справа №761/45723/19 головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.
провадження №22-ц/824/6262/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
Іменем України
11 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Суханової Є.М., Вербової І.М.,
секретар судового засідання: Спеней О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У листопаді 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Просила судстягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за тілом кредиту - 68000,0 дол. США; нараховані проценти - 51609,21 дол. США; судові витрати.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 09 вересня 2015 р. між сторонами укладено договір позики, у вигляді боргової розписки, відповідно до якого відповідачка позичила у позивачки, в борг грошові кошти у розмірі 68000,0 дол. США, зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 18,0 % річних. 16 серпня 2019 р. відповідачкою отримано досудову вимогу позивачки про повернення їй отриманих в борг грошових коштів у сумі в розмірі 68000,0 дол. США та відсотків в сумі - 63000,0 дол. США в термін до 19 серпня 2019р.. В строк визначений досудовою вимогою, відповідачка не повернула отримані нею грошові кошти, а також не сплатила відсотки за користування кредитними коштами. Оскільки в позасудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 09 вересня 2015р. у розмірі 119609 дол. 21 цент. США та судовий збір у розмірі 10035,00 грн..
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з неї на користь відповідача 40000 доларів США. Вказує, що розписка не посвідчувалась нотаріально хоча має значну суму грошових коштів, а також в тексті розписки не зазначено зобов'язання повернути грошові кошти та дати їх повернення. Звертає увагу суду на те, що вона зі своєї електронної пошти направляла представнику позивача проект мирової угоди, а саме: про повернення 40000 доларів США протягом 15 місяців з дня затвердження мирової угоди, позивач спочатку погоджувалась, але безпосередньо в судовому засіданні відмовилась від її укладання та підтримала свої позовні вимоги. Зазначає, що нараховані відсотки за користування грошовими коштами є непомірний тягар для неї, оскільки з квартири її дочки вкрадено значну суму її грошових коштів, за даним фактом наявне кримінальне провадження №12014100100001128, і після цього їй довелося лікуватися в психіатричній лікарні через стрес та нервовий зрив. Також вказує, що вона перенесла коронавірусну інфекцію.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що відповідач одночасно не заперечує факт отримання коштів та заперечує про наявність боргу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір і задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що відповідачка свої зобов'язання за договором позики не виконала, сума позики та відсотків за користування коштами залишається неповернутою в повному обсязі. А тому, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, враховуючи правові позиції Верховного Суду, висловлені в постановах у справах № 444/9519/12 від 28 березня 2018р., № 910/10156/17 від 10 квітня 2018р., № 464/3790/16-ц від 16 січня 2019р., № 723/304/16-ц від 23 жовтня 2019р. заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню сума позики у розмірі 68000,0 дол. США та 51609,21 дол. США - процентів.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, разом з тим після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановлено, що 09 вересня 2015р. між сторонами укладено договір позики, у вигляді боргової розписки (а.с. 11) наступного змісту:
«Расписка. Я, ОСОБА_1 проживающая по АДРЕСА_1 одолжила у ОСОБА_3 деньги в сумне 42000$ (сорок две тысячи $ США) и сумму 26000 (двадцять шесть тыс. $ США. Общая сумма долга составляет 68000 (шестьдесят восемь тысяч $ США) под 18 % (восемнадцать процен. годовых).09.09.15. Подпись…».
16 серпня 2019р. відповідачкою було отримано направлену позивачкою досудову вимогу від 15 серпня 2019р. (а.с. 10), в якій остання просила відповідачку повернути суму боргу, яка складається з тіла кредиту та відсотків за користування грошовими коштами до 19 серпня 2019 року. Зазначена вимога відповідачем була залишена без задоволення. Факт отримання вимоги підтверджується підписом відповідача з написанням дати та прізвища у кінці тексту вимоги.
В судовому засіданні суду першої інстанції відповідачка визнала факт отримання нею зазначеної вимоги, а також не заперечувала написання нею особисто боргової розписки.
Доказів, які б свідчили про повернення відповідачкою всієї суми заборгованості суду не надано.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, оскільки між сторонами виникли правовідносини з договору позики, умови якого відповідач не виконала, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу за цим договором.
Крім того, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача відсотків за договором позики у визначеному позивачем розмірі, оскільки розмір відсотків встановлений у договорі позики, боржник користувався валютними цінностями, а тому наявні підстави для стягнення відсотків.
Доводи апеляційної скарги про те, що розписка не посвідчувалась нотаріально хоча має значну суму грошових коштів, а також в тексті розписки не зазначено зобов'язання повернути грошові кошти та дати їх повернення, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Крім того позивач направив вимогу відповідачу з зазначенням часу закінчення зобов'язання, яку відповідач отримала, однак її не виконала, отже у позивача виникло право на повернення коштів(позичених) зі сплатою відсотків визначених в договорі за користування.
Доводи апеляційної скарги про те, що вона зі своєї електронної пошти направляла представнику позивача проект мирової угоди, а саме: про повернення 40000 доларів США протягом 15 місяців з дня затвердження мирової угоди, позивач спочатку погоджувалась, але безпосередньо в судовому засіданні відмовилась від її укладання та підтримала свої позовні вимоги, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що сторони уклали мирову угоду у відповідності до ст. 207 ЦПК України, Крім того, підписувати мирову угоду є правом позивача, а не його обов'язком, отже зазначена обставина не є вирішальною по суті спору.
Доводи апеляційної скарги про те, що нараховані відсотки за користування грошовими коштами є непомірний тягар для неї, оскільки з квартири її дочки вкрадено значну суму її грошових коштів, за даним фактом наявне кримінальне провадження №12014100100001128, і після цього їй довелося лікуватися в психіатричній лікарні через стрес та нервовий зрив. Також вказує, що вона перенесла коронавірусну інфекцію, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки зазначені обставини не можуть бути підставами для звільнення від зобов'язань. Крім того, крадіжка на яку посилається відповідач відбулась до того, як позивач уклала договір позики написавши розписку.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу про те, що відповідач одночасно не заперечує факт отримання коштів та заперечує про наявність боргу.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України та висновки, які викладені у постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «12» травня 2021 року.
Головуючий суддяЛ.П. Сушко
СуддіЄ.М. Суханова
І.М. Вербова