Справа № 643/18424/20
Провадження № 2/643/1849/21
12.05.2021 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради
до ОСОБА_1
про позбавлення батьківських прав, закріплення житла,
Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (далі - позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) в якому просить:
- позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітніх дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- закріпити право на житло за малолітніми дітьми, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про позбавлення батьківських прав позивач вказує на те, що на обліку Служби у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з 26.06.2020 знаходяться малолітні діти, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як такі, що перебувають у складних життєвих обставинах, з підстави проживання в сім'ї, в якій батьки або особи, які їх замінюють, ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Згідно пояснень матері дітей, ОСОБА_4 , від 28.05.2020 вбачається, що батько дітей, ОСОБА_1 , знаходиться в Ірані приблизно два роки, з ними не спілкується. Мати дітей, ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спеціалісти Служби у справах дітей по Московському району спілкувались з батьком дітей, ОСОБА_1 , за допомогою мобільного месенджеру «VIBER», ОСОБА_1 повідомив, що він знаходиться в Ірані, працює лікарем у лікарні, повертати собі на виховання та спільне проживання малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не збирається. Отже, батько дітей, ОСОБА_1 , безвідповідально підійшов до батьківського ставлення по вихованню та утриманню своїх малолітніх дітей, що призвело до того, що вони опинилися у складних життєвих обставинах, не бажає їх виховувати та утримувати, не цікавиться їх подальшою долею.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги щодо закріплення право на житло за малолітніми дітьми, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , позивач посилався на ст. 71 Житлового кодексу України, ст. 25 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 32 Закону України "Про забезпечення організаційно- правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".
Стаття 1 Цивільного процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Так, судом було здійснено запит щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання відповідача як фізичної особи.
Згідно з частинами шостою-дев'ятою статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
За правилами ч. 10 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що у разі встановлення того, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.
За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованим/знятим з реєстрації не значиться.
Отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача, за таких обставин суд здійснює виклик відповідача відповідно до ч. 10 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України.
Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі 207/1186/20.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28.12.2020 року відкрито провадження у справі № 643/18424/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 26.01.2021 року.
21.01.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшло клопотання від позивача про долучення до матеріалів справи письмових доказів.
В подальшому розгляд справи неодноразово відклався у зв'язку із неявкою відповідача.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 643/18424/20 до судового розгляду по суті на 20.04.2021 року.
20.04.2021 року судове засідання відкладено на 12.05.2021 року у зв'язку із неявкою сторін.
У судове засідання 12.05.2021 року представник позивача не з'явився, проте подав до канцелярії Московського районного суду м. Харкова заяву, відповідно до змісту якої остання просить суд проводи судове засідання у її відсутність, зазначила, що позовні вимоги підтримує та проти заочного розгляд справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином в порядку, визначеному частиною 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, правом на подання відзиву на позов в порядку статті 191 Цивільного процесуального кодексу України не скористався.
Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.
Зокрема, згідно з частиною 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Відповідно до частини 2 статті 191 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України).
Фактичні обставини, встановлені судом.
25.03.2016 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 , уклали шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб.
Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 04 червня 2020 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батькам записані: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Означене також підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України № 00026559314 від 04.06.2020.
В означеному Витягу також зазначено, що державна реєстрація проведена відповідно до ст. 133 Сімейного кодексу України.
Згідно зі свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , виданого 30 жовтня 2020 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батькам записані: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Дане також підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України № 00028367019 від 30.10.2020.
В означеному Витягу також зазначено, що державна реєстрація проведена відповідно до ст. 133 Сімейного кодексу України.
28.05.2020 року ОСОБА_4 звернулася до начальника Служби у справах дітей по Московському району Дьоміній А.Є. та повідомила, що вона має на утриманні двох малолітніх дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько яких, ОСОБА_1 , перебуває у Ірані, приблизно 2 роки.
28.05.2020 року ОСОБА_7 надала письмові пояснення начальнику Служби у справах дітей по Московському району ОСОБА_8 , в яких вона зазначає, що мешкає разом із своєю племінницею ОСОБА_4 та її дітьми за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що її племінниця не займається вихованням дітей, часто залишає їх
26.06.2020 року ОСОБА_4 звернулася із заявою до начальника Служби у справах дітей по Московському району Дьоміній А.Є. з проханням про тимчасове влаштування її малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до сім'ї патронатного вихователя ОСОБА_10 , у зв'язку із складними життєвими обставинами.
Відповідно до наказів Служби у справах дітей по Московському району № 87 , № 88 від 26.06.2020 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взяті на облік з підстави проживання в сім'ї, в якій батьки або особи, які їх замінюють, ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Згідно актів про факт передачі дитини від 10.07.2020 року, мати дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у присутності ОСОБА_11 , головного спеціаліста -юристконсульта Служби у справах дітей по Московському району, передала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Виконавчого комітету Харківського міської ради № 382 від 08.07.2020.
Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.07.2020 року № 382, влаштовано з 10.07.2020 року до сім'ї патронатного вихователя, ОСОБА_10 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , малолітніх дітей які опинилися у складних життєвих обставинах, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на 3 місяці відповідно до акту про факт передачі дитини.
18.09.2020 року ОСОБА_4 звернулася із заявою до начальника Служби у справах дітей по Московському району Дьоміній А.Є. з проханням про продовження перебування її малолітніх дітей у сім'ї патронатного вихователя ОСОБА_10 строком до трьох місяців.
Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.10.2020 року № 585 продовжено з 10.10.2020 року перебування малолітніх дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сім'ї патронатного вихователя, ОСОБА_10 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , строком до 3 місяців.
ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 02.06.2020.
ІНФОРМАЦІЯ_4 мати дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла, про що свідчить свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_3 , видане 30.10.2020 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
05.11.2020 року ОСОБА_10 звернулася до начальника Служби у справах дітей по Московському району Дьоміній А.Є. та пояснила, що 10.07.2020 року до неї було влаштовані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона займається їх вихованням, отримує матеріальну допомогу на дітей. За час перебування дітей в її сім'ї ОСОБА_1 ніколи не телефонував, не приходив до дітей, не цікавився їх життям та здоров'ям, подальшою їх долею. Де він проживає їй не відомо.
Згідно довідки від 09.11.2020 року № 01-49/236, виданої в.о. завідувача дошкільним навчальним закладом І.І. Буніян, вихованка групи № 5 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вихованка групи № 1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відвідують заклад освіти з 17.09.2020 року. З батьком ОСОБА_1 , ні адміністрація закладу, ні вихователь, не знайомі, дітей до садочка жодного разу батько не приводив, не цікавився вихованням та розвитком дівчаток, участі у вихованні дітей та в оплаті за харчування не приймає.
Відповідно до листа № 04-22/3608/20 від 03.11.2020 Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 13» Харківської міської ради, батько дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , які перебувають у сім'ї патронатного вихователя ОСОБА_10 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , за час перебування дітей під наглядом лікарів КНП «Міська дитяча поліклініка № 13» ХМР жодного разу не відвідував з дітьми лікарів, станом здоров'я дітей також не цікавився.
Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.12.2020 року № 751 припинено з 05.01.2021 року перебування малолітніх дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сім'ї патронатного вихователя, ОСОБА_10 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку із закінченням строку перебування дітей.
05.01.2021 року ОСОБА_10 , у присутності ОСОБА_13 , передала ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 751 від 24.12.2020 року.
У своєму висновку від 05.01.2021 № 33 Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як орган опіки та піклування, з урахуванням ст. ст. 19, 150. 155, 164 Сімейного кодексу України, рекомендації Комісії, інтересів дітей, дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно наказів Служби у справах дітей по Московському району від 05.01.2021 № 1 та № 2 про тимчасове влаштування дитини, яка залишилась без батьківського піклування, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , влаштовані в сім'ю рідних ОСОБА_14 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Отже, повертаючись до обставин даної справи Судом встановлено, що відповідачу, як батьку малолітньої дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК), що зазначила і позивач в позовній заяві .
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без поважних причин залишивши її без батьківської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною та позивачем доведено, що поведінка відповідача відносно його дітей є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Таким чином, враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню.
Між тим суд відмовляє позиву у задоволенні позовної вимоги про закріплення права на житло за малолітніми дітьми, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України, ст. ст. 11, 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства», п. 65 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, ураховуючи подання служб у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради і рекомендації Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради, відповідно до п. п. 4 п. б ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення даного здійснюється на засіданні Виконавчого комітету Харківської міської ради.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).
Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об'єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Згідно з ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, закріплення житла задовольнити частково.
2. Позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітніх дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
3. Відмовити Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у закріпленні право на житло за малолітніми дітьми, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держати витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 грн.
5. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
6. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
7. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
8. Позивач: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків, вул. Сумська, буд. 78).
9. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).
Повне рішення складено 12.05.2021 року.
Суддя Н.В. Новіченко