ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 травня 2021 року м. Київ № 640/27031/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до третя особа: Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби м.Києва Акціонерне товариство «Універсал Банк»
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 із позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство «Універсал Банк», в якому просить суд: визнати незаконними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору №51710303 від 16.04.2020 та постанову про відкриття виконавчого провадження №61938054 від 30.04.2020, винесених старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком Павлом Петровичем.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 суд відкрив провадження у справі.
01.04.2021 суд на підставі вимог ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Так, позовні вимоги обґрунтуванні тим, що Оболонським районним судом м. Києва було ухвалено заочне рішення по справі №756/11022/15-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у сумі 88 622, 52 дол. США. На виконання рішення суду, Оболонським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист, який в подальшому повернуто стягувачу. Разом з тим, державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про стягнення з позивача, як боржника виконавчого збору. Позивач вважає вказану постанову протиправною, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 13.07.2020 заочне рішення було визнано нечинним, що свідчить про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору. Крім того, державний виконавець не вчиняв жодних дій з примусового виконання судового рішення.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, однак надав матеріали виконавчого провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Так, на виконання заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2015 видано виконавчий лист №756/11022/15-ц від 27.04.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» суми боргу в розмірі 88 622,52 доларів США, на підставі якого відкрито виконавче провадження ВП №51710303.
16.04.2020 старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Стужуком П.П. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження виділено в окреме провадження.
16.04.2020 у зв'язку з тим, що від стягувача надійшла заява про повернення виконавчого документа старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Стужуком П.П. винесено постанову про стягнення виконавчого збору №517103030.
30.04.2020 старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Стужуком П.П. на підставі постанови №517103030 від 16.04.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61938054 зі стягнення виконавчого збору у сумі 8862, 25 дол. США.
13.05.2020 старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Стужуком П.П. винесено постанову про арешт на грошові кошти боржника, які містяться на його відкритих рахунках.
23.12.2020 старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Стужуком П.П. винесено постанову про арешт на грошові кошти боржника, які містяться на його відкритих рахунках.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.07.2020 прийнято відмову ОСОБА_2 , як правонаступника позивача ПАТ «Універсал Банк», від позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2015 визнано нечинним.
Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору №51710303 від 16.04.2020 та постанову про відкриття виконавчого провадження №61938054 від 30.04.2020, винесених старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком П.П. протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу статей 1, 5 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 1403-VIII).
Законом N 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі статтею 10 Закону N 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону N 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону N 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Згідно ізчастиною п'ятою статті 27 Закону N 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За приписами частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Так, положення частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Вказані положення частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
Натомість частина друга статті 27 Закону N 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Поряд з цим, на момент прийняття спірної постанови у даній справі -16.04.2020, редакція статті 27 Закону N 1404-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 N 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, передбачає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону зі змінами, внесеними Законом України від 03.07.2018 N 2475-VIII).
З огляду на наведене, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, оскільки у даному рішенні Верховним Судом оцінка надавалась іншій редакції статті 27 Закону N 1404-VIII, яка передбачала стягнення виконавчого збору від фактично стягнутої суми.
Крім цього, законодавець пов'язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов'язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.
Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №200/13920/19-а, постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2020 у справі № 520/10430/2020.
Як встановлено судом та вбачається із наявних матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком Павлом Петровичем вчинялися дії щодо примусового виконання судового рішення по справі №640/27031/20, зокрема накладався арешт на грошові кошти боржника, вчинялися дії щодо звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, вчинялися виклики та запити державного виконавця про розшук майна боржника.
Щодо тверджень позивача, що Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.07.2020 визнано нечинним рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2015, на підставі якого відкрито виконавче провадження, то слід зазначити, що станом на момент відкриття виконавчого провадження №61938054 зі стягнення виконавчого збору - 30.04.2020 у державного виконавця була відсутня інформація про визнання нечинним скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ.
Крім того, законодавець у Законі №1404-VIII чітко виділяє дві форми завершення виконавчого провадження, а саме: повернення виконавчого документа без виконання та закінчення виконавчого провадження, які в свою чергу, в залежності від підстав, тягнуть за собою виникнення різних процесуальних наслідків, зокрема і щодо можливості продовження стягнення виконавчого збору поза межами завершеного виконавчого провадження.
Так, у виконавчому провадженні №51710303 стягувачем - ОСОБА_2 , як правонаступником ПАТ «Універсал Банк» реалізовано власне процесуальне право на повернення виконавчого документа без виконання за власною заявою від 27.03.2020 вх. №26284, що, у свою чергу, стало підставою для правомірних дій державного виконавця щодо застосування ним частини третьої статті Закону №1404-VIII у вигляді винесення постанови про стягнення виконавчого збору та подальшого її виконання у встановленому Законом порядку.
Більше того, чинним законодавством з примусового виконання рішень не передбачено взаємозв'язку між визнаним нечинним судовим рішенням (при цьому виконавчий документ на підставі якого воно видано, не перебуває на примусовому виконанні) та постановою про стягнення виконавчого збору, винесеної в рамках виконавчого провадження щодо виконання на даний момент вже нечинного судового рішення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись вимогами ст.ст.2,5 - 11,19,72 - 77,90,139,241 - 246,250,255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя А.С. Мазур