Справа № 367/644/21 Головуючий у І інстанції Кравчук Ю.В.
Провадження №22-ц/824/4950/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
12 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2021 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради Київської області про визначення місця проживання дітей,
у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради Київської області про визначення місця проживання дітей.
Зокрема, позивач просила суд визначити місце проживання малолітніх громадян України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з позивачем, їх матір'ю - ОСОБА_1 .
Разом із позовною заявою представник позивача - адвокат Фадєєва Н.І. подала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони виїзду неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без обопільної згоди батьків до вирішення спору у даній цивільній справі.
В обґрунтування необхідності забезпечення позову обраним способом заявник вказувала, що існує реальна можливість безстрокового вивезення за межі України відповідачем, як громадянином Республіки Польща, неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про реальну загрозу неможливості виконання рішення суду в разі задоволення позову щодо визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Фадєєва Н.І. звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме: заборонити виїзд неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без обопільної згоди батьків до вирішення спору у даній цивільній справі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції послався на невідповідність обраного позивачем способу забезпечення вимогам статті 150 ЦПК України. Таке рішення суду апелянт вважає немотивованим, оскільки судом не конкретизовано, якій саме нормі із десяти частин статті 150 ЦПК України не відповідає зазначена в заяві вимога про заборону вивезення дітей за межі України без обопільної згоди батьків.
Разом з тим, пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України прямо передбачено такий вид забезпечення позову як заборона вчиняти певні дії.
Крім того, відповідно до ч. 10 статті 150 ЦПК України, позов може бути забезпечено і іншими заходами, ніж перелічені в цій частині, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорених прав та інтересів, якщо таке поновлення не забезпечується заходами, зазначеними у п. 1-9 цієї статті.
Зазначає також, що відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивача про те, що існують реальні ризики вивезення відповідачем дітей до Республіки Польща, а також доданим до заяви доказам: заявам відповідача до органу опіки, скірншотам листування з позивачем, тощо.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 зазначає про свою незгоду з доводами скарги, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що неповнолітні діти сторін мають громадянство Республіки Польща і на даний час перебувають в Україні саме в статусі громадян Республіки Польща. Таким чином, вважає, що за відсутності правових підстав, винесення будь-яких судових рішень щодо обмеження дітей у праві відвідання ними історичної батьківщини є неправомірним.
Крім того, вважає необґрунтованими доводи позивача щодо існування ризиків вивезення ним дітей до Республіки Польща, оскільки він, як батько, кожного разу письмово звертається до ОСОБА_1 , для узгодження кожної поїздки з дітьми, що підтверджується копіями відповідних листів та доказів їх надсилання.
Вважає, що позивачем не зазначено доказів необхідності вжиття обраних нею заходів забезпечення позову, а в основу заяви покладено лише припущення представника позивача щодо гіпотетично можливих порушень прав, які на її думку можуть виникнути в майбутньому.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Фадєєва Н.І. підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, просила задовольнити скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції, задовольнивши подану нею заяву про забезпечення позову.
Звертала увагу апеляційного суду на ту обставину, що до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додано копії документів, якими підтверджується належність неповнолітніх дітей сторін до громадянства Республіки Польща. Зазначене, на її думку, свідчить про обґрунтованість доводів заявника щодо існування ризиків вивезення дітей за межі України, без отримання дозволу матері, відповідачем, який також являється громадянином Республіки Польща.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, підтримавши викладені ним у відзиві доводи.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується.
Так, відповідно до частини 1 cтатті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно до вимог статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема забороною вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У даній справі ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітніх громадян України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з позивачем, їх матір'ю - ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову, представник позивача зазначав, що існує реальний ризик вивезення відповідачем, який вважає себе громадянином Республіки Польща, неповнолітніх дітей за межі України до ухвалення остаточного рішення у даній справі, що зробить неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані громадянами України, що підтверджується відповідними довідками (а.с. 22-23)
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до статті 3 Закону, постановою КМУ від 27 січня 1995 р. N 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3,4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п.4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.
Таким чином, законодавством України фактично визначені певні обмеження щодо перетинання кордону неповнолітніми дітьми, які є громадянами України.
В той же час, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що неповнолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як і їх батько, відповідач по справі - ОСОБА_3 , являються громадянами Республіки Польща (а.с. 110, 112)
Оцінюючи додані представником позивача до заяви про забезпечення докази, зокрема матеріали листування між позивачем та відповідачем (а.с. 29-39), з яких вбачається спілкування між сторонами у справі щодо питання визначення місця проживання дітей та досудової медіації, колегія суддів апеляційного суду вважає їх достатніми та належними доказами, які, серед інших, підтверджують існування реальних ризиків вивезення малолітніх дітей сторін їх батьком - ОСОБА_3 за межі України без згоди матері - ОСОБА_1 , що унеможливить в подальшому виконання рішення суду у даній справі, в разі задоволення заявленого позову.
Суд першої інстанції зазначеним доказам належної оцінки не дав, не встановив, що між сторонами у справі дійсно існує спір щодо визначення місця проживання дітей, не врахував особливості правовідносин, які виникли між сторонами та обставин, які підтверджують належність неповнолітніх дітей до громадянства іншої країни, дійшов помилкових висновків про відсутність у суду повноважень для застосування в якості забезпечення позову заборони виїзду за межі України неповнолітнім дітям, без обопільної згоди батьків, до вирішення справи по суті.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 149-150, 153, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2021 року про відмову в забезпеченні позову у даній справі скасувати.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Фадєєвої Наталії Ігорівни про забезпечення позову - задовольнити.
Заборонити виїзд неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (виписка зі Свідоцтва про народження №8215/2011, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Люблін, Республіка Польща) за межі України без обопільної згоди батьків до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Заборонити виїзд неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 17.02.2016 року, а/з №419) за межі України без обопільної згоди батьків до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 травня 2021 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Ігнатченко Н.В.