міністерства освіти та науки України про залишення позову без розгляду, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з частиною 4 статті 23 вказаного Закону, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17. У цій постанові Суд звернув увагу, що зміст пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Також Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі №813/661/17 (адміністративне провадження № К/9901/43886/18), від 24 січня 2019 року у справі №816/1354/15 (провадження №К/9901/3030/18), від 18 вересня 2018 року у справі №826/7910/17 (адміністративне провадження №К/9901/55358/18).
Предметом розгляду даної справи є бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо незабезпечення оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Кирилівській, 164 у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського.
Позивач в обґрунтування права на звернення до суду посилається на те, що Міністерство освіти і науки України відповідно до підпунктів 59, 89 пункту 3, підпункту 3 пункту 5 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, реалізує права і обов'язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою закладів вищої освіти, здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Проте, всупереч вказаних повноважень Міністерством освіти і науки України допущено, на думку позивача, бездіяльність щодо організації оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Кирилівській у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського, що створює передумови для можливого зловживання щодо розпорядження зазначеною землею, виникнення ризиків для нормального функціонування вищого закладу освіти та здійснення навчального процесу та може призвести до негативних наслідків і порушення прав дітей.
Так, частиною 1 статті 70 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок, зокрема набуття відповідних прав на землю, здійснюються закладами вищої освіти відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до пункту 18.1 Статуту Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 04 лютого 2019 року № 126 (далі - Статут), земельні ділянки передаються Університету незалежно від форми власності у постійне користування в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Також пунктом 18.2 Статуту встановлено, що Таврійському національному університету імені В.І. Вернадського на правах, визначених законодавством України, належать земельні ділянки, які передаються Університету в постійне користування, в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, і не можуть бути вилучені (припинено право постійного користування земельною ділянкою) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування без згоди Міністерства освіти і науки України.
Як вказує позивач, станом на час звернення до суду з даним позовом Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського право постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Кирилівській у м. Києві, яка використовується останнім - не оформлено.
Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630 (далі - Положення), Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Підпунктом 59 пункту 3 Положення визначено, що за дорученням і в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, Міністерство освіти і науки України реалізує права і обов'язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою закладів вищої освіти. Аналогічні положення закріплені у пункті 13 частини 1 статті 13 Закону України «Про вищу освіту».
Крім того, Міністерство освіти і науки України здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 пункту З Положення).
Також, згідно з підпунктом 3 пункту 5 Положення, Міністерство освіти і науки України з метою організації своєї діяльності контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Отже, саме Міністерство освіти і науки України від імені держави здійснює контроль та управління земельними ділянками вищих навчальних закладів, оскільки воно є центральним органом виконавчої влади, на який покладено функцію здійснення державної політики в галузі освіти і науки.
Аналогічний правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17.
З матеріалів справи вбачається, що Міністерство освіти і науки України надіслало Таврійському національному університету імені В.І. Вернадського запит про надання інформації стосовно земельної ділянки, розташованої на вул. Кирилівській, 164 у м. Києві, та останній листом від 26 жовтня 2020 року №09/01-1181 повідомив про вжиття заходів щодо оформлення права користування зазначеною земельною діяльною.
З огляду на зазначене Міністерство освіти і науки України є органом державної влади, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави шляхом здійснення контролю за рішеннями та діяльністю, в даному випадку Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського.
Таким чином, у суду відсутні докази на підтвердження того, що позивач набув право на звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 1 статі 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Частиною 3 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Таким чином, адміністративно процесуальна дієздатність, це здатність, зокрема, органів державної влади, інших державних органів особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
З урахуванням наведеного та враховуючи встановлені судом обставини щодо не набуття позивачем права на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави щодо оскарження бездіяльності Міністерства освіти і науки України, відповідно, позивач в даному випадку не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Клопотання Міністерства освіти і науки України задовольнити.
2.Позов Заступника Генерального прокурора в інтересах держави до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
3.Роз'яснити позивачу його право на звернення до адміністративного суду в загальному порядку після усунення підстав, з яких позовна заява була залишена без розгляду.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко