Справа № 752/1931/21 Головуючий у І інстанції Ольшевська І.О.
Провадження №22-ц/824/4996/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
12 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» - Клименка Тараса Васильовича на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,
у грудні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до АТ «ТАСКОМБАНК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно з позовом подали заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що нерухоме майно - квартира за адресою в АДРЕСА_2 , №1-2 знаходиться у власності відповідача АТ «Таскомбанк», яке набуло право власності на вказане нерухоме майно, як кредитор (іпотекодержатель), тому існує значна ймовірність, що до моменту розгляду справи по суті воно може в будь-який момент бути відчужене новим власником.
Зазначаючи, що відповідач набув право власності на нерухоме майно по процедурі, проведеній з порушенням чинного законодавства, позивач вважає, що АТ «ТАСКОМБАНК» має необмежені можливості для його реалізації, а тому невжиття заходів забезпечення позову, предметом якого є визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, може істотно ускладнити чи унеможливити в подальшому виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили накласти арешт на нерухоме майно - квартиру, об'єкт житлової нерухомості загальною площею (кв.м.) 139,5, житловою площею (кв.м.) 88,1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (один тире два), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 137207080000; заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії всім суб'єктам державної реєстрації прав щодо вказаного нерухомого майна.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на нерухоме майно - квартиру, об'єкт житлової нерухомості загальною площею (кв.м.) 139,5, житловою площею (кв.м.) 88,1, за адресою: АДРЕСА_1 (один тире два), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 137207080000.
Заборонено суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна: квартири, об'єкта житлової нерухомості загальною площею (кв.м.) 139,5, житловою площею (кв.м.) 88,1, за адресою: АДРЕСА_1 (один тире два), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 137207080000.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, представник АТ «ТАСКОМБАНК» - адвокат Клименко Т.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити повністю.
В доводах апеляційної скарги представник відповідача, зокрема, зазначає, що подана позивачами заява про забезпечення позову не містить доказів пр. існування обставин, які унеможливлять виконання рішення суду, у разі невжиття вказаного в заяві виду забезпечення позову, зокрема, заява не містить достатнього обґрунтування ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження майна. При цьому, в заяві не зазначені також обставини та докази, які би підтверджували, що застосування вказаного заходу забезпечення позову не призведе до дисбалансу прав сторін по справі.
Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, а також не врахував, що станом на момент пред'явлення позову колишні власники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 зареєстровані та проживають у спірній квартирі.
Таким чином, у відповідності до вимог чинного законодавства, Банк не має підстав та можливості для здійснення відчуження (продажу) квартири без попереднього зняття з реєстрації вказаних осіб добровільно або в примусовому порядку.
19 березня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Балаєвої Л.А., в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року залишити без змін.
Зазначає, що доводи представника АТ «ТАСКОМБАНК» про те, реєстрація місця проживання позивачів у спірній квартирі унеможливлює реалізацію банком права на її відчуження (продаж), не можна брати до уваги, оскільки на даний час питання виселення позивачів із квартири АДРЕСА_3 вирішується в судовому порядку за позовом АТ «ТАСКОМБАНК».
Крім того, в іншій квартирі по АДРЕСА_4 , на яку також було звернуто стягнення за цим же кредитом, представник банку увірвались в квартиру, позабирали усі речі позивача ОСОБА_1 та її онучки, у зв'язку з чим було порушено кримінальну справу.
Крім того, зазначає, що запропоновані банком варіанти врегулювання спору в позасудовому порядку не є актуальними, а поведінка банку, яким було штучно збільшено проценти та пеню за користування кредитом та , відповідно, розмір заборгованості, свідчить про недобросовісність відповідача.
АТ «ТАСКОМБАНК» свого представника для участі у судовому засіданні не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу відповідача.
Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Балаєва Л.А. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, підтримала доводи, викладені нею у відзиві на апеляційну скаргу.
Крім того представником позивача було заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду іншої цивільної справи №752/6349/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ТАСКОМБАНК», третя особа: ТОВ «Імуноген-Україна» про захист прав споживачів.
Заслухавши пояснення представника позивачів з приводу заявленого клопотання, дослідивши матеріали, додані до клопотання про зупинення провадження, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на відсутність передбачених п. 6 ч. 1 ст. 250 ЦПК України обов'язкових підстав для зупинення провадження у справі.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявниками обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, між сторонами дійсно існує спір і невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивачів, за захистом яких вони звернулись до суду.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Так, відповідно до частини 1 cтатті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно до вимог статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
На підставі наведеного, враховуючи наявність спору між сторонами, а також те, що з наявних в матеріалах справи доказів та документів встановлено, що з урахуванням співмірності заходів з позовними вимогами, а також того, що невжиття даного способу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та порушити права позивача по справі, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку пронакладення арешту на спірну квартиру та заборони суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна (спірної квартири).
Так, із позовної заяви вбачається, що предметом позову в даній справі є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за АТ «ТАСКОМБАНК».
Частиною 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір щодо правомірності реєстрації за відповідачем АТ «ТАСКОМБАНК» права власності на квартиру, належну позивачам, останніобґрунтовано нав ели припущення про те, що банк може відчужити на користь третіх осіб квартиру, право власності на яку на даний час зареєстроване за цим відповідачем.
Посилання апелянта на те, що судом допущено неспівмірність вжитих судом заходів забезпечення позову з огляду на зміст заявлених позовних вимог не заслуговують на увагу.
Так, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Виходячи з характеру заявлених позовних вимог, суд дійшов правильного висновку, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно є співвмірним із тим негативними наслідками які можуть настати у разі задоволення позову та невжиття заходів забезпечення.
Колегія суддів вважає, що апелянтом не наведено обставин які б свідчили про те, що забезпечення позову призводить до дисбалансу прав сторін по справі.
Та обставина, що заявниками в поданій заяві не зазначено пропозиції щодо зустрічного забезпечення не є підставою для скасування ухвали суду.
Частиною 3. ст.154 ЦПК України, встановлено, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Апелянтом не представлено доказів того, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали були наявні підстави для застосування зустрічного забезпечення.
У свою чергу, відповідач не позбавлений можливості подати клопотання про зустрічне забезпечення з обґрунтуванням наявності підстав для такого забезпечення та наданням відповідних доказів на підтвердження цих обставин, у порядку, передбаченому ч.6 ст. 154 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивачів про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» - Клименка Тараса Васильовича залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 рок залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 травня 2021 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Ігнатченко Н.В.