вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" травня 2021 р. Справа№ 911/1129/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Чорногуза М.Г.
Козир Т.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2020 (повний текст рішення складено та підписане 05.11.2020)
у справі №911/1129/20 (суддя Сокуренко Л.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна організація "Софія Київська"
про стягнення 23 692,16 грн,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна організація "Софія Київська" про стягнення 23 692,16 грн, з яких 21 980,85 грн. пені та 1 711,31 грн. 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо виконання умов договору в частині вчасної оплати за поставлений природній газ.
Рішенням Господарського суду Київської області від 01.10.2020 у справі №911/1129/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд виходив з відсутності підстав для нарахування пені та 3% річних на основну заборгованість за спожитий природний газ у січні, лютому, березні та квітні 2016 року, проплати за які було погашено відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (останній платіж здійснено 16.09.2016), у відповідності до ч. 3 ст. 7 якого боржник звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2020 у справі №911/1129/20 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. При цьому, апелянт стверджує, що оскільки матеріали справи №911/1129/20 не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то застосування ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є неправомірним.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2020 у справі №911/1129/20; постановлено розгляд апеляційної скарги у даній справі здійснювати в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
21.12.2015 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна організація "Софія Київська" (далі - споживач, відповідач) укладено договір № 1302/16-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір). В подальшому, сторонами підписано ряд додаткових угод, копії яких долучені до матеріалів справи.
Пунктами 1.1- 1.4 зазначеного правочину (з урахуванням додаткової угоди № 2) сторони узгодили, що постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором постачається газ власного видобутку (видобутий на території України), а у разі його нестачі, імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України).
Відповідно до п. 2.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 3), постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 340,0 тис.куб.м. (триста сорок тисяч куб.м). Постачальник передає споживачу з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року (включно) газ обсягом до 10 тис.куб.м. (десять тисяч куб.м.).
Згідно з п. 3.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 1), постачальник передає споживачу газ на газорозподільних станціях (ГРС) ПАТ "Укртрансгаз" або у точці балансового розмежування (для об'єктів, які безпосередньо приєднані до магістралі них трубопроводів ПАТ "Укртрансгаз"). Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Відповідно до п. п. 3.4 - 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику: - завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/про-транспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ПГС; до копії акту споживач за підписом уповноваженої особи надає інформацію стосовно детальної розбивки кількості газу, зазначеної в акті, за категоріями (в т.ч. за цим договором); - підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Колегією суддів, встановлено, що позивачем поставлено відповідачу природний газ за період з січня 2016 року по квітень 2016 року включно на загальну суму 533 592,73 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.01.2016 на суму 234 183,55 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 29.02.2016 на суму 148 028,97 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.03.2016 на суму 138 290,90 грн. та актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.04.2016 на суму 13 089,31 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу з боку відповідача підписано директором підприємства та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень, копії яких містяться у матеріалах справи.
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати потягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент розгляду справи, відповідачем здійснено повну оплату поставленого природного газу на суму 533 592,73 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, долучених до матеріалів справи.
Відповідно до п. 12 договору (з урахуванням додаткової угоди № 3), договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, колегією суддів встановлено, що за прийнятий природний газ за період з 01 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року відповідач повинен був розраховуватися до 14-го числа(включно) кожного місця, наступного за місяцем поставки газу, а саме: за січень 2016 року - до 16.02.2016 включно, за лютий 2016 року - до 14.03.2016 включно, за березень 2016 року - до 14.04.2016 включно та за квітень 2016 року - до 16.05.2016 ( з урахуванням вихідних днів).
Проте, відповідачем свої обов'язки в частині оплати за поставлений у січні, лютому, березні та квітні 2016 року природний газ у строки, які визначено умовами договору, належним чином виконано не було, що підтверджується довідкою позивача, копія якої міститься у матеріалах справи, у відповідності до якої останній платіж здійснено 16.09.2016.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до підпункту 8.2 договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п.8.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 21 980,85 грн. за загальний період з 16.02.2016 по 20.09.2016.
Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 711,31 грн. за загальний період з 16.02.2016 по 20.09.2016.
Водночас, 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (надалі "Закон"). Нормами даного закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів ст. 1 Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі ст. 2 Закону, дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Враховуючи те, що умовами договору постачання природного газу, а саме п. 1.2 сторони визначили цілі, для яких постачається природний газ - виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; зазначене призначення також міститься і у кожному підписаному сторонами акту приймання-передачі природного газу, колегія суддів вважає, що відповідач виступає у спірних правовідносинах, як теплогенеруюча організація, а тому в даному випадку підлягають застосуванню положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" , зокрема ч.3 ст. 7 цього Закону.
При цьому, застосування положень частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом; виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 18.09.2019 року у справі № 909/702/18, від 26.02.2019 у справі № 904/2960/18, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 13.02.2018 у справі №911/1719/13, від 22.02.2018 у справі №922/4355/14, від 28.02.2018 у справі №911/3914/14, від 27.03.2018 у справі №905/2373/16, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 06.04.2018 у справі №904/10747/16, від 10.04.2018 у справі №916/3054/16, від 11.04.2018 у справі №910/17962/15, від 17.04.2018 у справі №904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі №920/1060/16, від 03.05.2018 у справі №914/2124/17, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 22.05.2018 у справі №905/3266/16, від 23.05.2018 у справі №908/3125/16, від 23.05.2018 у справі №908/2114/16, від 30.05.2018 у справі №904/10733/16, від 12.06.2018 у справі №905/1490/15, від 14.06.2018 у справі №914/4134/15, від 20.06.2018 у справі №916/3055/16, від 06.07.2018 у справі №918/882/15, від 23.07.2018 у справі №904/10294/17, від 07.08.2018 у справі №925/1584/17, від 21.08.2018 у справі №925/104/18, від 21.08.2018 у справі №925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі №925/106/18, від 06.09.2018 у справі №911/3856/17, від 12.09.2018 у справі №910/22923/17, від 13.12.2018 у справі №925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 26.02.2019 у справі №926/992/18, від 26.02.2019 у справі №904/2960/18.
З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем нараховано пеню та 3% річних на основну заборгованість за спожитий природний газ у січні, лютому, березні та квітні 2016 року, проплати за які було погашено відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (останній платіж здійснено 16.09.2016), тому, з урахуванням ч. 3 ст. 7 Закону, відсутні підстави нарахування пені та 3 % річних, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2020 у справі №911/1129/20 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
4. Матеріали справи №911/1129/20 повернути Господарському суду Київської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді М.Г. Чорногуз
Т.П. Козир