вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.05.2021м. ДніпроСправа № 904/6059/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Михайлової К.В.
та представників:
від позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку підготовчого провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжанська панчішна мануфактура" (м. Рубіжне Луганської області)
до Фізичної особи-підприємця Загорської Наталії Анатоліївни (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 4 від 24.07.2017 у загальному розмірі 548 439 грн. 66 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубіжанська панчішна мануфактура" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Загорської Наталії Анатоліївни (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 4 від 24.07.2017 у загальному розмірі 548 439 грн. 66 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 513 889 грн. 04 коп. - основний борг;
- 31 462 грн. 94 коп. - пеня;
- 3 087 грн. 68 коп. - 3% річних.
Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 226 грн. 59 коп. та на правничу правову допомогу в розмірі 20 000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 4 від 24.07.2017 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 20.12.2017 по 30.01.2019 товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 513 889 грн. 04 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі підпункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 20.02.2018 по 11.03.2020 в сумі 31 462 грн. 94 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 20.02.2018 по 11.03.2020 в сумі 3 087 грн. 68 коп.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 10.12.2020.
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 56902/20 від 01.12.2020), в якому він просив суд забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні 10.12.2020 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.
Ухвалою суду від 07.12.2020 позивачу відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, у зв'язку з відсутністю технічної можливості проведення судового засідання 10.12.2020 в режимі відеоконференції (зайнятістю залів судових засідань в призначений час).
Від відповідача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання (вх. суду №58530/20 від 09.12.2020), в якому він просив суд відкласти підготовче засідання на іншу дату, посилаючись на те, що лише 07.12.2020 його представник ознайомився з матеріалами справи, отже відповідачу потрібен додатковий час для викладення його правової позиції по справі.
Від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання (вх. суду № 58711/20 від 09.12.2020), в якому він просив суд провести підготовче засідання без участі представника позивача.
У підготовче засідання 10.12.2020 представники позивача та відповідача не з'явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про проведення підготовчого засідання без участі його представника, а також клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом. Крім того, судом зауважено, що станом на 10.12.2020 в матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Враховуючи, що встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження закінчувався 12.01.2021, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України (зокрема, подання до суду додаткових доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень), та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, а також для належної підготовки справи для розгляду по суті, суд вважав за необхідне продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 10.12.2020 строк проведення підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, а саме: по 11.02.2021 та підготовче засідання відкладено на 11.01.2021.
Від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання (вх. суду № 58996/20 від 11.12.2020), в якому він просив суд забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні 11.01.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.
Ухвалою суду від 11.12.2020 клопотання позивача було задоволено та постановлено здійснити проведення підготовчого засідання 11.01.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon для участі представника позивача.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду 60294/20 від 17.12.2020), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на наступне:
- між відповідачем та фізичною особою ОСОБА_2 01.09.2017 було укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого відповідач винаймала нежитлове приміщення для здійснення своєї підприємницької діяльності та зберігання закупленого товару за адресою: АДРЕСА_2;
- 26.08.2018 за адресою: АДРЕСА_2 - виникла пожежа, що призвела до значного пошкодження орендованого відповідачем приміщення та належного їй майна, а також до повного знищення поставленого позивачем відповідачу товару, який зберігався за даною адресою. Про вказане комісією у складі старшого інспектора ДПРЧ-14 з ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області Корнет В. Б., громадянки ОСОБА_1 (жителька квартири № 33), начальника корпусу ДПРЧ-14 Бутько А.Ю., громадянки ОСОБА_2 (власниця приміщення № 99 ), громадянки Загорської Н.А. (орендар приміщення № 99, відповідач) складено акт про пожежу від 27.08.2018;
- згідно з актом про пожежу від 27.08.2018, орієнтовних прямих збитків від пожежі завдано на суму 130 000 грн. 00 коп., орієнтовних побічних збитків - на суму 234 421 грн. 00 коп.;
- отже, порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором сталося внаслідок виникнення обставин непереборної сили, а саме: пожежі. Дана обставина визнана чинним законодавством як форс-мажор, а тому відповідач має бути звільненим від відповідальності за порушення зобов'язання, а позовні вимоги щодо стягнення пені за прострочення оплати за договором у розмірі 31 462 грн. 94 коп. та 3% річних у розмірі 3 087 грн. 68 коп. не підлягають задоволенню.
Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 225/21 від 05.01.2021), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись додатково на таке:
- товар, який був поставлений позивачем 30.01.2019, не міг бути знищений пожежею, яка сталася 26.08.2018;
- в заяві, яка була подана ОСОБА_4 до відділення поліції, зазначена сума збитків, завдана пожежею в розмірі 100 000 грн. 00 коп., проте основна заборгованість відповідача за договором поставки складає 513 889 грн. 04 коп.;
- позивач вважає недоведеним факт повного знищення товару пожежею, посилаючись на те, що підтвердженням того, що відповідач реалізує на сайті Briwool товар, придбаний у позивача, є скріншоти з сайту Briwool, на яких зображена продукція ТМ Lady May, Misyurenko, АфРика;
- на сайті інтернет-магазину Briwool також зазначений номер мобільного телефону ФОП Загорської Н.А. НОМЕР_2 та її електрона адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується скріншотами з сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- отже, твердження відповідача про те, що товар, який був придбаний у позивача, знищений повністю пожежею є такими, що не відповідають дійсності та зазначені у відзиві з метою уникнення відповідачем відповідальності за порушення зобов'язань за договором;
- також позивач вважає вимогу відповідача про стягнення з позивача додаткових витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп. протиправною, оскільки відповідачем не було подано детальний опис наданих послуг адвоката та не зазначена кількість годин, яка була витрачена на написання відзиву на позовну заяву, не підтверджено витрат, які були понесені адвокатом, як того вимагають норми статті 126 ГПК України. Окрім того, заявлений розмір витрат на правову допомогу адвоката неспівмірний зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Представники позивача та відповідача у підготовче засідання 11.01.2021 не з'явились, причини неявки суду не повідомили (в режимі відеоконференції зв'язок з представником позивача встановлено не було).
Крім того, судом було відзначено, що відповідь на відзив на позовну заяву була направлена відповідачу 30.12.2020 та станом на 11.01.2021 відповідно до поштового трек-номеру відстеження № 9340408442174 - не отримана відповідачем, отже строк для надання заперечень не закінчився.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 11.01.2021 підготовче засідання було відкладено на 10.02.2021.
Від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання (вх. суду № 5476/21 від 02.02.2021), в якому він просив суд забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні 10.02.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.
Від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання (вх. суду № 6422/21 від 08.02.2021), в якому він просив суд відкласти судове засідання, посилаючись на неможливість явки через зайнятість в іншому судовому процесі.
Підготовче засідання, призначене на 10.02.2021, не відбулось у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та перебуванням судді на лікарняному з 28.01.2021 по 22.02.2021 включно.
В подальшому, ухвалою суду від 23.02.2021 судове засідання було призначено в межах розумного строку на 23.03.2021.
Від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання (вх. суду № 13095/21 від 16.03.2021), в якому він просив суд забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні 23.03.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.
Ухвалою суду від 22.03.2021 позивачу відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, у зв'язку з відсутністю технічної можливості проведення судового засідання 23.03.2021 в режимі відеоконференції (зайнятістю залів судових засідань в призначений час).
У підготовче засідання 23.03.2021 з'явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з'явився, причини нез'явлення суду не повідомив. Судом було відзначено, що ухвалою суду від 13.11.2020 судом було запропоновано відповідачу протягом 5 днів з дня отримання від позивача відповіді на відзив (за наявності) надати суду, а також усім учасникам справи заперечення. Станом на 23.03.2021 заперечення на відповідь на відзив від відповідача до суду не надходили.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 23.03.2021 підготовче засідання було відкладено на 14.04.2021.
Від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання (вх. суду № 15602/21 від 29.03.2021), в якому він просив суд провести підготовче засідання 14.04.2021 без участі представника позивача.
У підготовче засідання 14.04.2021 представники позивача та відповідача не з'явились, при цьому про день, час та місце судового засідання вказані особи були повідомлені належним чином, що вбачається:
- щодо позивача - з поштового повідомлення, на якому наявний підпис представника підприємства останнього про вручення поштового відправлення з ухвалою суду від 23.03.2021, яке залучено до матеріалів справи (а.с. 223);
- щодо відповідача - з переданої його представнику телефонограми (а.с. 224).
