Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 369/7546/20
Номер провадження 22-ц/824/7233/2021
Головуючий у суді першої інстанції Д.Д. Усатов
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
12 травня 2021 року місто Київ
Номер справи 361/7546/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач нотаріус Федорова Ксенія Іванівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2021 року, постановлену у складі судді Усатова Д.Д., в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області, інформація про дату складання повної ухвали відсутня, -
ОСОБА_1 у червні 2020 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , нотаріуса Федорової К.І. про визнання права власності. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі договору від 14.10.2010 про відступлення права вимоги по іпотечному договору від 24.12.2007, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоровою К.І., до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перейшло право вимоги за вищевказаним іпотечним договором, який було укладено між КС «Український фінансовий союз» та ОСОБА_5 на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором №ГО-96 від 24.12.2007. Предметом зазначеного вище іпотечного договору виступив садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку із неналежним виконанням позичальником ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 квітня 2011 року з останнього було стягнуто на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором шляхом звернення стягнення на вищевказаний предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів. 20.07.2011 помер майновий поручитель ОСОБА_5 , після смерті якого відповідач отримала у спадщину майно, зокрема земельну ділянку площею 0,0605 га, кадастровий номер 3222410300:044:0105, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Свтяошинський р-н, м.Боярка, СТ «Авангард», де розташований спірний іпотечний будинок. В ході проведення виконавчих дій з примусового виконання вказаного судового рішення, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право на залишення за собою вказаного майна, у зв'язку із непроведенням прилюдних торгів, звернувся до державного виконавця з вимогою надати усі необхідні документи для оформлення права власності на спірний будинок та земельну ділянку, на що отримав відмову.
Оскільки внаслідок оскарження бездіяльності державного виконавця, а також звернення до суду із заявами про заміну сторони виконавчого провадження та про встановлення або зміну способу виконання рішення суду вимоги ОСОБА_1 про передачу йому у власність зазначеного майна не були задоволені, останній був змушений звернутись до суду із даним позовом. З урахуванням поданих заяв про уточнення позову ОСОБА_1 просив суд: 1) визнати незаконною бездіяльність/ недбалість приватного нотаріуса Федорової К.І. щодо виконання вимог ст.6 Закону України «Про іпотеку» та п.п.101, 102 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 №20/5; 2) стягнути з приватного нотаріуса Федорової К.І. моральну шкоду у розмірі 350000 грн; 3) визнати неподільність об'єктів: садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,0 кв.м, що належав на праві власності ОСОБА_5 , та земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок, кадастровий номер 3222410300:044:0105, площею 0,0605 га, при застосуванні заходів стягнення на предмет іпотеки; 4) визнати зобов'язання ОСОБА_2 перед позивачем, як спадкоємця/ правонаступника за умовами договорів №976 та №1892; 5) визнати право позивача на передачу йому вищевказаної земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки (садовий будинок) при застосуванні заходів стягнення на предмет іпотеки, передачею будинку, що розташованій на цій земельній ділянці у приватну власність позивача, в якості розрахунку боржників з позивачем; 6) вирішити питання про передачу вказаної земельної ділянки, на які розташований предмет іпотеки, при застосуванні заходів стягнення на нього, передачею будинку у приватну власність позивача, в якості розрахунку боржників з позивачем; 7) вирішити питання про одночасне включення до акту, постанови, посвідчення, протоколу ДВС про передачу позивачу предмету іпотеки двох об'єктів - садового будинку та земельної ділянки для подальшої реєстрації прав власності; 8) повернути позивачу з державного бюджету грошові кошти, що були ним понесені в якості сплати судового збору для розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду від 28 серпня 2020 року; 9) ухвалити додаткове рішення, яким накласти на відповідача стягнення на користь позивачів ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у спосіб передачі позивачам предмету іпотеки та земельної ділянки в рівних частках у розмірі 1/3 частини, для реалізації можливості подальшої реєстрації прав власності на садовий будинок та земельну ділянку відповідно на кожного з позивачів; 10) якщо суд вирішить, що позовна вимога №9 має розглядатися судом в окремому провадженні, вирішити питання для виділення цієї вимоги в самостійне окреме провадження з постановленням відповідної ухвали.
У січні 2021 року позивач звернувся до місцевого суду із заявою про забезпечення позову у даній справі, згідно вимог якої просив суд забезпечити його позов шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровим номерами 3222410300:01:044:5141, 3222410306:01:044:5140, 3222410300:01:044:5139, які утворилися внаслідок поділу первинної земельної ділянки 3222410300:01:044:0105 за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок (Предмет Іпотеки за Договорами №976 та №1892).
Вказана заява була обґрунтована заявником тим, що він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області для отримання підтвердження зазначеної відповідачем інформації про розподіл та продаж спірної земельної ділянки площею 0,0605 га, кадастровий номер 3222410300:01:044:0105, на якому розташований предмет іпотеки, та про зміну її власників для пред'явлення цієї інформації до суду в якості доказів.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2021 року вказану заяву ОСОБА_1 задоволено та накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222410300:01:044:5141, 3222410306:01:044:5140, 3222410300:01:044:5139, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок (предмет іпотеки за договорами №976 та №1892).
Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просила ухвалу суду про забезпечення позову у даній справі скасувати.
В обґрунтування скарги зазначила, що задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову у даній справі, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам і поклав в основу свого судового рішення докази, які не є належними та достатніми, у зв'язку із чим помилково визнав встановленими обставини, які не були доведені позивачем належним чином. Судом не було враховано, що предметом спору у даній справі виступає зовсім інше майно, аніж на яке було накладено арешт оскаржуваною ухвалою. При цьому, посилаючись на те, що внаслідок поділу первинної земельної ділянки за кадастровим номером 3222410300:01:044:5139 було утворено три земельні ділянки з кадастровими номерами 3222410300:01:044:5141, 3222410300:01:044:5140 та 3222410300:01:044:5139, місцевий суд не перевірив чи перебувають вони у власності інших осіб. Вказала на те, що за пошуком відомостей на офіційному веб-сайті Публічної кадастрової карти України земельна ділянка за кадастровим номером 3222410306:01:044:5140 загалом не знайдена, а земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:01:044:5141 належить на праві власності ОСОБА_10 , якого не було залучено до участі у справі.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених у ній підстав.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2021 року залишити без змін, як законну та обґрунтовану.
Відповідач - приватний нотаріус КМНО Федорова К.І. у судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином. Будь-яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від останньої не надходило, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за її відсутності з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки неявка вказаної особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом спору за даною справою є земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:044:0105, площею 0,0605 га, що розташована за адресою: СТ «Авангард», м.Боярка Києво-Святошинського району Київської області, на якій розташований будинок, що є предметом іпотеки за договором №976, №1892, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площе 53,0 кв.м, та приймаючи до уваги характер та обсяг позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважав наявними підставами для задоволення поданої позивачем заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначені вище земельні ділянки, які утворилися шляхом поділу первинної ділянки, що виступає предметом спору у даній справі.
Переглянувши вказану ухвалу в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, а саме щодо наявності підстав для забезпечення позову у даній справі обраним позивачем способом, з урахуванням предмету та підстав даного позову, з огляду на наступне.
Так, положеннями частин першої та другої статті 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до вимог частини першої статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати з обґрунтуванням його необхідності; ціну позву, про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як передбачено частиною п'ятою статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
З аналізу статей 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Варто зауважити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Як убачається з виділених матеріалів справи, та доданих до апеляційної скарги документів, 24.12.2007 між КС «Український фінансовий союз» та ОСОБА_5 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоровою К.І., зареєстровано в реєстрі за №976. Згідно умов вказаного договору ОСОБА_5 , на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором №ГО-96 від 24.12.2007, передав в іпотеку іпотекодержателю КС «Український фінансовий союз» садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , що належав іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на садовий будинок, виданого 22.06.2002 виконавчим комітетом Боярської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Ради №147/4 від 18.06.2002 та зареєстрованого 04.07.2002 Управлінням житлово-комунального господарства «Києво-Святошинське бюро технічної інвентаризації» в книзі: 20, номер запису 457.
Відповідно до змісту п.1.2 вказаного договору земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки, належить іпотекодавцю на праві власності, на підставі Державного акту на право власності на землю ІІ-КВ №044325, виданого 26.12.1997 на підставі рішення виконкому Боярської міської Ради народних депутатів №182/22 від 19.05.1997.
Згідно наявної у виділених матеріалах справи копії договору від 14.10.2010 про відступлення права вимоги по іпотечному договору, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоровою К.І., 24.12.2007, за реєстровим №976, КС «Український фінансовий союз» відступила ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , яка діє від імені ОСОБА_11 , та ОСОБА_1 право вимоги, належне первісному кредитору на підставі вищевказаного іпотечного договору.
Як убачається з копії державного акту на право приватної власності на землю, ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Боярської міської Ради народних депутатів від 19.05.1997 №182/22 було переданому у приватну власність земельну ділянку площею 0,0605 га в межах згідно з планом, що розташована на території м.Боярка в СТ «Авангард» для ведення садівництва. Вказаний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1819.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 74 роки ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 21.07.2011 Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві.
У відповідності до наданої копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.12.2014 убачається, що П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою 09.12.2014 ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3222410300:01:044:0105, площею 0,0605 га, яка розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м.Боярка, СТ «Авангард», цільове призначення ділянки - для ведення індивідуального садівництва.
З наявної копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.12.2014 убачається, що отримана ОСОБА_2 у спадщину після смерті ОСОБА_5 земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:01:044:0105, належала померлому на підставі зазначеного вище державного акту на право приватної власності, виданого Боярською міською Радою народних депутатів 26.12.1997 на підставі рішення виконкому Боярської міської Ради народних депутатів від 19.05.1997 №182/22 і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №1819.
Згідно копії заявки Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області на реалізацію арештованого майна від 11.06.2018 №56430896 на адресу Філії у місті Києві та Київській області ДП «Сетам» було направлено документи для проведення реалізації арештованого майна боржника у виконавчому провадженні ЗВП №56430896, а саме предмету іпотеки - садового будинку у СТ «Авангард» АДРЕСА_1 , загальною площею 53,00 кв.м.
Як зазначив у свій позовній заяві ОСОБА_1 , рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 квітня 2011 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 борг за кредитним договором від 27.10.2008 в сумі 309265 грн, витрати у справі в сумі 1820 грн, понесені витрати на оцінку предмета іпотеки у розмірі 1200 грн та витрати, що були понесені на публікацію в газеті на суму 840 грн, шляхом звернення стягення на предмет іпотеки - вищевказаний садовий будинок, що належав на праві приватної власності майновому поручителю ОСОБА_5 , шляхом продажу з електронних торгів початковою вартістю 350051 грн. Вказував, що у зв'язку із непроведенням торгів він виявив намір в рамках виконавчого провадження залишити за собою предмет іпотеки в рахунок заліку зобов'язань боржника, шляхом оформленням за собою права власності на нього. Однак, у відповідь на направлену державному виконавця відповідну вимогу отримав відмову, яку позивач оскаржив у встановленому порядку до суду. Оскільки в ході звернення до суду із скаргами на бездіяльність державного виконавця, а також із заявами про заміну сторони боржника у виконавчому провадженні та про встановлення або зміну способу виконання вищевказаного судового рішення, ОСОБА_1 не вдалося реалізувати передбачене законом право на залишення за собою предмета іпотеки (садового будинку та земельної ділянки, що розташована під ним), він був змушений звернутись до суду із вказаним позовом.
Факт ухвалення Києво-Святошинським районним судом Київської області судового рішення про звернення стягнення на вищевказаний предмет іпотеки у відповідності до положень ч.4 ст.82 ЦПК України підтверджується наданою під час апеляційного розгляду даної справи копії постанови Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №369/5471/19.
