Номер провадження 2/243/1576/2021
Номер справи № 243/4149/21
«13» травня 2021 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Хаустової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання - Чевела С.Ю.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі №4 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за межі України,-
До Слов'янського міськрайонного суду Донецької області звернулася ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за межі України, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 25 вересня 2002 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Макіївки Донецької області між ОСОБА_3 до ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 22 липня 2009 року шлюб між ними було розірвано. Після розлучення діти мешкають з позивачем, відповідач дітей матеріально не забезпечує, не спілкується з ними та уникає контактів із ними.
На сьогоднішній день ОСОБА_3 разом із двома дітьми є тимчасово переміщеними особами, зареєстровані вони у с. Щурове, офіційне їх місце реєстрації - м. Донецьк.
Зазначає, що у дітей діагностовано хронічний гастродуоденіт, що підтверджується Заключенням ЛВК № 150/24 та № 151/24 від 06 квітня 2021 року, які видано КУ «ЦМПСМ» № 3 м. Донецька. Згідно даних довідок дітям рекомендовано оздоровлення у санаторіях лікувального типу м. Кисловодськ. Також, після обстеження в Амбулаторії № 4 м. Слов'янськ дітям встановлено аналогічні діагнози, рекомендовано санаторно-курортне лікування, що підтверджується довідками ЛКК № 208/4 та № 209/5.
З метою оздоровлення дітей позивачем заброньовано санаторно-курортну путівку в санаторій м. Кисловодськ Російської Федерації. Проте, відповідач ігнорує прохання надати дозвіл на виїзд дітей для оздоровлення, на дзвінкі не відповідає, зустрічей уникає. Вважає, що така позиція відповідача шкодить інтересам дітей та не сприяє підтриманню їх здоров'я.
Просить суд надати їй, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дозвіл на виїзд дитини, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на територію Російської Федерації без згоди та супроводу батька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 01 серпня 2021 року по 30 вересня 2021 року на оздоровлення.
Надати їй, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дозвіл на виїзд дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на територію Російської Федерації без згоди та супроводу батька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 01 серпня 2021 року по 30 вересня 2021 року на оздоровлення.
При прийнятті рішення по справі вважати Заключення ЛВК № 150/24 та № 151/24 від 06 квітня 2021 року, які видано КУ «ЦМПСМ» № 3 м. Донецька належними доказами по справі.
Судові витрати стягнути з відповідача.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Відповідач ОСОБА_4 повідомлявся про розгляд справи, а також про необхідність у строк до 13 травня 2021 року надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують його відзив (а.с.35).
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області, в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за межі України, підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.
У ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованій постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.
Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі.
22 липня 2009 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.13).
Як підтверджено Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, батьками дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.14).
Батьками дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області (а.с.17).
Відповідно до Заключення ЛВК № 150/24 від 06 квітня 2021 року, яке видано КУ «ЦМПСМ» № 3 м. Донецька, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має діагноз - хронічний гастродуоденіт та потребує профілактичного санаторно-курортного оздоровлення у весняно-осінній період (м. Кисловодськ) (а.с.16).
Згідно з Заключення ЛВК № 151/24 від 06 квітня 2021 року, яке видано КУ «ЦМПСМ» № 3 м. Донецька, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має діагноз - хронічний гастродуоденіт та потребує профілактичного санаторно-курортного оздоровлення у весняно-осінній період (м. Кисловодськ) (а.с.19).
Як вбачається з Довідки «Підтвердження бронювання», 20 квітня 2021 року о 22 годині 44 хвилин на офіційному сайті «Сонячний санаторій», який розташований за адресою: Ставропольський край, м. Кисловодськ, вул. Куйбишева, буд. 66, бронь № 20210820-7695-90496315, у період з 20 серпня 2021 року по 10 вересня 2021 року на двадцять одну ніч у кількості трьох чоловік заброньовано один номер (а.с.21-23).
Відповідно до Довідки № 209/5 для одержання путівки на санаторно-курортне лікування, після обстеження в Амбулаторії № 4 м. Слов'янська, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рекомендовано санаторно-курортне лікування в санаторії загальнооздоровчого типу (а.с.25-26).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Пунктом 3 Правил передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини та неповнолітньої дитини, яка не досягла 16-річного віку за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення.
Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.
У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року,вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Разом із тим, за змістом статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:
- за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
- без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду
про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини.
Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18).
Щодо вимоги ОСОБА_3 при прийнятті рішення по справі вважати Заключення ЛВК № 150/24 та № 151/24 від 06 квітня 2021 року, які видано КУ «ЦМПСМ» № 3 м. Донецька належними доказами по справі суд вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно до вимог ч.1 ст. 76 ЦПК України «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи».
Як передбачено ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази, які заявник повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення заяви чи відмови у її задоволенні,- повинні бути виключно належними та допустимими.
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати і висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v Turkey». «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, рішення суду має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою
України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.
Суд не приймає, як належні докази, Заключення ЛВК № 150/24 та № 151/24 від 06 квітня 2021 року, що видані КУ «ЦМПСМ» № 3 м. Донецька, оскільки лікарських установ та державних органів, які б діяли на території міста Донецька, підконтрольних Україні на теперішній час немає. А згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207- VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до ст. 229 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази
Як передбачено ч.1 ст. 235 ЦПК України, письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні.
Крім того, в п. п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, Пленум Верховного Суду України звернув увагу на наступне: «розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58,59 ЦПК України про належність і допустимість доказів…», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів ( статті 58,59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185,187,189 ЦПК України».
На підставі вищевикладеного, суд приймає до уваги ті фактичні обставини - письмову інформацію, яка викладена у Заключеннях ЛВК № 150/24 та № 151/24 від 06 квітня 2021 року, що видані КУ «ЦМПСМ» № 3 м. Донецька, а саме: що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мають діагнози - хронічний гастродуоденіт та потребують профілактичного санаторно-курортного оздоровлення у весняно-осінній період (м. Кисловодськ).
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_3 підтверджено, що діти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребують дозволу на тимчасовий виїзд за межі України з метою оздоровлення.
Таким чином, суд приходить до переконання, що вимоги ОСОБА_3 про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України підлягають задоволенню, оскільки позивачем вказано дійсну мету та намір на тимчасовий виїзд дітей за кордон, визначено час перебування дітей за кордоном, що є обов'язковим, позивач довів, що її прагнення до виїзду дітей за межі України обґрунтовані саме інтересами дітей.
Отже, вимоги позивача про надання їй, ОСОБА_3 , дозволу на виїзд дітей, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на територію Російської Федерації без згоди та супроводу батька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 01 серпня 2021 року по 30 вересня 2021 року на оздоровлення, підлягають задоволенню.
У відповідності до положень ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини проводиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників. За відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволений на підставі рішення суду.
Згідно до п.18 Правил оформлення і видачі паспортів громадянам України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення затверджених постановою КМУ № 231 від 31 березня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, за відсутністю згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього за кордон може бути дозволений за рішенням суду.
Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231 (зі змінами) визначено зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно Правил.
Оформлення паспорта здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.
Оскільки батько дітей не бажає добровільно надати дозвіл на виїзд дітей за кордон, суд вважає можливим надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за межі України без згоди батька.
Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, справляється судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IХ, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2021 року складає 2270,00 грн.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1816,00 грн. (а.с.33).
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за межі України.
Отже з цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 1816,00 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача і тому з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті ним судового збору, у розмірі 1816 грн. 00 коп.
Керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91, ст.ст. 141, 150, 155 СК України, Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995р. № 57, Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", суд -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за межі України - задовольнити.
Надати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , дозвіл на виїзд дитини, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на територію Російської Федерації без згоди та супроводу батька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 01 серпня 2021 року по 30 вересня 2021 року на оздоровлення.
Надати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , дозвіл на виїзд дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на територію Російської Федерації без згоди та супроводу батька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 01 серпня 2021 року по 30 вересня 2021 року на оздоровлення.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , інші дані суду невідомі, на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , інші дані суду невідомі, судовий збір у сумі 1816 грн. 00 коп. (одна тисяча вісімсот шістнадцять грн. 00 коп.).
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Повне судове рішення складено 13 травня 2021 року.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду Т.А. Хаустова