Також, судом враховано клопотання позивача про проведення судового засідання без участі представника останнього, яке було задоволено судом.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем заперечень на відповідь на відзив або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 14.04.2021 строк на подання заперечень, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
У підготовчому засіданні 14.04.2021 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Враховуючи викладене, ухвалою суду від 14.04.2021 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.05.2021.
Від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання (вх. суду № 21801/21 від 29.04.2021), в якому він просив суд забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні 11.05.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.
Ухвалою суду від 30.04.2021 позивачу відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, у зв'язку з відсутністю технічної можливості проведення судового засідання 11.05.2021 в режимі відеоконференції (зайнятістю залів судових засідань в призначений час).
У судове засідання 11.05.2021 представники позивача та відповідача не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили.
При цьому, про день, час і місце судового засідання вказані особи були повідомлені належним чином, що вбачається з наступного:
- з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4930015228069, відповідно до якого ухвала суду від 14.04.2021 була отримана позивачем 23.04.2021 (а.с.231), отже завчасно, а також поданим позивачем клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції;
- щодо відповідача - з повернутого за зворотною адресою поштового відправлення з довідкою форм 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою", з якого вбачається, що відповідач не забезпечує отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням;
- при цьому, відповідач обізнаний про наявність даного судового провадження, оскільки подавав відзив на позову заяву (а.с.131-132), а також отримував одну з ухвал суду (а.с.220);
- при цьому, у всіх ухвалах суду по справі судом було роз'яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/spisok/csz\;
- отже, всі учасники справи обізнані з можливістю ознайомлення з рухом справи на веб-порталі судової влади України та мали для цього всі дані;
- згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень;
- відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин;
- згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу господарського суду від 14.04.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96242010) надіслано судом 14.04.2021, зареєстровано в реєстрі 14.04.2021та оприлюднено 15.04.2021 (отже, завчасно);
- таким чином, у всіх учасників справи були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень);
- учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення всіх учасників справи про призначене у справі судове засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях для надання пояснень по суті справи.
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Суд вважає, що представники позивача та відповідача не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників та вважає можливим розглянути справу за їх відсутності, оскільки:
- останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином (частина 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України);
- неявка в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України) є підставою для розгляду справи за відсутності такого учасника (учасників) справи.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 24.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубіжанська панчішна мануфактура" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Загорською Наталією Анатоліївною (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 4 (далі - договір, а.с.19-21), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупцеві текстильні товари (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У пункті 9.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його укладання, змінюється, розривається або припиняється з підстав та в порядку, які встановлені договором або законодавством України.
Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до умов пункту 1.2. договору найменування (асортимент, номенклатура), кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у специфікації № 1, яка додана до договору і є його невід'ємною частиною.
У відповідності до вказаних умов договору, позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 1, в яких вони погодили, зокрема, найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість (а.с.22-24).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до умов пункту 2.1. договору поставка постачальником товару покупцю здійснюється окремими партіями за замовленням покупця, яке подається уповноваженою особою покупця на підставі пропозицій постачальника.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем в період з 17.10.2017 по 30.01.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 571 781 грн. 18 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:
- видатковою накладною № 95 від 17.10.2017 на суму 113 978 грн. 46 коп. (а.с. 27);
- видатковою накладною № 112 від 27.10.2017 на суму 115 440 грн. 00 коп. (а.с. 28);
- видатковою накладною № 129 від 06.11.2017 на суму 101 692 грн. 80 коп. (а.с. 29);
- видатковою накладною № 153 від 16.11.2017 на суму 129 489 грн. 22 коп. (а.с. 30);
- видатковою накладною № 218 від 20.12.2017 на суму 101 063 грн. 90 коп. (а.с. 31);
- видатковою накладною № 29 від 23.01.2018 на суму 101 551 грн. 20 коп. (а.с.34);
- видатковою накладною № 103 від 27.02.2018 на суму 85 491 грн. 36 коп. (а.с.36);
- видатковою накладною № 157 від 29.03.2018 на суму 101 145 грн. 60 коп. (а.с. 38);
- видатковою накладною № 242 від 24.04.2018 на суму 70 836 грн. 00 коп. (а.с. 39);
- видатковою накладною № 792 від 10.10.2018 на суму 60 006 грн. 60 коп. (а.с. 41);
- видатковою накладною № 1447 від 13.12.2018 на суму 69 360 грн. 00 коп. (а.с. 43);
- видатковою накладною № 124 від 30.01.2019 на суму 521 726 грн. 04 коп. (а.с. 44).
Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору (специфікації), у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до умов пункту 1.3. договору сторони, застосовуючи частину 3 статті 670, частину 5 статті 672, частину 1 статті 691 Цивільного кодексу України, встановили, що якщо постачальник передав покупцеві, а покупець прийняв товар, найменування (асортимент, номенклатура) якого не співпадає з умовами договору, та/або більшу кількість товару, ніж це встановлено договором, та/або товар, ціна якого відрізняється від умов договору, покупець зобов'язаний оплатити цей додатково прийнятий товар за найменуванням (асортиментом, номенклатурою), кількістю та за ціною, які вказані сторонами у накладній (видатковій, товарно-транспортній тощо), та в порядку і в строк, які визначені в цьому договорі.
При цьому, умови оплати товару визначені у розділі 5 договору, згідно з положеннями якого оплата товару здійснюється у валюті України - гривнях в безготівковій формі шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Строк оплати партії товару: протягом 21 календарного дня з наступного дня після поставки товару. Обов'язок покупця з оплати товару вважається виконаним з моменту зарахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника (пункти 5.1.-5.3. договору).
В той же час, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач посилається на те, що поставлений у період з 20.12.2017 по 30.01.2019 відповідачем у визначені договором порядку та строки оплачений у повному обсязі не був, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 513 889 грн. 04 коп. У зв'язку з вказаними обставинами, за прострочення виконання зобов'язання на підставі підпункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 20.02.2018 по 11.03.2020 в сумі 31 462 грн. 94 коп.; на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 20.02.2018 по 11.03.2020 в сумі 3 087 грн. 68 коп. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи встановлений у пункті 5.2. договору строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірними видатковими накладними, судом встановлено, що строк оплати поставленого за ними товару, є таким, що настав.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем у період з 20.12.2017 по 30.01.2019 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 513 889 грн. 04 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.
Слід наголосити, що відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач наявність заборгованості в сумі 513 889 грн. 04 коп. за договором поставки № 4 від 24.07.2017 не заперечував, а вказував лише про підстави звільнення від відповідальності за порушення вказаного зобов'язання.
Слід також відзначити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, у зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується і саме на неї покладається обов'язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.
Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.
З приводу посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на наявність форс-мажорних обставин суд зазначає таке.
Форс-мажор (переклад з французької мови - вища сила) - це непередбачувані обставини, які не залежать від волі сторін договору, за яких неможливо виконати покладені на них зобов'язання.
Компетентними органами щодо засвідчення обставин непереборної сили законодавством визначено Торгово-промислову палату України та 25 регіональних торгово-промислових палат: 24 обласних та міста Києва (далі - ТПП).
Згідно із частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі також - Регламент ТПП) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Згідно із пунктом 3.3. Регламенту ТПП сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (пункт 6.11. Регламенту ТПП).
Варто зазначити, що просто існування таких обставини не є форс-мажором. Така обставина стане форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе неможливість виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, саме через неї. Щоб засвідчити форс-мажорні обставини, потрібно звернутися до Торгово-промислової палати. Для того, щоб отримати сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання.
Обов'язок доказування настання форс-мажорних обставин покладено на заявника, який несе відповідальність за повне та належне оформлення заяви, достовірність викладених фактів, наданих документів, відомостей та доказів. І вже за результатами розгляду таких документів Торгово-промислова палата видає сертифікат про форс-мажорні обставини.
Отже, на підтвердження карантину як форс-мажорної обставини, яка свідчить про відсутність вини відповідача у порушенні зобов'язання з оплати поставленого товару за договором, останній мав би пред'явити відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.
Однак, в матеріалах справи відсутні сертифікати, видані Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання відповідачем договору поставки № 4 від 24.07.2017
Надані відповідачем акт про пожежу від 27.08.2018 та складені у зв'язку з нею документи, не є належними доказами наявності форс-мажорних обставин. Більше того, фактично, спірна заборгованість утворилась внаслідок неповної оплати поставленого 13.12.2018 та 30.01.2019 товару, отже, спірні поставки відбулись після виникнення пожежі в орендованому відповідачем приміщенні № 99 по вул. Качалова, 42 у м. Кривому Розі.
Отже, зважаючи на викладене, в матеріалах справи відсутні належні доказів, які б свідчили про звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 513 889 грн. 04 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 6.3. договору сторони передбачили, що в разі порушення покупцем строку оплати товару, він зобов'язаний сплатити постачальникові пеню у розмірі 0,2% від вартості неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення його оплати. При цьому постачальник має право зупинити передання покупцеві наступного товару до повної оплати раніше переданого товару, включаючи й товар, строк якого не був порушений.
На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, на підставі підпункту 6.3. договору позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 20.02.2018 по 11.03.2020 в сумі 31 462 грн. 94 коп., яку просить стягнути відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку (а.с.4-6).
Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були також розраховані 3% річних за загальний період прострочення з 20.02.2018 по 11.03.2020 в сумі 3 087 грн. 68 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку (а.с.4-6).
З приводу вказаних вимог суд зазначає наступне.
Як було вказано вище, на виконання умов договору, позивачем в період з 17.10.2017 по 30.01.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 571 781 грн. 18 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, перелік яких було наведено судом вище.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що поставлений в спірний період товар було оплачено відповідачем в період з 17.10.2017 по 30.01.2019 на загальну суму 1 571 781 грн. 18 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами щодо оплати товару, а саме це:
- меморіальний ордер від 04.10.2017 на суму 37 320 грн. 00 коп. (а.с. 49);
- меморіальний ордер від 07.10.2017 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с. 49);
- меморіальний ордер від 09.10.2017 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 50);
- меморіальний ордер від 09.10.2017 на суму 26 000 грн. 00 коп. (а.с. 50);
- платіжне доручення від 17.10.2017 на суму 79 937 грн. 86 коп. (а.с. 51);
- платіжне доручення від 17.10.2017 на суму 27 000 грн. 00 коп. (а.с. 51);
- платіжне доручення від 18.10.2017 на суму 13 978 грн. 46 коп. (а.с. 52);
- платіжне доручення від 23.10.2017 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с. 52);
- платіжне доручення від 23.10.2017 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с. 53);
- платіжне доручення від 23.10.2017 на суму 25 000 грн. 00 коп. (а.с. 53);
- платіжне доручення від 24.10.2017 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с. 54);
- платіжне доручення від 25.10.2017 на суму 23 000 грн. 00 коп. (а.с. 55);
- платіжне доручення від 30.10.2017 на суму 26 440 грн. 00 коп. (а.с. 55);
- платіжне доручення від 02.11.2017 на суму 33 000 грн. 00 коп. (а.с. 56);
- платіжне доручення від 06.11.2017 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 57);
- платіжне доручення від 07.11.2017 на суму 21 000 грн. 00 коп. (а.с. 58);
- платіжне доручення від 07.11.2017 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 58);
- меморіальний ордер від 09.11.2017 на суму 51 692 грн. 80 коп. (а.с. 59);
- меморіальний ордер від 15.11.2017 на суму 21 000 грн. 00 коп. (а.с. 59);
- меморіальний ордер від 18.11.2017 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 60);
- меморіальний ордер від 20.11.2017 на суму 14 000 грн. 00 коп. (а.с. 60);
- платіжне доручення від 27.11.2017 на суму 39 489 грн. 22 коп. (а.с. 61);
- платіжне доручення від 30.11.2017 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 62);
- платіжне доручення від 30.11.2017 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 62);
- платіжне доручення від 04.12.2017 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с. 63);
- меморіальний ордер від 03.01.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 64);
- меморіальний ордер від 03.01.2018 на суму 14 000 грн. 00 коп. (а.с. 65);
