13.05.2021
Справа № 497/452/2021
Провадження № 2/497/342/2021
13.05.2021 року м.Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Ковтун О.І.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості у розмірі 17 266.66 гривень та суму судових витрат у розмірі 2 270.00 гривень судового збору.
Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву б/н від 06.02.2019 року.
14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічне Акціонерне Товариство Комерційний Банк "Приватбанк" (скорочена назва - ПАТ КБ "Приватбанк") на Акціонерне Товариство Комерційний Банк "Приватбанк" (скорочена назва - АТ КБ "Приватбанк".
У порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та відсотків нарахованих за користування кредитом відповідач належним чином не виконав, в зв'язку з чим у нього перед позивачем станом на 25.02.2021 року виникла заборгованість по кредитному договору. Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою від 26.03.2021 року було відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду на 14.04.2021 року о 13:00 годині (а.с.82).
Відповідачу надіслано копію позовної заяви з доданими документами, та роз'яснено про необхідність подання в п'ятнадцятиденний строк письмового відзиву разом з наявними у нього доказами (а.с.83).
Представник позивача у судове засідання не прибув, про час та місце проведення розгляду повідомлявся згідно вимог чинного законодавства, на адресу суду разом з позовною заявою надіслав заяву про розгляд справи без участі представника (а.с.74).
Відповідач в судове засідання не прибув, повідомлявся за адресою свого постійного місця реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с.83), що підтверджується довідкою Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області (а.с.81). Поштове повідомлення направлене за даною адресою повернулося до суду з відміткою про те, що: «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.94-96).
Згідно ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою (ч.2).
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач по справі повідомлений належним чином про час та місце розгляду даної справи. Будь-яких заяв, заперечень, відзиву щодо спростування доводів, викладених в позовній заяві, до суду наданих ним не було.
Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.
Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України (а.с.60).
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.02.2019 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, що складається з анкети-заяви позичальника, пам'ятки про умови кредитування, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, викладених на банківському сайті http://privatbank.ua. Вказане підтверджується змістом анкети-заяви позичальника, в якій вказано, що вона із вищезазначеними документами ознайомлена та погоджується, що ці документи разом із заявою складають кредитний договір (а.с.6-8).
В анкеті-заяві від 06.02.2019 року на ім'я відповідача (а.с.6-8) банком не зазначено розмір кредитного ліміту, розмір відсотків за користування кредитом, який вид картки мав намір отримати заявник.
Згідно довідки наданої банком умови кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ім'я ОСОБА_1 неодноразово змінювалися, однак дана довідка не підписана боржником. Максимальний кредитний ліміт був встановлений 08.05.2019 року в розмірі 15 000.00 гривень (а.с.13).
Крім того відповідно до довідки банку вбачається перевипуск кредитної карти за кредитним договором б/н від 06.02.2019 року з кінцевим терміном дії до січня 2022 року (а.с.14).
Позивачем АТ КБ «Приватбанк» також надано виписку про рух коштів по картковим рахунком на ім'я ОСОБА_1 станом на 01.03.2021 року (а.с.15-18), відповідно до якої вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами протягом періоду з 06.02.2019 року по 01.12.2020 року.
З матеріалів справи вбачається, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.19-61) не містить підпису відповідача.
За змістом наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 06.02.2019 року, станом на 25.02.2021 року за відповідачем ОСОБА_1 обліковується заборгованість у розмірі 17 266.66 гривень, з яких:
- 15 601.30 гривень - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.:
- 0,00 гривень - заборгованість за поточним тілом кредиту;
- 15 601.30 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту;
- 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками;
- 1 665.36 гривень - заборгованість за простроченими відсотками;
- 0,00 гривень - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України;
- 0,00 гривень - нарахована пеня;
- 0,00 гривень - нараховано комісії;
З даного розрахунку взагалі не зрозуміло, яким чином позивач розрахував заборгованість.
Позивачем надано суду один розрахунок заборгованості за період з 06.02.2019 року по 25.02.2021 року (а.с.11-12). Яким чином була розрахована заборгованість за простроченими відсотками в даному розрахунку не наводиться.
Тому, суд розцінює критично наданий розрахунок заборгованості, який не може бути належним і допустимим доказом при розгляді даного спору, а інших доказів щодо здійсненого розрахунку по відсоткам і пені, суду не надано.
Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 06.02.2019 року взагалі не зазначено процентну ставку за кредитом на момент підписання.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення зобов'язання.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06.02.2019 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів).
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (06.02.2019 року) до моменту звернення до суду з вказаним позовом (23.03.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131 цс19).
Частина 4 ст.263 ЦПК України передбачає, що суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В ч.2 ст.416 ЦПК України зазначено, що у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Згідно ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
У разі ж наявності різних позицій у самій ВП ВС застосовується позиція, викладена в постанові з більш пізньою датою (постанова ВП від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17, провадження № 14-435цс18).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Окремо слід зазначити, що позивачем до позовної заяви додано клопотання про огляд веб-сайту в якому позивач просить здійснити огляд та фіксування змісту розділу 2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «Приватбанк» за посиланням https://privatbank.ua/terms та доступні за наступним шляхом: «Архів договорів», перейти за посиланням «більше», обрати сторінку № 6, повний текст за посиланням «Повний договір (актуальний на 01.09.2015 р.)», розділ 2.1.1 знаходиться на сторінках 289-314 повного договору (а.с.75).
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.85 ЦПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.
Положеннями ч.7 ст.85 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста.
В клопотанні про огляд веб-сайту представник позивача зазначає, що такий огляд надасть змогу підтвердити дійсність відповідної копії редакції Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» на час укладення кредитного договору тобто станом 05 липня 2016 року.
Огляд веб-сайту може бути проведений для фіксації лише тих даних, які можуть бути доказами у відповідній цивільній справі.
Сам по собі огляд веб-сайту за своєю суттю є фіксацією на час такого огляду певного стану речей, відповідної інформації тощо.
Отже, огляд веб-сайту не зможе спростувати чи підтвердити наявність тієї чи іншої редакції Умов та Правил надання банківських послуг.
Враховуючи викладене, огляд веб-сайту не зможе довести обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, зокрема такий огляд не змінить тих обставин, що Умови та Правила неодноразово могли змінюватися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, а саме 06.02.2019 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Також, огляд веб-сайту не змінить і тих обставин, що вони відповідачем не підписані, а отже й обставини щодо недоведеності, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Таким чином, клопотання позивача про огляд веб-сайту, яким позивач просить здійснити огляд та фіксування змісту розділу 2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «Приватбанк» слід відхилити.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У позові банк заявив також вимогу про стягнення заборгованості за простроченими відсотками, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.610 ЦК України та у зв'язку з цим просить стягнути з відповідача на свою користь 1 665,36 гривень.
Враховуючи наведене суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом підлягають задоволенню, а їх розмір відповідно ст. 1048 ЦК України визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Розрахунок відсоткових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання ОСОБА_1 за період з 01.12.2020 року по 25.02.2021, на рівні облікової ставки Національного банку України, здійснюється за формулою: [Сума боргу] х [Ставка (%)] / 100% / 365 днів х [Кількість днів] = [Сума]
Станом на 16.04.2021 року діє облікова ставка Національного банку України в розмірі 7.5%. З урахуванням наведеного розмір відсоткових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання (1 665.36 х 7.5%) / 100% / 365 х 86) становить 29.43 гривень.
Відтак, вимога банку про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 1 665.36 гривень підлягає частковому задоволенню, а саме - в розмірі 29.43 гривень.
Враховуючи та підсумовуючи наведене вище, суд приходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з ОСОБА_1 на користь банку слід стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 06.02.2019 року в розмірі 15 630.73 гривень., яка складається з: 15 603.30 гривень - заборгованість за тілом кредита та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 29.43 гривень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, що складаються із суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, слід виходити з такого.
Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як роз'яснено в абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).
Загальна сума заявлених вимог складала 17 266.66 гривень, судовий збір сплачений в сумі 2270.00 гривен (а.с.5). Згідно з цим рішенням суду задоволено вимоги на загальну суму 15 630.73 гривень (заборгованість за кредитом та заборгованість за простроченими відсотками).
Здійснюючи розрахунок судового збору суд приймає до уваги постанову ВС від 27.08.2020 року у справі №188/1815/17.
Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 2 054.93 гривень (розмір заявлених вимог - 17 266.66 гривень (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 15 630.73 гривень (90%), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 2270.00 гривень (2 270.00 грн х 15 630.73 грн : 17 266.66 = 2 054.93 грн).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 550, 589, 1054ЦК України, ст.ст. ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95,133, 141, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 284-289, 354, 355 ЦПК України суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Болградським РВ УМВС від 24.11.1995 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,
на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, № 50 (МФО 305229, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 )
заборгованість станом на 25.02.2021 року за кредитним договором № б/н від 06.02.2019 року в розмірі 15 630.73 гривень (п'ятнадцять тисяч шістсот тридцять гривень сімдесят три копійки), з яких:
- заборгованість за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 15 603.30 гривень (п'ятнадцять тисяч шістсот три гривні тридцять копійок);
- заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 29.43 гривень (двадцять дев'ять гривень сорок три копійки);
та судовий збір - 2 054.93 гривень (дві тисячі п'ятдесят чотири гривні дев'яносто три копійки).
В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.
Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Кодінцева