Таким чином, зі змісту позовних вимог убачається, що предметом спору у даній справі в основній частині є вимоги щодо передачі у власність позивача, як іпотекодержателя, земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки - садовий будинок.
Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач зазначив, що зі слів відповідача йому достеменно стало відомо, що остання має намір вчинити дії щодо реалізації належної їй на праві власності земельної ділянки, яка на переконання позивача у відповідності до положень ст.6 Закону України «Про іпотеку» також вважається переданою в іпотеку позивачу, згідно іпотечного договору від 24.12.2007 за №976.
Крім того, вказав, що з відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.12.2020 йому стало відомо про те, що спірна земельна ділянка була поділена на три земельні ділянки з кадастровими номерами 3222410300:01:044:5141, 3222410300:01:044:5140 та 3222410300:01:0445139.
Згідно поданих учасниками справи заяв, вказана обставина жодним з них не оспорюється.
Отже, із зазначеного вище доказу, що був наданий позивачем разом із заявою про забезпечення достовірно встановлено, що відповідач мала намір вчинити дії пов'язані з відчуженням спірного нерухомого майна.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, обґрунтовуючи вид забезпечення позову, дійшов правильного висновку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказані земельні ділянки, оскільки цей вид забезпечення позову є ефективним.
Водночас, у відповідності до наданих ОСОБА_2 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції копій договорів купівлі-продажу від 07.11.2018 убачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222410300:01:044:5140, загальною площею 0,0194 га, та 3222410300:01:044:5141, загальною площею 0,0296, що розташовані у СТ «Авангард» в м.Боярка Києво-Святошинського р-ну Київської області були останньою відчужені .
Згідно доданих до відзиву на апеляційну скаргу витягів щодо інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.04.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:01:044:5141 (площею 0,0296 га) належить на праві власності ОСОБА_10 і ОСОБА_12 , земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:01:044:5140 (площею 0,0194 га) належить на праві власності ОСОБА_13 та земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:01:044:5139 (площею 0,0115 га) належить на праві власності ОСОБА_2 . Дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - 07.11.2018, ОСОБА_2 - 23.10.2018. Земельні ділянки розташовані у СТ «Авангард» в м.Боярка, Києво-Святошинського р-ну Київської області.
З приводу викладених у апеляційній скарзі посилань заявника щодо неіснування земельної ділянки з кадастровим номером 3222410306:01:044:5140, на яку ухвалою суду було накладено арешт, то колегія суддів розцінює зазначену обставину як описку допущену судом першої інстанції у судовому рішенні та звертає увагу учасників справи на те, що останні не позбавлені права та можливості звернутися до суду першої інстанції, ухвалою якого вжито заходи забезпечення позову у даній справі, із відповідною заявою про виправлення описки.
Так, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову, а в подальшому місцевим судом при постановленні оскаржуваної ухвали, було допущено описку у зазначенні кадастрового номеру земельної ділянки, на яку необхідно було накласти арешт, а саме замість «3222410300:01:044:5140» помилкового зазначено «3222410306:01:044:5140».
Вказана обставина не може слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, оскільки, як сама посилається заявник у своїй апеляційній скарзі, такої ділянки у Публічній кадастровій карті України не існує, відтак не порушує прав будь-яких інших осіб, що можуть виступати власниками ділянки з таким кадастровим номером. Зазначений недолік може бути виправлений судом першої інстанції у порядку ст.269 ЦПК України.
Щодо наведених у апеляційній скарзі доводів про незастосування судом першої інстанцій інстанції зустрічного забезпечення, необхідно зазначити, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, у розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Заявник не посилається на докази відсутності у позивача зареєстрованого місця проживання в Україні. Крім того, з огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан відповідачки як власника майна та не призводить до додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок вжиття заходів забезпечення позову, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині незастосування зустрічного забезпечення на правильність висновків місцевого суду не впливають.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають.
У відповідності до вимог частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, колегія суддів підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 13.05.2021.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна