Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/709/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", місто Київ,
до відповідачів:
першого відповідача - Фермерського господарства "Олежське-Агро", село Дунине,
другого відповідача - ОСОБА_1 , село Дунине,
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, Фермерського господарства "Олежське-Агро" та ОСОБА_1 , про солідарне стягнення заборгованості в сумі 104 113,98 грн., з яких: 74 024,57 грн. основний борг, 2 028,49 грн. пеня, 1 299,34 грн. індекс інфляції, 4 236,58 грн. 25 річних та 22 525,00 грн. штраф за пунктом 8.1. основного договору.
Суд, в порядку статті 176 Господарського процесуального кодексу України звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Харківській області із запитом щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) (доступ до персональних даних) ОСОБА_1 . 23 березня 2021 року надійшла відповідь на запит, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований за наступною адресою: АДРЕСА_1 .
24 березня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/709/21. Розгляд справи № 922/709/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачам. згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву по справі не скористались, хоча як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу господарського суду Харківської області від 24 березня 2021 року про відкриття провадження у справі отримали 31 березня 2021 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 21 лютого 2018 року між Державним публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Украгролізинг (лізингодавець, позивачу у справі) та Фермерським господарством "Олежське-Агро" (лізингоодержувач, перший відповідач у справі) укладено договір фінансового лізингу № 20-18-25 ств-пл/92 (далі за текстом - основний договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, лізингодавець зобов'язується набути у власність у постачальника предмету лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому договорі строк не менше одного року, а Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов цього договору (пункт 1.1. та 3.4.3 основного договору). Відповідно до умов пункту 4.2. основного договору з моменту підписання акту лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу; комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого та другого лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору; комісію за супроводження договору в розмірі 11 (одинадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткуванням податком на додану вартість. При цьому, пунктом 4.3. основного договору, передбачено, що лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно. Згідно з положеннями пункту 4.4. основного договору, розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до Договору. Відповідно до пункту 9.1. основного договору, сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до цього договору "найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором, якщо інше не визначено цим договором. Додатком № 1 учасниками господарського договору погоджено найменування предмету лізингу, його кількість, ціну та вартість, а також визначено строк лізингу та розмір попереднього лізингового платежу, який складає 79 500,00 грн., а додатком № 2 встановлено графік сплати лізингових платежів. 27 березня 2018 року, в рамках основного договору, сторонами був підписаний акт № 1 приймання-передачі сільськогосподарської техніки.
Крім того, виконання зобов'язання лізингоодержувача за договором фінансового лізингу № 20-18-25 ств-пл/92 від 21 лютого 2018 року забезпечено порукою. Так, 21 лютого 2018 року між Державним публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Украгролізинг (кредитор, позивач у справі) та ОСОБА_1 (поручитель, другий відповідач у справі) укладено договір поруки № 94 (далі за текстом - договір поруки), у відповідності до якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручається перед кредитором у повному обсязі за виконання Фермерським господарством "Олежське - Агро" (боржником, першим відповідачем) зобов'язань, що випливають із договору фінансового лізингу № 20-18-25 ств-пл/92 від 21 лютого 2018 року з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього, укладеним між кредитором (в основному договорі лізингодавець) та боржником (в основному договорі лізингоодержувач), у тому числі, але не виключно. Зобов'язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3 % річних, збитків та будь яких інших умов відповідно до умов основного договору. Пунктом 1.2. договору поруки, поручитель підтверджує, що він ознайомлений зі змістом основного договору та надає згоду про зміни умов основного договору, у тому числі тих, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя. Відповідно до пункту 3.1. договору поруки, сторони погодили, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником своїх зобов'язань за основним договором, кредитор вправі звернутися з письмовою вимогою про усунення таких порушень (виконання зобов'язання) за основним договором як до боржника так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.
Як зазначає позивач, у зв'язку із невиконання першим відповідачем своїх зобов'язань за основним договором в частині належної та вчасної сплати лізингових платежів, ним було направлено другому відповідачу вимогу № 14/46 від 02 лютого 2021 року, у якій вимагав перерахувати грошові кошти у сумі 104 113,98 грн., з яких: 74 024,57 грн. основний борг, 2 028,49 грн. пеня, 1 299,34 грн. індекс інфляції, 4 236,58 грн. 25 річних та 22 525,00 грн. штраф за пунктом 8.1. основного договору. За твердженнями позивача, другим відповідачем вимогу залишено без відповіді та без задоволення, вищевказані обставини, стали підставою для звернення позивача із позовом до суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами основний договір є договору непрямого лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, а також Закону України "Про фінансовий лізинг".
Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Подібне визначення визначено і у статті 806 Цивільного кодексу України, яка визначає, що лізингодавець передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", встановлено що, за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк неменше одного року за встановлену плату (лізингові платежі), яка здійснюється в порядку, встановленому договором (частина 1статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Учасниками основного договору визначено у додатку № 2 графік сплати лізингових платежів, сплату яких перший відповідач здійснював з порушенням строків, та не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 74 024,57 грн.
Згідно частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. В силу статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Стаття 543 Цивільного кодексу України містить норму, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
В розрізи викладеного, другий відповідач солідарно із першим відповідачем відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань за основним договором. Втім, другий відповідач не виконав свої зобов'язання за договором поруки в частині погашення заборгованості першого відповідачу у розмірі 74 024,57 грн.
В матеріалах справи відсутні, а відповідачами, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату лізингових платежів.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення оплати лізингових платежів. За таких обставин, оскільки перший відповідач порушив господарське зобов'язання, поручителем якого був другий відповідач, який не здійснив повний розрахунок із позивачем, суд дійшов висновку про те, що відповідачами були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 74 024,57 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення 2 028,49 грн. пені, 1 299,34 грн. індексу інфляції, 4 236,58 грн. 25 річних та 22 525,00 грн. штрафу (за пунктом 8.1. основного договору).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень нормативних законодавчих приписів, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень норми статті 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Як вбачається із пункту 8.3. договору, сторони зокрема погодили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховуються відсотки (проценти) у розмірі 25 % річних.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 25 % річних судом було встановлено, що такий розрахунок у повній мірі відповідає положенням законодавства, відповідно до кожного чергового платежу, що зумовлює задоволення позову в цій частині та стягнення солідарно з відповідачів 1 299,34 грн. індексу інфляції та 4 236,58 грн. 25% річних.
Щодо заявленої позивачем до стягнення із відповідачів суми пені, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частина 1 статті 173 Господарського кодексу Українимістить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Тобто в розумінні статей 173 та 230 Господарського кодексу України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (не грошове зобов'язання).
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, оскільки норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно пункту 8.3. основного договору, на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені. Відповідно до пункту 10.3. договору строк позовної давності за цим договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, процентів річних та індексу інфляції - 10 (десять) років.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з пункту 8.3. основного договору, приписів статті 231 Господарського кодексу України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору. Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням обумовленого сторонами розміру пені, приписів статті 232 Господарського кодексу України, а також суми боргу, суд встановив, що позивачем арифметично вірно розраховано суми пені в розмірі 2 028,49 грн., що зумовлює задоволення позову в цій частині.
Щодо нарахованої позивачем суми штрафу у розмірі 22 525,00 грн., то відповідно до умов пункту 8.1. основного договору за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене пунктом 8.4. договору, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. У разі порушення умов договору вдруге, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 3 % від невідшкодованої вартості предмета лізингу. У разі порушення умов договору втретє, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 5% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. За кожне наступне порушення умов договору лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 10 % від невідшкодованої вартості предмета лізингу. Для розрахунку штрафу, визначеного цим пунктом, сума невідшкодованої вартості предмета лізингу становить різницю між первинною вартістю предмета лізингу та сумою попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів, що були нараховані на прострочену суму чергового платежу за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого пунктом 8.1. цього договору.
Відповідно до графіку сплати лізингових платежів сторонами було визначено, що ціна за одиницю товару складає суму у розмірі 530 000,00 грн. з ПДВ., та відповідно сума попереднього лізингового платежу в частині відшкодування її вартості (15%) складає 79 500,00 грн. з ПДВ.
Враховуючи неналежне виконання зобов'язань за основним договором, позивачем було нараховано відповідачам суму штрафу у розмірі 22 525,00 грн., яка розрахована наступним чином: вартість техніки (530 000,00 грн.) - попередній лізинговий платіж у розмірі 15%) (79 500,00 грн.) Х 5%, та яка узгоджується із проведеним судом розрахунком, що має своїм наслідком задоволення позову в даній частині.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути солідарно з Фермерського господарства "Олежське-Агро" (64821, Харківська область, Бизнюківський район, село Дунине, вулиця Квітнева, будинок 17, ідентифікаційний код юридичної особи 37896274) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний код) НОМЕР_1 ) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16-А, ідентифікаційний код юридичної особи 30401456) основний борг у сумі 74 024,57 грн., пеню у сумі 2 028,49 грн., індекс інфляції у сумі 1 299,34 грн., 25 % річних у сумі 4 236,58 грн., штраф у сумі 22 525,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 2 270,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено 13 травня 2021 року.
Суддя Н.В. Калініченко
cправа № 922/709/21