- меморіальний ордер від 15.01.2018 на суму 21 016 грн. 00 коп. (а.с. 65);
- меморіальний ордер від 17.01.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 66);
- меморіальний ордер від 19.01.2018 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с. 66);
- меморіальний ордер від 23.01.2018 на суму 6 000 грн. 00 коп. (а.с. 67);
- меморіальний ордер від 23.01.2018 на суму 17 000 грн. 00 коп. (а.с. 67);
- меморіальний ордер від 30.01.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 68);
- меморіальний ордер від 31.01.2018 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с. 68);
- меморіальний ордер від 01.02.2018 на суму 11 551 грн. 20 коп. (а.с. 69);
- меморіальний ордер від 05.02.2018 на суму 25 000 грн. 00 коп. (а.с. 70);
- меморіальний ордер від 06.02.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 70);
- меморіальний ордер від 08.02.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 71);
- меморіальний ордер від 09.02.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 71);
- меморіальний ордер від 10.02.2018 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с. 72);
- меморіальний ордер від 12.02.2018 на суму 14 000 грн. 00 коп. (а.с. 72);
- меморіальний ордер від 17.02.2018 на суму 26 232 грн. 00 коп. (а.с. 73);
- меморіальний ордер від 23.02.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 74);
- меморіальний ордер від 23.02.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 74);
- меморіальний ордер від 25.02.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 75);
- меморіальний ордер від 28.02.2018 на суму 20 491 грн. 36 коп. (а.с. 75);
- меморіальний ордер від 02.03.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 76);
- меморіальний ордер від 05.03.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 76);
- меморіальний ордер від 07.03.2018 на суму 19 000 грн. 00 коп. (а.с. 77);
- меморіальний ордер від 10.03.2018 на суму 21 000 грн. 00 коп. (а.с. 77);
- меморіальний ордер від 22.03.2018 на суму 15 577 грн. 76 коп. (а.с. 78);
- меморіальний ордер від 23.03.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 78);
- меморіальний ордер від 26.03.2018 на суму 40 000 грн. 00 коп. (а.с. 79);
- меморіальний ордер від 29.03.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 79);
- меморіальний ордер від 02.04.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 80);
- меморіальний ордер від 04.04.2018 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с. 80);
- меморіальний ордер від 05.04.2018 на суму 11 000 грн. 00 коп. (а.с. 81);
- меморіальний ордер від 02.04.2018 на суму 7 000 грн. 00 коп. (а.с. 81);
- меморіальний ордер від 10.04.2018 на суму 17 000 грн. 00 коп. (а.с. 82);
- меморіальний ордер від 12.04.2018 на суму 11 387 грн. 20 коп. (а.с. 82);
- меморіальний ордер від 20.04.2018 на суму 16 145 грн. 00 коп. (а.с. 83);
- меморіальний ордер від 24.04.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 83);
- меморіальний ордер від 07.05.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 84);
- меморіальний ордер від 10.05.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 84);
- меморіальний ордер від 13.05.2018 на суму 7 000 грн. 00 коп. (а.с. 85);
- меморіальний ордер від 21.05.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 85);
- меморіальний ордер від 06.07.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 86);
- меморіальний ордер від 27.07.2018 на суму 5 000 грн. 00 коп. (а.с. 86);
- меморіальний ордер від 14.09.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 87);
- меморіальний ордер від 17.09.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 88);
- меморіальний ордер від 24.09.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 88);
- меморіальний ордер від 27.09.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 89);
- меморіальний ордер від 03.10.2018 на суму 18 836 грн. 60 коп. (а.с. 89);
- платіжне доручення від 23.10.2018 на суму 7 006 грн. 60 коп. (а.с. 90);
- платіжне доручення від 24.10.2018 на суму 10 006 грн. 60 коп. (а.с. 90);
- платіжне доручення від 31.10.2018 на суму 4 000 грн. 00 коп. (а.с. 91);
- платіжне доручення від 24.11.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 91);
- платіжне доручення від 07.12.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 92);
- платіжне доручення від 13.12.2018 на суму 40 000 грн. 00 коп. (а.с. 92);
- платіжне доручення від 26.03.2019 на суму 5 000 грн. 00 коп. (а.с. 100);
- платіжне доручення від 29.10.2019 на суму 7 000 грн. 00 коп. (а.с. 101);
- платіжне доручення від 12.08.2020 на суму 4 000 грн. 00 коп. (а.с. 100).
