ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 травня 2021 року м. Київ № 760/13144/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних
виплат
про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
До Солом'янського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр-т Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у меншому розмірі, ніж передбачено ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як учаснику бойових дій, за 2018,2019 та 2020 роки, відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведення виплат, з урахуванням проведених виплат у сумі 18 590,00 грн;
- на підставі п. 6 ч.1 ст. 5 КАС України стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат 18 590 грн (вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто) грн 00 коп на відшкодування матеріальної шкоди, завданої протиправними діями Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової допомоги до 5 травня за 2018-2020 роки.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020 року, справу розподілено для розгляду судді Вєкуа Н.Г.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, визначені Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту". Відповідно до статті 12 цього Закону їй має щорічно до 5 травня виплачуватись разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідачем, у 2018,2019 та 2020 роках щорічна разова грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу в розмірі меншому, ніж це передбачено законом. При цьому, позивач посилається рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду про захист порушеного права.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній зазначив, що обсяги видатків на виплату разової грошової допомоги до 5 травня на 2020 рік відповідають розмірам, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112, а тому правові підстави для виплати спірної допомоги позивачу в іншому розмірі відсутні.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені статтею 12 Закону України від 22.10.993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для ветеранів війни - учасників бойових дій, в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, що підтверджується копією посвідчення, наявного в матеріалах справи.
Судом встановлено, що у 2018-2020 роках позивачу перерахована відповідачем щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі: у квітні 2018 року - 1265,00 грн за 2018 рік; у квітні 2019 року - 1295,00 грн за 2019 рік та у травні 2020 року - 1390,00 грн за 2020 рік.
Вважаючи, що Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснено перерахунок вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернувся до відповідача з заявою щодо перерахунку належної йому суми разової грошової допомоги.
Листами від 04.06.2020 №14/07-3-318-011 та №14/07-3-319-011 Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат повідомив позивача, допомога за згаданий період виплачена в повному обсязі.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 статтю 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" згадану вище норму права викладено в такій редакції:" Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, на момент нарахування і виплати у квітні 2020 року позивачу одноразової грошової допомоги діяла ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998, яка передбачала розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових п'ять мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"", пунктом першим якої передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України зазначив, що встановлення пунктом 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, установленому статтею 8 Конституції України.
Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у 2020 році позивач набув право на грошову допомогу до 5 травня в редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір цієї допомоги п'ять мінімальних пенсій за віком.
Крім того, у рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 440/2722/20 Верховний Суд зазначив, що органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у виплаті щорічної разової грошової допомоги в розмірі, передбаченому частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Частиною 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Отже, загальний розмір допомоги до 5 травня за 2020 рік, яку позивач має право отримати як учасник бойових дій, становить 8190,00 грн. Сума недоплаченої допомоги становить 6800,00 грн.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" установлено, що учасники бойових дій отримують вказану виплату в розмірі 1 265 гривень.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"" установлено, що учасники бойових дій отримують вказану виплату в розмірі 1295 гривень.
Велика Плата Верховного Суду в постанові від 18 листопада 2020 року справі № 4819/49/19 зазначила, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.
З огляду на викладене, ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) не впливає на правовідносини щодо виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2018 рік і за 2019 рік, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки ця допомога була сплачена у встановленому на той час розмірі.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат 18 590 грн (вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто) грн 00 коп на відшкодування матеріальної шкоди, завданої протиправними діями Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової допомоги до 5 травня за 2018-2020 роки, то суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне.
Згідно із статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до вимог статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду:
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди. Ці правила отримали назву «Загальний (генеральний) делікт» та застосовуються до будь-яких випадків завдання шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди цієї статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим). Разом з тим деліктне зобов'язання може виникнути і між особами, що перебувають в договірних відносинах, однак завдана шкода не має бути пов'язана з порушенням договірного зобов'язання.
Отже, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК необхідно довести такі факти:
а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). Майнова шкода - у зменшенні майнової сфери потерпілого, що, своєю чергою, тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.
в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Вина - психічне ставлення осудної особи до вчиненого неї протиправного діяння, а також до негативних наслідків, що настали в результаті такої поведінки або діяння.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних ) від 21.12.2005).
Оскільки, факту протиправності дій та наявності шкоди не встановлено, як і інші складові елементи для відшкодування матеріальної шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування такої.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що стосується повернення судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору отже відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись статтями 2, 6, 8,9, 77, 243-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у меншому розмірі, ніж передбачено ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр-т Любомира Гузара, 7, код ЄДРПОУ 22886300) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа