Рішення від 23.12.2020 по справі 906/981/19

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/981/19

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Веркалець У.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: Незнамова Т.О., адвокат, довіреність №14-355 від 10.10.19р.

від відповідача: Сичов Д.В., адвокат, довіреність № 2/11 від 12.11.19р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія " Нафтогаз України" (м. Київ)

до Комунального підприємства теплозабезпечення ( м.Коростень)

про стягнення 27891281,90 грн. (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20)

Процесуальні дії по справі.

Господарським судом Житомирської області за правилами загального позовного провадження відкрито провадження у справі позовом Акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України" до Комунального підприємства теплозабезпечення про стягнення 43400653,91грн за Договором постачання природного газу № 5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017.

Ухвалою суду від 16.03.20р. закрито підготовче провадження та призначено справу №906/981/19 до судового розгляду по суті на 15:30год. 21.04.20р.

З 21.04.20р. справа №906/981/19 розглядається на стадії розгляду по суті.

На стадії розгляду справи по суті у судових засіданнях 06.07.20р. , 17.07.20р. 02.11.20р., 12.11.20р. , 16.12.20р. та 23.12.20р. досліджувались правові висновки об'єднаної палати ВС КГС, викладені у постановах від 26.06.20р. у справі №904/1210/18 та від 16.10.20р. у справі №903/918/19 про те, що порядок розрахунків теплогенеруючих організацій, які купують природний газ у гарантованого постачальника для виробництва теплової енергії, встановлений постановою № 217 не змінює строки здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та виробниками теплової енергії та не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів , зокрема у вигляді пені за прострочення оплати та відповідальності за ч.2 ст. 625 ЦК України з оплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції. Досліджувались також постанови Верховного Суду у справах №910/3657/18, №916/2286/18, № 925/74/19 та №925/1235/19, у яких звернуто увагу на необхідності надання оцінки доводам Нафтогаз України в частині відповідальності теплопостачальної організації за нормами ч.2 ст. 625 ЦК України за сплачені з простроченням суми субвенцій за надані населенню пільги, субсидії та компенсації гарантованому постачальнику згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. за поставлений природний газ за укладеними договорами постачання природного газу до 01.01.2018р. Окрім того, досліджувалися також постанови Верховного Суду у справах №910/12833/19, № 907/516/19, № 912/2190 та № 917/1485/19, у яких, за доводами Комунального підприємства викладено правову позицію щодо необґрунтованості розрахунку позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суми, отримані теплопостачальною організацією згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. та перераховані гарантованому постачальнику за поставлений природний газ за укладеними договорами постачання природного газу як до 01.01.2018р., так і після цієї дати. Предметом дослідження суду була також постанова Верховного Суду у справі № 925/1235/19, у якій застосовано правові висновки об'єднаної палати ВС КГС, викладені у постанові від 16.10.20р. у справі №903/918/19.

У судовому засіданні 16.12.20р. оголошено перерву до 12:00 год. 23.12. 2020 р. та залишено без розгляду клопотання представника відповідача адвоката Сичова Д.В. від 16.12.20р. ( вх. № г/с 02-44/203/20) про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат з додатками на підставі ч.2 ст. 207 ГПК України.

Після перерви у судовому засіданні 23.12.20р. заслухано представників сторін спору по суті повторно заявленого представником відповідача адвокатом Сичовим Д.В. клопотання від 23.12.20р. ( вх. № г/с 02-44/2080/20) про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат з додатками, а також виступи представників сторін спору у судових дебатах та після виходу з нарадчої кімнати оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду про часткове задоволення позову .

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Акціонерне товариство НАК "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Комунального підприємства теплозабезпечення про стягнення 43400653,91грн за Договором постачання природного газу № 5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017, з яких: 40 908 345,20 грн основного боргу, 1 277 959,57 грн пені, 402588,16 грн 3% річних та 811 760,97 грн інфляційних втрат ( надалі у тексті - Нафтогаз України, Комунальне підприємство, Договір № 5065/1718-ТЕ-10).

В обґрунтування фактичних підстав позову Нафтогаз України посилається на порушення Комунальним підприємством умови п. 6.1 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 щодо здійснення остаточного розрахунку за фактично переданий газ з до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу та не виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу у повному обсязі станом на 31.05.18року на суму 40908345,20грн.

Порушення Комунальним підприємством зобов'язання з оплати поставленого природного газу, що виникло на підставі Договору №5065/1718-ТЕ-10 у визначеному договором порядку та у строк за період з жовтня 2017 по квітень 2018року, доводить Нафтогаз України, має правовим наслідком застосування договірної відповідальності у формі пені та платежів згідно ч.2 ст. 625 ЦК України.

В якості правових підстав позову визначено ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549, 610- 612, 629, 655, 692 ЦК України та ст. ст. 173 -175, 193, 218, 230 ГК України.

У відзиві на позов від 16.10.19р. (вх. г/с № 27600 від 18.10.19р.) Комунальне підприємство не визнало позовні вимоги з підстав необґрунтованого розміру основного боргу , заявленого до стягнення в сумі 40908345,20грн станом на 17.09.19р., оскільки згідно з двостороннім актом звіряння взаємних розрахунків станом на 30.09.2018 року сума основного боргу складала 34528316,68грн, а станом на 30.04.2019р. -339262252,31грн.Невірний розрахунок суми основного боргу, наголошує відповідач, ставить під сумнів обґрунтованість розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат.

У відповіді на відзив від 01.11.19р. за вих.№14/4-441-19 (вх. № г/с29914 від 05.11.19р.) Нафтогаз України звертає увагу, що Комунальне підприємство на виконання Договору №5065/1718-ТЕ-10 здійснювало розрахунок за природний газ власними коштами із поточного рахунку із спеціальним режимом використання на поточний рахунок позивача із спеціальним режимом використання відповідно до затвердженого Порядку № 217 . Та попри встановлений законодавством обов'язок здійснювати розрахунки за природний газ виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, споживач не позбавлений можливості перераховувати власні кошти зі свого поточного рахунку безпосередньо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. Виходячи зі змісту ст. 42 ГК України відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань зокрема шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів , зменшення власних витрат тощо. Встановлений в Порядку №217 алгоритм розподілу коштів , що надходять на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача не впливає та не змінює порядок та строки розрахунків між сторонами, що ґрунтуються на Договорі №5065/1718-ТЕ-10 .

У письмових поясненнях від 01.11.2019р. за вих.№14/4-435-19 (вх. № г/с 29913 від 05.11.20р.) Нафтогазом України підтверджено , що станом на 29.10.2019р. сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 складає 33926252,31грн.

У додаткових поясненнях у справі від 27.11.2019р. (вх. № г/с 32754/19 від 28.11.19р.) до відзиву на позов Комунальне підприємство наводить додаткові аргументи проти позову. Так, погоджуючись із доводами позивача про те, що Договір №5065/1718-ТЕ-10 є обов'язковим до виконання сторонами, просить врахувати, що на відміну від загального правила ст. 627 ЦК України, сторони спору не були вільними у визначенні ціни природного газу, у виборі одне одного як контрагента за договором, у визначенні інших його умов, тому до спірних відносин підлягає застосуванню ч.1 ст. 628 Кодексу згідно з якою договір має містити умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відсутність вини у виникненні заборгованості перед позивачем за розрахунками за поставлений природний газ на підставі Договору №5065/1718-ТЕ-10 підтверджується встановленим постановою КМУ №217 спеціальним режимом проведення взаєморозрахунків гарантованих постачальників природного газу та виробників теплової енергії, що полягає у перерахуванні уповноваженим банком згідно нормативів, встановлених НКРЕКП, грошових коштів, сплачених на спецрахунок споживачами теплової енергії, на рахунок постачальника природного газу як оплати вартості газу, придбаного виробником теплової енергії. Окрім того, процедура, передбачена постановою КМУ №256 від 04.03.2002р., також змінює строки та умови розрахунків за Договором №5065/1718-ТЕ-10 на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій. На її виконання відповідачу надходили кошти для покриття пільг та субсидій , які в подальшому перераховувались на рахунок позивача , що підтвержується платіжними дорученнями. Цими діями сторони спору по суті погодили зміну порядку і строку проведення розрахунків за поставлений природний газ на ці суми. Таким чином, визначений державою спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ згідно з Порядком №217 та Порядком № 256 виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування пені , 3% річних та інфляційних втрат. Натомість позивач не врахував правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати КГС ВС від 31.05.2019р. у справі №924/296/18, пред'явивши зазначені позовні вимоги, у задоволенні яких суд має відмовити.

У додаткових поясненнях у справі від 11.12.2019р. (вх.№г/с 34023/19 від 11.12.19р.) до відзиву на позов Комунальне підприємство наводить додаткові аргументи проти позову з посиланням на правові висновки Верховного Суду у справах № 908/885/18 та №924/296/18 про відсутність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності у формі пені , 3% річних та інфляційних втрат на суми оплат, здійснені на виконання Договору №5065/1718-ТЕ-10 згідно з Порядком №217 та Порядком № 256.

В ході підготовчого провадження Нафтогаз України подав заяву про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20 (вх. №02-44/250/20 від 21.02.2020 року) із суми 4340065391 грн до суми 27891281, 90 грн, з яких: 18 813 856, 83грн складає основний борг, 3024298, 25 грн - пеня, 2 101 971, 94 грн - 3% річних та 3 951 154, 88 грн інфляційних втрат.

Зменшивши розмір позовної вимоги про стягнення основного боргу із суми 40908345,20грн ( станом на 31.05.18р.) до суми 18 813 856, 83 (станом на 31.01.20р.), Нафтогаз України одночасно збільшив розмір пені із суми 1 277 959,57грн до суми 3 024 298, 25 грн, 3% річних із суми 402588,16грн до суми 2101 971,94 грн, інфляційних втрат із суми 811 760,97 грн до суми 3 951 154, 88 грн за рахунок збільшення періоду нарахування.

З 21 квітня 2020р. справа №906/981/19 розглядалася на стадії розгляду по суті у складі та розмірі позовних вимог в редакції заяви Нафтогаз України від 14.02.2020 за №14/4-1036-20 (вх. №02-44/250/20 від 21.02.2020 року) про зменшення розміру позовних вимог із суми 4340065391 грн до суми 27891281, 90 грн.

Комунальне підприємство у клопотанні від 21.04.20р. (вх. № г/с 9862 від 21.04.20р.) заявило про повне погашення станом на 17.04.20року основного боргу у сумі 18813856,83грн за Договором № 5065/1718-ТЕ-1, що підтверджується платіжними дорученнями.

Нафтогаз України у поясненні підтвердив, що станом на 04.05.20р. заборгованість відповідача за основним боргом у сумі 18813856,83грн за Договором № 5065/1718-ТЕ-1(з врахуванням оплати у квітні 2020р. у розмірі 491732,26грн ) відсутня.

У зв'язку з погашенням основного боргу в сумі 18813856,83 грн, по суті розглядалися вимоги Нафтогаз України про стягнення з Комунального підприємства 3 024 298, 25 грн пені, 2 101 971, 94 грн 3% річних та 3 951 154, 88 грн інфляційних втрат в редакції заяви заяву про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20 (вх. №02-44/250/20 від 21.02.2020 року).

На стадії розгляду справи по суті у судових засіданнях 06.07.20р., 17.07.20р. 02.11.20р., 12.11.20р. та 16.12.20р. досліджувались правові висновки об'єднаної палати ВС КГС, викладені у постановах від 26.06.20р. у справі №904/1210/18 та від 16.10.20р. у справі №903/918/19 про те, що порядок розрахунків теплогенеруючих організацій, які купують природний газ у гарантованого постачальника для виробництва теплової енергії, встановлений постановою № 217 не змінює строки здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та виробниками теплової енергії та не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів , зокрема у вигляді пені за прострочення оплати та відповідальності за ч.2 ст. 625 ЦК України з оплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції. Досліджувались також постанови Верховного Суду у справах №910/3657/18, №916/2286/18, № 925/74/19 та №925/1235/19, у яких звернуто увагу на необхідності надання оцінки доводам Нафтогаз України в частині відповідальності теплопостачальної організації за нормами ч.2 ст. 625 ЦК України за сплачені з простроченням суми субвенцій за надані населенню пільги, субсидії та компенсації гарантованому постачальнику згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. за поставлений природний газ за укладеними договорами постачання природного газу до 01.01.2018р.

У виступі у судових дебатах представник позивача просить позов задовольнити в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20 (вх. №02-44/250/20 від 21.02.2020 року) в частині позовних вимог про стягнення з Комунального підприємства 3 024 298, 25 грн пені, 2 101 971, 94 грн 3% річних та 3 951 154, 88 грн інфляційних втрат.

У виступі у судових дебатах представник відповідача адвокат Сичов Д.В. просить при ухваленні рішення врахувати викладене у клопотанні від 23.12.20р. ( вх. № г/с 02-44/2080/20) про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат з додатками щодо причин його подання після закриття у справі підготовчого провадження ухвалою суду від 16.03.20р. на стадії вирішення спору по суті - зміна Верховним Судом судової практики вирішення спорів у подібних правовідносинах. Окрім того, представник відповідача адвокат Сичов Д.В. вважає релевантними для застосування правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до укладеного 12.09.2017р. між ПАТ “НАК “Нафтогаз України” та Комунальним підприємством теплозабезпечення договору № 5065/1718-ТЕ-10 постачання природного газу, Нафтогаз України зобов'язався поставити Комунальному підприємству у 2017-2018роках природний газ , а Комунальне підприємство оплати його на умовах цього договору та використати виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ( надалі у тексті - Договір № 5065/1718-ТЕ-10) ( а.с.24-33, т.1).

За умовами п.п. 5.2 та 5.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 ціна за 1000куб.м газу становить 5930,40грн з ПДВ, оскільки Комунальне підприємство є ліцензованим виробником теплової енергії та має відкритий на виконання ст. 19-1 Закону України “Про теплопостачання” рахунок із спеціальним режимом використання тощо.

Згідно з абз. 1 п. 6.1 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовою абз. 2 п.6.1 Договору № 5065/1718-ТЕ-10, що діяла до 01.01.2018 укладення договору про організацію взаєморозрахунків та підписання сторонами спільних протокольних рішень згідно з Порядком № 20, не змінюють строки та умови розрахунків за цим договором.

Згідно з п.6.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 кошти за отриманий природний газ Комунальне підприємство зобов'язується перераховувати на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Нафтогаз України своєчасно та у повному обсязі зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання в будь-якому випадку, навіть у разі недостатності на ньому коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

Підстави та умови відповідальності Комунального підприємства за невиконання п.6.1 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу визначені у п. п. 8.2 та 8.3 та передбачають сплату пені та платежів, відповідно до статті 625 ЦК України , нарахованих на всю суму заборгованості за цим договором. Нарахування пені не здійснюється на суми, проведені згідно з постановою КМУ від 11.01.2005р. № 20. Право Нафтогаз України на їх стягнення в судовому порядку становить п'ять років (п. 10.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10).

Строк дії Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.05.2018р. (включно) , а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення ( п. 12.1 в редакції додаткової угоди №3 від 01.04.2018) (а.с. 37, т.1).

З 01.01.2018 умови п.3.4, п.6.1 , п. п. 8.2 , 8.3 та п.11.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 діють в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.2018 та у відповідній частині врегульовують відносини сторін щодо розрахунків Комунального підприємства за використаний природний газ сумами субвенції згідно з постановою КМУ від 04.03.2002р. №256 в редакції, чинній з 01.01.2018, та передбачають, що нарахування пені на такі суми не здійснюється, однак , що не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором ( а.с. 34-35, т.1).

На виконання Договору № 5065/1718-ТЕ-10 Нафтогаз України поставив Комунальному підприємству природний газ на загальну суму 85339404,87 грн в обсязі за актом від 31.10.17р. - 984,210 тис. куб. м, за актом від 30.11.17р. - 2038,643 тис. куб.м, за актом від 31.12.17р. - 2509,439 тис. куб.м, за актом від 31.01.18р. - 3039,062 тис. куб.м , за актом від 28.02.18р. - 2843,289 тис. куб.м, за актом від 31.03.18р. - 2821,038 тис. куб.м, за актом від 31.04.18р. - 154,479 тис. куб.м ( а.с. 38-44, т.1).

Розрахунки за отриманий природний газ Комунальне підприємство почало здійснювати починаючи з 22.11.2017, зазначаючи у платіжних дорученнях наступне призначення платежів: “ розподіл коштів за теплову енергію (дог.№5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017р.) на виконання ПКМУ від 18.06.2014р. №217 Реєстр затв. пост.НКРЕКП 31.10.2017 №1314 в т.ч. ПДВ”; “погашення заборгованості за газ природний спожитий по дог. №5065/1718-ТЕ-10”; “ Суб.ПКМУ від 04.03.02р. №256 “теплопостачання” за природний газ 2017року згідно договору від 12.09.17р. № 5065/1718-ТЕ-10”; “Суб.ПКМУ від 04.03.02р. №256 “теплопостачання” за природний газ 2018 року згідно договору від 12.09.17р. № 5065/1718-ТЕ-10” ( а.с. 46-47, т.1).

Станом на 31.05.2018р. Комунальне підприємство здійснило розрахунки за поставлений природний газ за Договором № 5065/1718-ТЕ-10 на суму 44431059,67грн , залишок основного боргу склав 40908345,20грн (а.с. 45, т.1).

Згідно з актами звіряння розрахунків від 30.09.2018р. та від 30.04.2019р. заборгованість за Договором № 5065/1718-ТЕ-10 складала 34528316,68грн та 33926252,31грн відповідно ( а.с. 66-67, т.1).

Станом на 29.10.2019р. сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 не змінилася та складала 33926252,31грн (85-86, т.1).

Протягом листопада-грудня 2019року сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 зменшилася на 774287,08грн за рахунок коштів, отриманих Комунальним підприємством на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання та розподілених на користь Нафтогаз України відповідно до Порядку №217 ( а.с. 144-163, т.1).

Станом на 31.01.20р. сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 складала 18 813 856, 83грн, яку Нафтогаз України просив стягнути з Комунального підприємства відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20 (вх. №02-44/250/20 від 21.02.2020 року) ( а.с. 184-185 , т.1).

Станом на 13.03.20р. сума основного боргу за Договором №5065/1718-ТЕ-10 зменшилася до суми 6768694,05грн за рахунок коштів, отриманих Комунальним підприємством на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання та розподілених на користь Нафтогаз України відповідно до Порядку №217 ( а.с. 209-258, т.1, а.с. 2-14, т.2).

Станом на 21.04.20р. Комунальне підприємство подало докази на підтвердження повного погашення станом на 17.04.20року основного боргу у сумі 18813856,83грн за Договором № 5065/1718-ТЕ-10 ( а.с. 41-54, т.2). Нафтогаз України у поясненні від 16.05.20р. підтвердив, що станом на 04.05.20р. заборгованість відповідача за основним боргом у сумі 18813856,83грн за Договором № 5065/1718-ТЕ-1(з врахуванням оплати у квітні 2020р. у розмірі 491732,26грн ) відсутня ( а.с.62, т.2).

У зв'язку з погашенням основного боргу в сумі 18813856,83грн, по суті розглядалися вимоги Нафтогаз України про стягнення з Комунального підприємства 3024 298,25грн пені, 2 101 971,94грн 3% річних та 3 951 154,88грн інфляційних втрат в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.02.2020 за №14/4-1036-20 (вх. №02-44/250/20 від 21.02.2020 року).

Згідно оновленого розрахунку позовних вимог пеня, 3% річних та інфляційні втрати нараховані за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого газу у жовтні 2017-квітні 2018року. Останнім днем їх нарахування за січень 2018року є 01.10.2018р. , за лютий - квітень 2018р. - 31.01.20р.

Комунальне підприємство не скористалося правом подати контррозрахунок позовних вимог Нафтогаз України щодо стягнення пені, річних та інфляційних втрат, однак у клопотанні від 23.12.20р. ( вх. № г/с 02-44/2080/20) просить зменшити їх розмір, застосувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", правовідносини гарантованого постачальника природного газу ( у цій справі - Нафтогаз України) та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ( у цій справі - Комунальне підприємство) опосередковуються укладеним договором постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу ( у цій справі - Договір №5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017 в редакції додаткових угод №1 від 15.01.2018 ,№2 від 26.03.2018, № 3 від 01.04.2018).

У п. 20 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення Комунальним підприємством господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з Нафтогаз України, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої Комунальним підприємством на підставі договорів постачання теплової енергії. Комунальне підприємство у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу Нафтогаз України).

З врахуванням правових висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 , суд відхиляє аргументи Комунального підприємства щодо відсутності підстав для відповідальності у формі сплати пені за прострочення розрахунків за поставлений природний газ за Договором № 5065/1718-ТЕ-10 власними коштами підприємства , в тому числі через механізм Порядку № 217 , у період з 22.11.17р. по 15.04.2020р. включно.

З врахуванням правових висновків об'єднаної палати ВС КГС, викладених у постанові від 26.06.20р. у справі №904/1210/18, суд дослідив наданий Нафтогаз України новий розрахунок пені на загальну суму 3024298,25 грн ( а.с. 190, т.1) та дійшов наступного висновку.

Згідно п. 8.2 Договору № 5065/1718-ТЕ-10, в тому числі в редакції додаткової угоди № 1 від 15.01.2018року сторони домовились, що за прострочення оплати згідно п. 6.1 цього договору споживач зобов'язується сплатити пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період , за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005р. № 20 та відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002р. № 256 ( абз. 2 п. 8.2 договору в редакції , чинній до 01.01.18 та з 01.01.18).

Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

У господарських правовідносинах розмір пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня ( ст. ст. 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань).

Нарахування штрафних санкцій , в тому числі пені, за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (імперативне правило ч. 6 ст. 232 ГК України).

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін ( аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі N 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі N 916/804/17, від 25.06.20 у справі № 910/4926/19, від 10.09.20 у справі N 916/1777/19).

Оскільки у п. 8.2 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди № 1 від 15.01.2018року сторони не передбачили більшу тривалість періоду нарахування пені, останній не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При визначенні останнього дня періоду нарахування пені , що визначений ч. 6 ст. 232 ГК України тривалістю у шість місяців, суд застосовує ч.3 ст. 254 ЦК України про те, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Останнім днем нарахування пені в останньому місяці строку буде відповідне число, коли зобов'язання з оплати поставленого природного газу мало бути виконане (правові висновки щодо застосування ч.3 ст. 254 ЦК України викладено у п. 58 постанови ВПВС від 04.07.2018 року у справі № 910/2603/17; п. 16 постанови ВПВС від 29.09.20р. у справі № 295/6656/14-ц ).

Згідно досягнутих домовленостей у 10.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди № 1 від 15.01.2018року, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність у п'ять років.

Перевіривши розрахунок пені , суд встановив:

- 27.11.17р. (дата здійснення остаточного розрахунку за поставлений природний газ у жовтні 2017р.); сума простроченого платежу станом на цю дату - 4096300,21грн; період нарахування пені - з 28.11.17р. по 31.01.18р. (включно); пеня нарахована на суми простроченого платежу , що мали місце на дату її нарахування; загальна сума нарахованої пені складає 65095,22грн та є обґрунтованою у заявленому розмірі;

- 25.12.17р. (дата здійснення остаточного розрахунку за поставлений природний газ у листопаді 2017р.); сума простроченого платежу станом на цю дату - 1475985,67грн; період нарахування пені - з 26.12.2017р. по 26.02.2018 (включно); пеня нарахована на суми простроченого платежу, що мали місце на дату її нарахування; загальна сума нарахованої пені складає 35704,76грн та є обґрунтованою у заявленому розмірі;

- 25.01.18р. (дата здійснення остаточного розрахунку за поставлений природний газ у грудні 2017р.); сума простроченого платежу станом на цю дату - 5277440,47грн; період нарахування пені - з 26.01.2018р. по 23.04.2018 (включно); пеня нарахована на суми простроченого платежу, що мали місце на дату її нарахування; загальна сума нарахованої пені складає 149317,71грн та є обґрунтованою у заявленому розмірі;

- 26.02.18р. (дата здійснення остаточного розрахунку за поставлений природний газ у січні 2018р.; сума простроченого платежу станом на цю дату - 4986036,57грн; період нарахування пені - з 27.02.2018р. по 27.08.2018 (включно); пеня нарахована на суми простроченого платежу , що мали місце на дату її нарахування; загальна сума нарахованої пені складає 247121,40грн; оскільки останнім днем періоду нарахування пені є 26.08.2018р., обґрунтованою є пеня на загальну суму 246845,39грн, тоді як пеня за 27.08.2018 на суму 276,01грн нарахована безпідставно;

- 26.03.18р. (дата здійснення остаточного розрахунку за поставлений природний газ у лютому 2018р.); сума простроченого платежу станом на цю дату - 15209076,09грн; період нарахування пені - з 27.03.2018р. по 26.09.18 (включно); пеня нарахована на суми простроченого платежу, що мали місце на дату її нарахування; загальна сума нарахованої пені складає 1173057,28грн та є обґрунтованою у заявленому розмірі;

- 25.04.18р. (дата здійснення остаточного розрахунку за поставлений природний газ у березні 2018р.); сума простроченого платежу станом на цю дату - 16729883,76грн; період нарахування пені - з 26.04.2018р. по 25.10.2018 (включно); пеня нарахована на суми простроченого платежу , що мали місце на дату її нарахування; загальна сума нарахованої пені складає 1283342,50грн та є обґрунтованою у заявленому розмірі;

- 25.05.18р. (дата здійснення остаточного розрахунку за поставлений природний газ у квітні 2018р.; сума простроченого платежу станом на цю дату - 916122,26грн; період нарахування пені - з 26.05.2018р. по 25.11.2018 (включно); пеня нарахована на суми простроченого платежу, що мали місце на дату її нарахування; загальна сума нарахованої пені складає 70659,38грн та є обґрунтованою у заявленому розмірі.

З врахуванням викладеного, позовні вимоги Нафтогаз України про стягнення пені з Комунального підприємства в загальній сумі 3024022,24грн підлягають задоволенню, у стягненні 276,01грн пені суд відмовляє.

Ухвалою суду від 16.12.20р. на підставі ч.2 ст. 207 ГПК України залишено без розгляду клопотання представника відповідача адвоката Сичова Д.В. від 16.12.20р. ( вх. № г/с 02-44/203/20) про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат з додатками, поданого після закриття у справі підготовчого провадження ухвалою суду від 16.03.20р., оскільки останнє не містило обґрунтування поважності причин його подання на стадії судового розгляду спору по суті.

Представник відповідача адвокат Сичов Д.В. повторно заявив в інтересах Комунального підприємства клопотання від 23.12.20р. ( вх. № г/с 02-44/2080/20) про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, обґрунтувавши причини його подання на стадії судового розгляду справи по суті зміною Верховним Судом судової практики вирішення спорів у подібних правовідносинах в частині цивільно- правової відповідальності теплопостачальних організацій за допущене прострочення виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого природного газу у 2017-2018 роках ( надалі - Клопотання про зменшення пені від 23.12.20р.)

Заперечуючи проти задоволення Клопотання про зменшення пені від 23.12.20р., представник Нафтогаз України наголошує на відсутності для цього підстав, передбачених ч.1 ст. 233 ГК України, оскільки порушення зобов'язання за Договором №5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017 не можна вважати винятковим випадком , тоді як оцінці суду підлягає також поведінка винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання тощо). Застосовуючи дану норму , суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків , заподіяних у результаті конкретного правопорушення (правові висновки КСУ з Рішення від 11.07.13 №7-рп/2013). Нафтогаз України вважає, що Комунальним підприємством жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення пені за невиконання зобов'язання у строк, визначений умовами Договору №5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017 в розумінні ч.1 ст. 233 ГК України. Окрім того, правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 не є релевантними для їх застосування в частині інфляційних втрат та 3% річних , що нараховані на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.

На підставі ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує як джерело права висновки Європейського суду з прав людини, викладені у п. 45 рішення у справі "Воловік проти України" про те, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо.

Процесуальні норми чинного ГПК України ( ч.4 ст. 236 , п. 5 ч.4 ст. 238) зобов'язують суд мотивувати оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Постанови об'єднаної палати ВС КГС від 26.06.20р. у справі №904/1210/18 та від 16.10.20р. у справі №903/918/19 винесені після закриття підготовчого провадження у цій справі - 16.03.2020року, тоді як правова позиція Комунального підприємства щодо невизнання позову в частині заявлених Нафтогаз України позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних обґрунтовувалась правовими висновками, викладеними у постанові об'єднаної палати КГС ВС від 31.05.2019р. у справі №924/296/18.

Клопотання про зменшення пені від 23.12.20р. на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України суд задовольняє частково з наступних мотивів.

Частиною 1 ст.550 ЦК України встановлено, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

В свою чергу, право господарського суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, безпосередньо визначається дефініціями ч. 1 ст. 233 ГК України тач.3 статті 551 ЦК України, про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарський суд не застосовує матеріальний закон в частині врахування значного розміру неустойки, як критерій для її зменшення порівняно з розміром збитків кредитора , оскільки не встановлював наявність у позивача збитків через порушення відповідачем зобов'язань за Договором №5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017 у спірний період. Нафтогаз України, заперечуючи проти зменшення розміру пені, не скористався правом подати докази на підтвердження доводів про те, що таке зменшення зумовить порушення балансу, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Поряд з цим, суд відзначає, що мінімальний розмір збитків, який міг понести Нафтогаз України, компенсується за рахунок стягнення з Комунального підприємства 3% річних та інфляційних нарахувань та заявленої до стягнення пені.

В свою чергу, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю також інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, суд приймає до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

За визначенням ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Разом з тим, у застосуванні цієї статті до Комунального підприємства, господарський суд виходить з наступного.

У п.3.4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 20 червня 2007 року N 5-рп/2007 у справі 1-14/2007 (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) зроблено висновок, що однією з найважливіших цілей діяльності місцевого самоврядування є забезпечення нагальних потреб населення територіальної громади у комунальних та інших невідкладних послугах соціального характеру, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо.

Якщо головною метою суб'єкта господарювання в комунальному секторі економіки є виробництво продуктів чи послуг для задоволення нагальних потреб жителів відповідної територіальної громади, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо, то його організаційно-правовою формою має ставати комунальне унітарне підприємство.

Конституційний Суд України, аналізуючи положення частини восьмої статті 5 Закону України 2343-12, наголошує, що комунальні унітарні підприємства є суб'єктами господарювання, які надають життєво необхідні послуги населенню, і в основі їх діяльності покладені інтереси територіальної громади.

Таким чином, при забезпеченні потреб територіальної громади такі підприємства керуються іншими мотивами ніж прибутковість, оскільки визначена органом місцевого самоврядування мета діяльності таких підприємств не залежить від економічних ризиків і витрат на неї.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 та ч.1,ч.4 ст. 63 Господарського кодексу України унітарні комунальні підприємства діють на основі комунальної власності територіальної громади.

Комунальне підприємство теплозабезпечення за організаційно-правовою формою, є унітарним комунальним підприємством Коростенської міської ради. Основним видом економічної діяльності відповідача за КВЕД-2010 (клас 35.30) є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. На території міста Коростеня відповідач є єдиним виробником теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води усім споживачам (а.с. 240 -245 т.2) .

Постановою КМУ від 1 червня 2011 р. N 869"Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (в редакції, що діяла у спірний період нарахування пені з жовтня 2017по квітень 2018р.) затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (надалі у тексті Порядок № 869).

Порядок № 869 застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій.

За змістом п.п. 21 , 63 та 81 Порядку № 869 до складу інших операційних витрат комунального підприємства не можуть включатися: суми визнаних штрафів, пені, неустойки. Відповідно, зазначені витрати відносяться підприємством на збитки від господарської діяльності.

Порядок № 869 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 р. № 291) містить аналогічні приписи.

Діяльність Комунального підприємства передбачає також проведення розрахунків за спожиту електроенергію з її постачальником для роботи котелень в опалювальний період, виплату заробітної плати та сплату податків, єдиного соціального внеску тощо ( а.с. 240-245, т.2).

Комунальне підприємство під час вирішення цього спору у судовому порядку зверталось з листом від 31.10.19р. за № 1222 до Нафтогаз України із заявою про реструктуризацію основного боргу в сумі 33926252,31грн за Договором №5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017. Попри відсутність домовленості з позивачем щодо погашення грошового зобов'язання на запропонованих умовах, Комунальне підприємство виконано останнє повністю станом на 17.04.20р.

Також діяльність підприємства залежить від здійснення розрахунків за надані комунальні послуги усіма споживачами, зокрема населенням. Придбаний за Договором постачання природний газ використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання відповідної комунальної послуги населенню.

Відповідно до ч.1 ст. 8 та ч.1 ст. 26 Закону України Про житлово-комунальні послуги виконавець комунальної послуги має право отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати комунальних послуг, однак не вправі нараховувати пеню за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

Під час вирішення цієї справи Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 року № 530-IX на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а також припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Зазначене законодавче регулювання значно зменшило надходження коштів на рахунки Комунального підприємства від населення, в тому числі, яке не користується пільгами та субсидіями.

Так, населення залишається основним дебітором підприємства. Заборгованість усіх споживачів за спожиту теплову енергію станом на 01.11.20р. складала 42315,0 тис. грн, з яких борг населення - 41987,0 тис. грн. ( а.с. 240-245, т.2).

Як вимагає частина 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд враховує, що Нафтогаз України згідно з п.п. 4 п. 3 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 22.03.2017р. №187, забезпечив постачання Комунальному підприємству природного газу та виділення номінацій захищеним споживачам в опалювальний період 2017-2018 років, забезпечивши тим самим загальносуспільні інтереси у процесі функціонування ринку природного газу, заснованого насамперед на засадах вільної конкуренції .

У справі відсутні докази, які могли бути оцінені судом за правилами ст. 86 ГПК України щодо того, що несвоєчасна оплата поставленого природного газу Комунальним підприємством погіршила фінансове становище Нафтогаз України, вплинула на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу у період з жовтня 2017 по квітень 2018року.

Водночас приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд виходить із того, що в сукупності складна ситуація у державі та її економічне становище, а також обставини, на які посилалося Комунальне підприємство у Клопотанні про зменшення пені від 23.12.20р., свідчать про їх винятковість, а отже вбачається наявність підстав для його часткового задоволення .

Оскільки одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер, зменшення розміру пені на 90 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, тому заявлене відповідачем клопотання в цій частині задоволенню не підлягає.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, суд забезпечує баланс інтересів сторін спору з урахуванням встановлених обставин справи та зменшує обґрунтований розмір заявленої до стягнення пені на 50 % , а саме із суми 3024022,24грн до суми 1512011,12грн. У стягненні пені в загальній сумі 1512287,13 грн (1512011,12грн + 276,01 грн) суд відмовляє.

Комунальне підприємство у заявах по суті не визнало позов Нафтогаз України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані на суми оплат, проведених підприємством відповідно до Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. для розрахунків за поставлений природний газ за Договором № 5065/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017 , оскільки вважає релевантними для врахування при вирішенні спору в цій частині правові висновки об'єднаної палати КГС ВС , викладені у справах №924/296/18, №904/1210/18 та № 903/918/19 про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Нафтогаз України наполягає на правомірності нарахувань 3% річних та інфляційних втрат на суми оплат, проведених Комунальним підприємством відповідно до Порядку №256 в редакції , чинній з 01.01.2018р., оскільки такі нарахування здійснено на підставі п.п. 8.2, 8.3 та 11.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р.

Нафтогаз України просить врахувати при вирішенні спору в цій частині доводи про те, що чинний з 01.01.2018 механізм Порядку № 256 не змінює договірний порядок та строки здійснення розрахунків між сторонами, а порушення державою обов'язку перед теплопостачальною організацією щодо своєчасних розрахунків по субвенціям не звільняє останню від відповідальності перед постачальником природного газу за прострочення виконання зобов'язання з його оплати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Окрім того, механізм Порядку № 256 в редакції , чинній з 01.01.2018р. не регулює господарські правовідносини між сторонами, які виникли до набрання цієї редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018р.

Про обов'язок суду надати оцінку таким доводам йдеться у постановах Верховного Суду у справах №910/3657/18, №916/2286/18 та №925/74/19.

Правило ч. 4 ст. 236 ГПК України зобов'язує суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Правило п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України вимагає від суду мотивувати оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Договір є підставою виникнення зобов'язання (п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору ( ч.1 ст. 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ( ст. 610 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України).

У п. 6.1 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р.

сторони домовились про те, що строки та умови розрахунків не змінює підписання споживачем будь-яких документів згідно з постановою КМУ від 04.03.2002р. № 256.

У п.п. 8.2 та 8.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. сторони домовились про те, що на суми оплат, проведених споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002р. №256, нарахування пені не здійснюється, однак, що не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

У п.11.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. сторони домовились про те, що надані споживачем будь-які документи згідно з постановою КМУ від 04.03.2002р. №256 можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Таким чином, з 01.01.2018р. сторони зобов'язалися виконувати умови Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. , а саме в обов'язковому порядку підписувати окремий додатковий договір або додаткову угоду про внесення змін до цього договору, у разі надання Комунальним підприємством будь-яких документів згідно з постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, в редакції, чинній з 01.01.2018.

Водночас , як встановив суд, сторони не підписували окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в частині проведення розрахунків за поставлений у жовтні-грудні 2017 року природний газ за рахунок сум, отриманих Комунальним підприємством згідно з Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.

У п. 6 додаткової угоди № 1 від 15.01.2018р. сторони погодили, що внесені зміни до Договору № 5065/1718-ТЕ-10 діють з 01.01.2018р., тоді як фактично для врегулювання погашення боргу за поставлений природний газ, що виник до 01.01.2018р. керувалися Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.

Так, Нафтогаз України визнає, що отримані від Комунального підприємства кошти з призначенням платежу “ Суб.ПКМУ від 04.03.02р. №256 “теплопостачання” за природний газ 2017року згідно договору від 12.09.17р. № 5065/1718-ТЕ-10” зарахував на погашення боргу за жовтень - грудень 2017року, і зокрема:

- кошти в сумі 1423387,86грн , що надійшли 02.02.18р., зараховано за поставку природного газу у жовні 2017р.;

- кошти в сумі 1924979,86грн та в сумі 8689002,92грн, що надійшли 02.02.18р. та 28.02.18р. зараховано за поставку природного газу у листопаді 2017р.;

- кошти в сумі 735799,08грн та в сумі 8868737,50, що надійшли 28.02.18р. та 22.03.18р., зараховано за поставку природного газу у грудні 2017р.

На цій підставі суд критично оцінює доводи Нафтогаз України про те, що механізм Порядку № 256 в редакції , чинній з 01.01.2018р. не регулює господарські правовідносини між сторонами, які виникли до набрання цієї редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018р.

Суд критично оцінює доводи Нафтогаз України про те, що відповідно до чинного з 01.01.2018 Порядку № 256 позивач не має прямого відношення до відносин між Комунальним підприємством та державою, зокрема щодо фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню.

Такі доводи, як встановив суд, насамперед спростовуються фактичними діями сторін спору у 2018 році щодо виконання боргових зобов'язань 2017 року за рахунок коштів державного бюджету, перерахованих в межах Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р.

Такими зарахуваннями Нафтогаз України самостійно визнає, що частину поставленого природного газу у жовтні-грудні 2017 року, оплаченого у наведений спосіб, вважає таким, що використаний Комунальним підприємством на виробництво теплової енергії та гарячої води виключно пільговим категоріям споживачів.

Окрім того, з 01.01.2018року сторони зобов'язалися виконувати умову п. 3.4 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. про те, що при визначенні рівня розрахунків споживача за використаний природний газ суми згідно з Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р., враховуються виключно за умови надання споживачем постачальнику оригіналу Акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії , між виробником теплової енергії та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на перше число місяця, що передує місяцю постачання природного газу”.

Попри те, що Нафтогаз України не довів, що при визначенні розрахунків між сторонами за використаний у січні - лютому 2018року природний газ використав дані Акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії, між Комунальним підприємством та головним розпорядником коштів місцевого бюджету в частині розміру наданих пільг на оплату послуг виробника теплової енергії, за рахунок субвенцій з державного бюджету, Нафтогаз України визнає, що отримані від Комунального підприємства кошти з призначенням платежу “Суб. ПКМУ від 04.03.02р. №256 “теплопостачання” за природний газ 2018 року згідно договору від 12.09.17р. № 5065/1718-ТЕ-10” зарахував на погашення боргу за січень - лютий 2018року, і зокрема:

- кошти в сумі 7811128,00грн, в сумі 2089324,00грн, 600000,00грн, 1000000,00грн,886364,71грн та в сумі 650000,00грн, що надійшли 25.0418р.,23.05.18р.,23.06.18р.,26.07.18р.,28.08.18р. та 25.09.18р. зараховано за поставку природного газу у січні 2018р.;

- кошти в сумі 270000,00грн та в сумі 1382765,00грн , що надійшли 13.12.2019р. зараховано за поставку природного газу у лютому 2018р.

Таким чином , вчинені сторонами дії на підставі Порядку № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. та змінені у зв'язку з цим додатковою угодою №1 від 15.01.18р. умови п.п. 3.4, 61, 8.2 , 8.3 та 11.3 в редакції Договору № 5065/1718-ТЕ-10 дають підстави суду дійти висновку про обов'язковість норм цього Порядку для Нафтогазу України та Комунального підприємства.

Додатково до викладеного, суд аналізує відповідне законодавство.

01.01.2018 набрала чинності постанова КМУ № 951 від 08.11.2017 “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України “, відповідно до якої втратила чинність постанова КМУ від 11.01.2005р. № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” ( надалі у тексті - постанова КМУ № 951 та Порядок № 20).

Таким чином, з 01.01.2018 Порядок № 20, що передбачав укладення між учасниками розрахунків спільних протокольних рішень , втратив чинність .

Постановою КМУ № 951 одночасно внесено зміни до постанови КМУ №256 від 04.03.2002 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» ( у тексті - постанова КМУ № 256 та Порядок № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018).

З 01.01.2018р. виключно Порядок № 256 відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) та послуг теплопостачання.

Відповідно до абз. 1 п.8.1 Порядку № 256 кошти, отримані як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату , зокрема, природного газу та послуг теплопостачання, отримані постачальниками від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку за природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, теплопостачання використовуються протягом бюджетного року за цільовим призначенням.

Відповідно до абз. 7 п.8.1 Порядку № 256 суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на виробництво теплової енергії, отримані кошти спрямовуються, зокрема, на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України").

Відповідно до абз. 23 п. 8-1 Порядку № 256 усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі «Призначення платежу» платіжних доручень додатково зазначають “постанова КМУ № 256” та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

Відповідно до абз. 2 п.12 Порядку № 256 погашення кредиторської заборгованості за зазначеними державними програмами соціального захисту населення, яка утворилася станом на початок року, провадиться першочергово.

Таким чином, саме на підставі чинного з 01.01.2018 Порядку № 256 сторони спору врегулювали питання погашення заборгованості за поставлений за Договором № 5065/1718-ТЕ-10 природний газ у жовтні -грудні 2017року.

Окрім того, на підставі внесених постановою КМУ № 951 змін з 01.01.2018р. абз. 2 п. 1 Порядку № 217 також викладено в новій редакції: “Дія цього Порядку не поширюється на розрахунки, які здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” та інших нормативно-правових актів щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.”

Окрім того, чинною з 01.01.2018 постановою КМУ №951 внесено зміни до Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, затвердженого постановою КМУ від 29.04. 2016 р. № 357 , у зв'язку з якими абз. 1 у пункті 43 викладено в новій редакції: “сторони погодили, що з урахуванням пункту 54 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків не звільняє споживача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, включаючи обов'язок споживача сплатити на користь постачальника неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості, крім сум, сплачених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, але не обмежуючись таким обов'язком. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256".

У п. 2 постанови КМУ від 29.04.2016 р. № 357 “Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії в редакції постанови КМУ № 951 рекомендовано постачальнику природного газу враховувати положення Примірного договору, затвердженого пунктом 1 цієї постанови, під час укладення договорів про постачання природного газу виробникам теплової енергії ( надалі у тексті - Примірний договір № 357 ).

У п. 12 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 22 березня 2017 р. № 187 ( в редакції , чинній станом на 01.01.2018р.) було передбачено, що постачання природного газу НАК “Нафтогаз України” виробникам теплової енергії здійснюється за цінами, визначеними відповідно до пункту 13 цього Положення, на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а у випадках, передбачених Законом України “Про ринок природного газу”, - на підставі типового договору з дотриманням принципу недискримінації.

Таким чином, законодавець передбачив, щоб при погодженні сторонами умов договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії були враховані умови п.43 Примірного договору № 357 про те, що на суми, сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 не нараховується не тільки пеня, але й платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Майнові інтереси Нафтогаз України мали бути врегульовані законодавцем відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України “Про ринок природного газу” про те, що суб'єкт ринку природного газу, на якого покладаються спеціальні обов'язки відповідно до частини першої цієї статті, має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб'єктом, зменшених на доходи, отримані у процесі виконання покладених на нього спеціальних обов'язків, та з урахуванням допустимого рівня прибутку відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Однак при внесенні змін до Договору № 5065/1718-ТЕ-10 шляхом укладення 15.01.2018р. додаткової угоди №1 було використано умову Примірного договору № 357 лише в частині не здійснення постачальником нарахування пені на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256" та поширено на ці суми механізм платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за рахунок власних коштів споживача.

У ч. 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Договір № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18р. із зміненою умовою п.43 Примірного договору № 357 в частині встановленої відповідальності сплачувати платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на суми, перераховані згідно з Порядком № 256 в редакції, чинній з 01.01.2018р. підписано сторонами спору за взаємною згодою, тому в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим до виконання.

Однак суд оцінює аргументи, наведені учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, не тільки з огляду на законодавство , але й на усталену судову практику (п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України ).

Насамперед суд враховує, що Верховний Суд як суд права на прикладі конкретної справи роз'яснює зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з указівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому нижчим судам результату вирішення конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у п. 6.30 постанови від 19.05.20р. у справі № 910/719/19 виклала правовий висновок про те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставин, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.20р. у справі № 903/918/19 , як доводить її мотивувальна частина, Нафтогаз України просив врахувати постанови Верховного Суду у справах №916/2286/18, №925/74/19 та №910/3657/18 , у яких, на його думку , Верховний Суд погодився з доводами про те, що Порядок №256 в редакції, чинній з 01.01.18р., не змінює порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами договору постачання, тому порушення державою обов'язку перед надавачами послуг щодо розрахунків не звільняє споживачів від відповідальності перед постачальниками енергоносіїв за прострочення виконання договірних зобов'язань в частині сплати 3% та інфляційних втрат.

Однак під час розгляду справи №903/918/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не аналізувала викладене у постановах Верховного Суду у справах №916/2286/18, №925/74/19 та №910/3657/18, оскільки справу №903/918/19 було передано на її на розгляд для відступу від висновку, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у справах №917/530/19 і №908/2304/18, та підтримання правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду 27.02.2020 у справі №921/12/19 та 21.02.2018 у справі №910/16072/16 щодо застосування Порядку №217 у подібних правовідносинах.

Правові висновки щодо обставин, які входять до предмета доказування у спорах про стягнення з теплопостачальної організації 3% річних та інфляційних втрат на суми оплат, здійснених згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.20р. у справі №903/918/19 відсутні.

В подальшому Верховний Суд у постанові від 28.10.20р. у справі №925/1235/19 зазначив, що оскільки справи №910/3657/18, №916/2286/18, №925/74/19 направлені на новий розгляд, відсутнє остаточне вирішення спору в них, а відтак відсутні правові висновки Верховного Суду щодо застосування Порядку № 256 в редакції , чинній з 01.01.2018р. до вирішення подібних правовідносин, що виключає застосування п.1 ч.2 ст. 287 ГПК України.

Про відсутність сформованих правових висновків Верховного Суду у справах № 916/2286/18 та № 925/74/19 щодо застосування Порядку № 256 в редакції , чинній з 01.01.2018р. до вирішення подібних правовідносин йдеться також у постановах Верховного Суду від 28.10.20 року у справі № 917/1641/19 та від 18.11. 2020 року у справі № 910/12833/19.

Постановою Верховного Суду від 08.12.20 року у справі № 906/991/19 скасовані судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направлено справу на новий розгляд. У п. 39 цієї постанови зазначено: "Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач (Нафтогаз України) не погоджується з ухваленими у справі судовими рішеннями в частині, що стосується нарахування штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку зі сплатою коштів із використанням рахунків із спеціальним режимом на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 217, сплатою коштів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів № 256 та сплатою за газ за власні кошти відповідача. Скаржник наголошує, що оплата за поставлений природний газ здійснювалася різними способами, а отже виникають і різні юридичні наслідки щодо зміни строків та умов оплати за поставлений природний газ".

Постановою Верховного Суду від 08.12.20 року у справі № 906/991/19 надано вказівки суду першої інстанції врахувати правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.

Як вже судом мотивовано, правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 надані щодо застосування Порядку №217 у подібних правовідносинах, а не щодо застосування Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.18р.

У мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 10.12.2020 року у справі № 912/2190/18 суд касаційної інстанції, надаючи оцінку доводам касаційної скарги Нафтогаз України про неправомірність відмови у стягненні нарахувань, здійснених на кошти, сплачені у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», з підстав неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, що викладені в постановах від 12.03.2019 № 910/3657/18, від 28.11.2019 № 925/74/19, від 22.11.2019 № 916/2286/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 № 922/3095/18, зазначив наступне: "у той час як у справах, які наведені заявником у касаційній скарзі, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили розмір суми заборгованості, період її виникнення, не встановили чи є вона боргом за пільгами та житловими субсидіями населенню та за рахунок яких коштів мала бути погашена, що і стало підставою для скасування постановлених у справах рішень".

Поряд з цим, Верховний Суд у п.п. 4.36 - 4.38 постанови від 18.11.2020 року у справі № 910/12833/19 визнав безпідставним здійснений позивачем (Нафтогаз України) розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості, яка оплачувалась на підставі Порядку № 256, з огляду на те, що згідно Порядку № 256 держава усунула відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів.

У п. 8.28 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 17.11. 2020 року у справі № 907/516/19 викладено наступний правовий висновок: "З огляду на наведене Суд відхиляє посилання скаржника (пункт 4.3) на застосування судами статей 618, 627, 629 ЦК України без урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, в яких Суд, на переконання Скаржника, дійшов висновку про те, що Порядок № 256 не передбачає зміну порядку і строків здійснення розрахунків між сторонами. Натомість висновки судів в цій частині відповідають правовій позиції, викладеній в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18".

У п. 4.23 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №910/12833/19 суд касаційної інстанції аналізував викладене у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, на які наголошував Нафтогаз України і у п. 4.38 дійшов наступного висновку: "Суд касаційної інстанції також вважає безпідставним здійснений позивачем розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості, яка оплачувалась на підставі Постанови № 256, з огляду на те, що згідно Постанови № 256 держава усунула відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів".

У п.15 мотивувальної частини постанови від 16.10.20р. у справі №903/918/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з посиланням на статтю 78 ГК України вказала, що правовий статус комунального унітарного комерційного підприємства не звільняє його від підприємницьких ризиків, що можуть виникнути під час здійснення господарської діяльності з виробництва і постачання теплової енергії та гарячої води безпосереднім споживачам на підставі договорів та пов'язані, зокрема, із несвоєчасними розрахунками споживачів за поставлені їм відповідачем як теплопостачальною організацією енергоносії та затримкою держави у виділенні пільг та субсидій на часткове покриття вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води.

Разом з тим, у п.25 мотивувальної частини постанови від 16.10.20р. у справі №903/918/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулася до правового висновку, викладеного Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2019 у справі №924/296/18, про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

На думку суду, зазначений правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду слід застосовувати і до спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини доводять, що отримані у період з 02.02.18р. по 13.12.19р. з державного бюджету кошти на часткове покриття вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води за нормами Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. Комунальне підприємство перерахувало Нафтогаз України в якості погашення заборгованості за поставлений природний газ у жовтні - грудні 2018року.

Беззаперечним є факт затримки держави у виділенні Комунальному підприємству коштів на часткове покриття вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води у жовтні - грудні 2017року, оскільки такі кошти надійшли лише у лютому 2018- грудні 2019року. Однак факт затримки (прострочення) виробника теплової енергії у перерахуванні цих коштів на рахунки Нафтогаз України для погашення боргу за поставлений в цей період природний газ для виробництва енергоносіїв - відсутній.

Натомість Нафтогаз України вимагає стягнути за рахунок власних коштів Комунального підприємства 3% річних та інфляційні втрати фактично за допущене державою прострочення виконання зобов'язання з виділення виробнику теплової енергії державної субвенції на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам у жовтні - грудні 2017року.

Зазначений правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду суд вважає релевантним для мотивів відмови Нафтогаз України у позові про стягнення за рахунок власних коштів Комунального підприємства 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми виділеної виробнику теплової енергії державної субвенції на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам у січні - лютому 2018року, які отримано згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. із затримкою (простроченням) з боку держави.

Як встановив суд, у додатковій угоді №1 від 15.01.18року умову п.8.2 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 викладено з врахуванням умови п.39 Примірного договору № 357, а умову п.8.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 - без врахування умови п. 43 Примірного договору № 357.

Водночас зазначений правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду суд вважає релевантним для мотивів відмови Нафтогаз України у застосуванні умови п. 8.3 Договору № 5065/1718-ТЕ-10 в редакції додаткової угоди №1 від 15.01.18року про те, що на суми оплат, проведених споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002р. №256 постачальник вправі нараховувати платежі відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки Верховний Суд послідовно дотримується правової позиції про те, що " грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови".

Як встановив суд, Верховний Суд у постановах від 17.11. 2020 року у справі № 907/516/19 та від 18.11.2020 року у справі № 910/12833/19 також погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови Нафтогаз України у стягненні 3% та інфляційних втрат нарахованих на суми оплат, здійснених згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. за наявності укладених сторонами додаткових угод щодо застосування до таких сум приписів ч.2 статті 625 ЦК України, прийнявши до уваги не редакцію нормативно - правового акту, а його правову природу - участь держави у компенсації теплопостачальним організаціям вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води в опалюваний період 2017-2018років за рахунок коштів державного бюджету.

Господарський суд здійснив власний перерахунок заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оформивши його додатком до цього рішення.

З врахуванням викладених висновків та статті 73 ГПК України, суд вважає позов Нафтогаз України обґрунтованим на суму 1821610,91грн 3% річних та 3281510,56грн інфляційних втрат, що нараховані виключно на власні кошти Комунального підприємства, сплачені постачальнику природного газу з простроченням та необґрунтованим на суму 280361,03грн 3% річних та на суму 669644,32грн інфляційних втрат, що нараховані на суми виділеної виробнику теплової енергії державної субвенції згідно з Порядком №256 в редакції, чинній з 01.01.18р. на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам у жовтні - грудні 2017року та січні - лютому 2018року.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

При зверненні з позовом до суду про стягнення з Комунального підприємства теплозабезпечення коштів на загальну суму 43400653,91 грн, АТ “НАК “Нафтогаз України” сплатило судовий збір в сумі 651009,81 грн, що складає 1,5% від ціни позову ( платіжне доручення № 7008418 від 12.09.19р.).

Нафтогаз України зменшено розмір позовних вимог до загальної суми 27891281,90грн, тобто на суму 15509372,01грн . Судовий збір у розмірі 1,5% від нової ціни позову складає 418369,23 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір” позивачу з Державного бюджету України підлягав поверненню судовий збір в розмірі 232640,58грн.

До ухвалення рішення у справі Комунальне підприємство погасило основний борг в сумі 18813856,83грн, у зв'язку з чим суд закрив провадження у справі в цій частині, постановивши відповідну ухвалу суду.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір” позивачу з Державного бюджету України підлягає поверненню додатково судовий збір в розмірі 282207,85 грн. Загалом поверненню підлягає судовий збір на суму 514848,43грн, про що суд постановить ухвалу суду.

Станом на дату ухвалення рішення суду позов по суті розглянуто на загальну суму позовних вимог 9077425,07 грн (27891281,90 грн - 18813856,83грн). Судовий збір у розмірі 1,5% від нової ціни позову складає 136161,38 грн.

Зменшення судом розміру пені на 50% не впливає на порядок розподілу судового збору. З врахуванням викладеного, пропорційному розподілу між сторонами підлягає судовий збір у розмірі 136161,38грнгрн за формулою: 8127143,71 сума задоволених вимог х 136161,38грн : 9077425,07 грн ( сума заявлених вимог) = 121907,16 грн.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Зменшити розмір пені на 50% із суми 3024022,24грн до суми 1512011,12грн.

3.Стягнути з Комунального підприємства теплозабезпечення ( 11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Шевченка, буд. 8А, ідентифікаційний код 31871157) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720): 1512011,12грн пені, 1821610,91грн 3% річних, 3281510,56 грн інфляційних втрат, 121907,16 грн судового збору. Видати наказ.

4. Відмовити у стягненні пені на суму 1512287,13грн, 3% річних на суму 280361,03 грн та інфляційних втрат на суму 669644,32грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.01.21

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1 -у справу, 2-3 - сторонам (рек. з пов.)