Слід відзначити, що, визначаючи у розрахунку заборгованості (а.с.4-6) прострочення оплати за товар, позивач також посилається на поставку товару 28.09.2017, 13.10.2017, 03.01.2018, 15.01.2018, 29.01.2018 та 12.03.2018, однак на підтвердження вказаних поставок позивач надав до матеріалів справи рахунки на оплату, а саме:
- рахунок № 69 від 28.09.2017 на суму 103 320 грн. 00 коп. (а.с. 25);
- рахунок № 86 від 13.10.2017 на суму 106 937 грн. 86 коп. (а.с. 26);
- рахунок № 2 від 03.01.2018 на суму 10 387 грн. 20 коп. (а.с. 32);
- рахунок № 14 від 15.01.2018 на суму 101 016 грн. 00 коп. (а.с. 33);
- рахунок № 46 від 29.01.2018 на суму 101 232 грн. 00 коп. (а.с. 35);
- рахунок № 101 від 12.03.2018 на суму 151 577 грн. 75 коп. (а.с. 37).
Вказані рахунки на оплату не є належними доказами поставки товару на вказані у них суми, отже судом розцінюються критично вказані обставини, оскільки поставка товару на вказані в рахунках на оплату суми не підтверджена належними доказами, отже здійснення розподілу оплат відповідача в наведений в позовній заяві спосіб (а.с.4-6), в тому числі, на вказані суми є такою, що не підтверджується наявними у справі доказами, отже весь здійснений позивачем розрахунок пені та 3 % річних визнається судом необґрунтованим та таким, що суперечить наявним у справі доказам.
При цьому, здійснення власного розрахунку пені та 3 % річних за наявних у справі доказів є неможливим, оскільки:
- в матеріалах справи відсутні видаткові накладні на поставку товару 28.09.2017, 13.10.2017, 03.01.2018, 15.01.2018, 29.01.2018 та 12.03.2018;
- в матеріалах справи відсутні рахунки на оплату поставленого в спірний період товару на загальну суму 1 511 108 грн. 66 коп.;
- враховуючи, що всі оплати відповідно до наявних у справі платіжних доручень (меморіальних ордерів) (а.с.49-101) здійснювалися з призначенням платежу щодо реквізитів рахунків на оплату, отже, за наявних обставин узгодження (співставлення) поставок та їх оплат є неможливим;
- позивачем у розрахунку зазначено лише кількість днів прострочення, без зазначення періоду нарахування (наприклад а.с. 4 - 1 день, 3 дні - без визначення періодів);
- зазначено періоди та кількість днів у них, які не узгоджуються між собою (а.с. 4 на звороті - з 11.01.2018 по 11.04.2018 (103 днів), що не дозволяє визначити фактичний період нарахування заявлених до стягнення пені та 3% річних;
- більше того, навіть за видатковими накладними, за якими станом на момент вирішення спору судом наявна основана заборгованість (видаткові накладні від 13.12.2018 та від 30.01.2019), вказані позивачем періоди прострочення та кількість днів, за які позивач здійснив нарахування пені та 3% річних, не дозволяють суду здійснити власний розрахунок, оскільки позивач здійснив нарахування пені та 3% річних в період з 21.02.2019 по 11.03.2020 (період більше 1 року) за 19 днів. Отже, за які саме 19 днів з періоду у близько 400 днів слід здійснити нарахування незрозуміло.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог щодо стягнення з відповідача 31 462 грн. 94 коп. пені та 3 087 грн. 68 коп. 3% річних є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, отже у задоволенні вказаних вимог позивача суд відмовляє.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 7 708 грн. 34 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжанська панчішна мануфактура" до Фізичної особи-підприємця Загорської Наталії Анатоліївни про стягнення заборгованості за договором поставки № 4 від 24.07.2017 у загальному розмірі 548 439 грн. 66 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Загорської Наталії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжанська панчішна мануфактура" (93000, Луганська область, м. Рубіжне, проспект Московський, будинок 16А; ідентифікаційний код 37218326) 513 889 грн. 04 коп. - основного боргу та 7 708 грн. 34 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 12.05.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко