вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.05.2021м. ДніпроСправа № 904/1543/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Фіцай Я. П., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК", м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Фахурі Ала, м. Дніпро
про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 650 124,57 грн.
Представники:
від позивача Омельченко Є.В. посвідчення адвокат
від відповідача не з'явився
Акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Фахурі Ала (далі - відповідач) заборгованості за наданим кредитом у розмірі - 449 546,65 грн., загального залишку заборгованості за процентами - 95 524,60грн., залишку за винагородою - 74 250,00 грн., пені - 4 803,32 грн., штрафу - 1000,00 грн., штраф (змінна складова) - 25 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору №20.75.0000000003 від 13.06.2019 в частині своєчасного повернення кредиту.
Ухвалою суду від 26.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 22.03.2021.
Однак, у зв'язку із щорічної відпусткою судді Назаренко Н.Г. судове засідання призначене на 22. 03.2021 не відбулось.
Ухвалою суду від 30.03.2021 призначено підготовче засідання на 20.04.2021.
Ухвалою від 20.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.05.2021.
Позивач у судовому засіданні 11.05.2021 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та надав документ для долучення їх до матеріалів справи.
Відповідач в жодне призначене засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Ухвали суду, направлені на адресу відповідача, повернулись на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49024, м. Дніпро, вул. Універсальна, б. 17, кв. 67, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
Крім того, відповідач не скористався правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 11.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:
Предметом доказування у даній справі є обставини укладання кредитного договору, погоджений кредитний ліміт, строк користування кредитом, графік погашення кредиту, наявність прострочень.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2019 між Акціонерним товариством «АКЦЕНТ-БАНК» (далі - позивач, банк) та Фізичною особою-підприємцем Фахурі Ала (далі - відповідач, позичальник) укладено кредитний договір №20.03.0000000003.
Згідно з п.А2 та п.А3 кредитного договору, ліміт цього договору: 500 000грн., в тому числі на наступні цілі: у розмірі 475 050,00 грн. поповнення обігових коштів та покупку основних засобів; у розмірі 24 950,00 грн. на сплату комісії за видачу кредитних коштів у випадку та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 цього договору зі строком повернення 12.06.2021 року. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежу (додаток №1 договору). Згідно зі ст. 212, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогодження позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 12.06.2021 року.
У відповідності до п. А6. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 23,88% річних. У випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, банк збільшує процентну ставку на 2% річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, і дати початку нарахування підвищених процентів. За умови відновлення виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 23,88% річних. При цьому банк направляє письмове повідомлення позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі 23,88% річних, і дати початку її нарахування.
В п.А7 кредитного договору сторони визначили, що у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права банку, передбаченого п. А.3 цього договору, позичальник сплачує банку пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням. При цьому проценти за користування кредитом та винагороди не нараховуються та не сплачуються.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 260 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважається одним днем ( метод визначення днів для нарахування процентів "факт/360"). Якщо ануітетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день (п. А.8 кредитного договору).
Відповідно до п. А 10 кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,99 % від суми зазначеного у п. А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
Згідно п. А11 кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 4,99 % від суми встановленого у п. А2 цього договору ліміту. У випадку збільшення розміру ліміту по цьому договору, позичальник додатково сплачує винагороду у розмірі 4,99 % від суми збільшення ліміту. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Датою сплати є дата встановлення, а також дата збільшення ліміту по цьому договору. Рахунок для сплати винагороди - НОМЕР_1 .
У відповідності до п. 1.2. кредитного договору термін повернення кредиту зазначений у п.А3 цього договору.
Згідно п. 2.2.2. кредитного договору позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1., 4.2., 4.3. кредитного договору та повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору.
Відповідно до п. 2.3.2. кредитного договору, при настанні будь-якої з наступних подій: порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, банк, на свій розсуд, має право: змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначеній в повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим кредитом.
Пунктом 5.8. кредитного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобовязань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Банк взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером №TR.11915479.47452.70198 від 14.06.2019 на суму 475 050,00 грн. (а.с.20).
Проте, відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконав.
З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості (а.с.16).
Направлення вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист (а.с. 17).
Відповідач відповіді на вимогу не надав, суму заборгованості не повернув, що і стало підставою звернення позивача з позов до суду для захисту свого порушеного права.
Позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі наступного.
Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Приписами частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 3 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з тим, ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1(§ 1. Позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Приписами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Як свідчить наявний в матеріалах справи меморіальний ордер та наданий позивачем розрахунок заборгованості, позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав відповідачу кредит відповідно до умов кредитного договору.
Вимогами ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Також, вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п. 2.2.3 Договору позичальник зобов'язується повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього Договору.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги погоджені сторонами умови договору, де сторони чітко визначили всі його істотні умови, а також погодили умови погашення кредиту в розмірі та строки відповідно до графіку платежів, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором в частині повернення суми наданого кредиту, вимогу про стягнення 449 546,65 грн. загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), суд визнав обґрунтованою, законною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення 95 524,60 грн. загального залишку заборгованості за процентами та 74 250,00 грн. загального залишку заборгованості за винагородою, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Умовами п. 2.2.2., 2.2.5 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується сплати проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3. цього Договору та сплатити Банку винагороду відповідно до п.п. 2.3.5, 4.4., 4.5, 4.6, 4.13 цього Договору.
Між тим, умовами п. А6, п. А10, п. A11 кредитного договору визначено, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 23.88 % річних. У випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, Банк збільшує процентну ставку на 2% річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання.
Крім того, позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0.99 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів та винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 4.99 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 95 524,60 грн. загального залишку заборгованості за процентами та 74 250,00 грн. загального залишку заборгованості за винагородою, враховуючи умови спірного договору, суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, у зв'язку з чим є обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення 1000,00 грн. штрафу (фіксована складова) та 25 000 грн. штрафу (змінна складова), суд зазначає наступне.
Відповідно до умов п. 5.8 Договору, у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим Договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А2 цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 1000,00 грн. штрафу (фіксована складова) та 25 000 грн. штрафу (змінна складова), враховуючи умови спірного договору, обставини справи, суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, у зв'язку з чим визнаються судом обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Судом встановлено, що сума судового збору, яку необхідно було сплатити при зверненні до суду з цим позовом складає 9 751,87 грн., а позивачем сплачено 9 820,32 грн., отже сума переплати склала 68,45 грн.
Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано підстави повернення судового збору, яким зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне роз'яснити, що позивач може звернутися до суду з клопотанням про повернення зайво сплаченої суми судового збору у розмірі 68,45 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до Фізичної особи-підприємця Фахурі Ала про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 650 124,57 грн. - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фахурі Ала ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, б. 11, код ЄДРПОУ 14360080) загальний залишок заборгованості за наданим кредитом у сумі 449 546,64 грн., 95 524,60 грн. - загального залишку заборгованості за процентами, 74 250,00 грн. - загального залишку заборгованості за винагородою, 4 803,32 грн. - пені, 1 000,00 грн. - штрафу, 25 000,00 грн. - штрафу та 9 751,87 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 13.05.2021
Суддя Н.Г. Назаренко