11 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 921/465/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Фонду державного майна України
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.10.2020 (суддя Боровець Я. Я.)
і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 (головуючий суддя Зварич О. В., судді Гриців В. М., Желік М. Б.)
у справі № 921/465/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України,
про визнання продовженим договору оренди,
20.10.2020 рішенням Господарського суду Тернопільської області, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021, позовні вимоги задоволено повністю.
20.04.2021 скаржник подав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.10.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 921/465/20.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 21.04.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам статей 288, 290 Господарського процесуального кодексу України, Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.
Колегія суддів зазначає, що скаржник подав касаційну скаргу з порушенням вимог, установлених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 288 Господарського процесуального кодексу України).
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
У своїй касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.10.2020 і постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021, в якій зазначає, що оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції надіслав на електронну адресу Фонду державного майна України 02.04.2021, проте у паперовій формі оскаржувану постанову він не отримав, а тому просить поновити строк на касаційне оскарження судових постанови суду апеляційної інстанції.
Розглянувши клопотання про поновлення процесуального строку на подання касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Постанова Західного апеляційного господарського суду була проголошена 22.03.2021 (повний текст підписано у той же день), тобто останнім днем оскарження зазначеної постанови є 12.04.2021.
За змістом пункту 7 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинна бути зазначена дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
Відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.
Скаржник у тексті касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції 02.04.2021 надіслав на електронну адресу скаржника копію оскаржуваний постанови (не підтверджуючи зазначеного відповідними доказами отримання копії постанови), проте і сам зазначає, що не отримав її.
Згідно з частиною третьою статі 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що представник скаржника був присутній в судовому засіданні 22.03.2021 при проголошенні вступної та резолютивної частини постанови.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже можливість поновлення пропущеного строку судом касаційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку, обов'язок з доведення яких покладено на скаржника.
Крім того, Суд зазначає, що враховуючи те, що касаційну скаргу подано безпосередньо до Касаційного господарського суду, у колегії суддів відсутня можливість перевірити наявність або відсутність доказів надсилання копії оскаржуваної постанови скаржникові.
Касаційну скаргу скаржник надіслав до суду касаційної інстанції лише 20.04.2021, тобто з порушенням встановленого Законом строку на касаційне оскарження без належного обґрунтування причини пропуску процесуального строку.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Оскільки наведені обставини не обґрунтовані неналежними доказами, вони не можуть вважатися причиною, яка дійсно б перешкоджала звернутися в передбачений законом строк до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у зв'язку з чим наведені підстави для поновлення процесуального строку визнаються неповажними.
Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
За змістом пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу (підстави) для касаційного оскарження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі, неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретні підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, при цьому не зазначив чіткого формулювання висновку щодо застосування норми права (якої саме) із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанову/постанови Верховного Суду, в якій/яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах. Натомість в цій частині скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у подібних правовідносинах (без посилання на відповідний пункт, передбачений частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Зазначене порушує пункт 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Інші викладені в касаційній скарзі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, касаційна скарга Фонду державного майна України у справі № 921/465/20 підлягає залишенню без руху з наданням скаржникові строку на усунення недоліків поданої касаційної скарги, а саме: необхідно навести інші підстави для поновлення строку на касаційне оскарження із, зокрема (але не виключно), наданням доказів отримання копії оскаржуваної постанови (зокрема, докази з датою надсилання копії постанови судом апеляційної інстанції електронною поштою) та привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України, у строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.10.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 921/465/20 залишити без руху.
2. Надати Фонду державного майна України строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута скаржникові або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил