1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 29 квітня 2021 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційні скарги власника майна ОСОБА_5 та її представника - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року,
за участі: власника майна ОСОБА_5 ,
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , та накладено арешт майно, а саме на: автомобіль марки «Lexus LS460», з номером кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням, власника майна ОСОБА_5 та її представника - адвоката ОСОБА_6 , кожен окремо подали апеляційні скарги, в яких просять поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року, скасувати її, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження апелянти зазначають, що слідчим суддею розглянуто клопотання про арешт майна 21 липня 2020 року без виклику власника майна та її представника, копію ухвали не надіслано, а отримано, відповідно, адвокатом ОСОБА_6 26 серпня 2020 року, а власником майна ОСОБА_5 18 вересня 2020 року в приміщенні Печерського районного суду.
Вважають оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою, через істотне порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Так, апелянти вказують на відсутність підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, посилаючись на ті обставини, що надані стороною обвинувачення матеріали не містять жодних відомостей, які б вказували, що арештоване майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Також, як вбачається з апеляційних скаргах, вказаний автомобіль на місці події не оглядався, а відповідно не може відповідати поняттю речового доказу.
Окрім того, апелянти посилаються на те, що жодної експертизи за участі ОСОБА_5 чи вилученого транспортного засобу не проводилося.
Разом з тим, адвокат та власник майна вказують на відсутність ухвали про надання дозволу на вилучення транспортного засобу, який належить ОСОБА_5 , а саме вилучення та судове засідання по розгляду клопотання прокурора відбувалося за відсутності представника Ради адвокатів міста Києва, що на думку сторони захисту, є порушенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Крім того, ОСОБА_6 просить врахувати, що проведений 23 травня 2020 року органами досудового розслідування огляд місця події фактично є обшуком та мав здійснюватись на підставі ухвали слідчого судді, проте слідчий та прокурор до суду з клопотанням про проведення обшуку не звертались, а тому на думку захисника, встановлені внаслідок такої слідчої докази є недопустимими та не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень.
Що стосується самого клопотання прокурора, то як вказують апелянти, у ньому не міститься жодних доказів на підтвердження того, що у діях ОСОБА_5 є склад кримінального правопорушення. Окрім того, на переконання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , слідчим суддею не досліджено обставин причетності арештованого автомобіля до кримінального провадження № 1202000000000000493.
Просять апелянти врахувати і негативні наслідки від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки накладення арешту на автомобіль обмежує ОСОБА_5 належним чином виконувати професійні обов'язки адвоката.
Про істотні порушення вимог КПК в ході судового розгляду, на думку сторони захисту, свідчить та обставина, що судом було взято до уваги покази свідків, які є працівниками правоохоронних органів та відповідно зацікавленими особами.
В судове засідання прокурор не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи власника майна, яка просила поновити строк на апеляційне оскарження тапідтримала апеляційні скарги, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів справи убачається, що слідчим суддею розглянуто клопотання прокурора про арешт майна 21 липня 2021 року без виклику власника та її представника, копію ухвали не надіслано, а отримано адвокатом ОСОБА_6 26 серпня 2020 року, власником майна 18 вересня 2020 року, в приміщенні Печерського районного суду м. Києва, що підтверджується відповідними розписками, апеляційні скарги подано, відповідно, 31 серпня та 18 вересня 2020 року, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне поновити власнику майна ОСОБА_5 та її представнику - адвокату ОСОБА_6 , пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 23травня 2020 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12020000000000493, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 343 КК України КК України.
Органом досудового розслідування адвокат ОСОБА_5 підозрюється в тому, що 23 травня 2020 року за адресою: м. Київ, вул. Мазепи 11-а, в паркінгу ЖК «Даймонд Хілл», вона здійснила втручання в діяльність працівників правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків.
Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ Національної поліції України ОСОБА_8 від 25 травня 2020 року у даному кримінальному провадженні вказаний автомобіль марки «Lexus LS 460», д.н.з. НОМЕР_2 , визнано речовим доказом.
16 липня 2020 року прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на: автомобіль марки «LexusLS 460», з номером кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року клопотання задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Однак, зазначених вимог закону слідчим суддею та прокурором, який звернувся із клопотанням про арешт майна, не дотримано.
Зокрема, колегією суддів встановлено, що клопотання прокурора та долучені до нього матеріали не містять даних про те, що автомобіль Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_2 , був знаряддям вчинення кримінального правопорушення або об'єктом кримінально протиправних дій, зберіг на собі його сліди, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або був набутий кримінально протиправним шляхом, а тому законних підстав для накладення арешту на автомобіль немає.
Ті обставини, на які послався слідчий суддя при накладенні арешт на майно, зокрема, що вказаний автомобіль має відношення до кримінального провадження, і таким чином може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не підтверджуються матеріалами справи.
Посилання прокурора у клопотанні на те, що ОСОБА_5 умисно заблокувала автомобілем марки Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_2 виїзд із паркінгу, з метою перешкодити руху евакуатору, на якому знаходився транспортний засіб Mercedes - benz S 450, д.н.з. НОМЕР_3 , не є достатньою підставою для накладення арешту, оскільки сам по собі факт користування автомобілем не може бути використаний як доказ обставин, що встановлюються під час даного кримінального провадження.
Окрім того, органом досудового розслідування у клопотанні про накладення арешту на майно зазначено, що арешт на вказаний автомобіль необхідно накласти з метою збереження речових доказів, за наявності обставин, які підтверджують, що незастосування заборони розпорядження майном призведе до зникнення, втрати, перетворення чи передачі цього майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Однак, прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що автомобіль марки Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_2 , який згідно реєстраційної картки транспортного засобу належить ОСОБА_5 , відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, у зв'язку із чим винесена постанова старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_8 від 25 травня 2020 року про визнання вказаного автомобіля речовим доказом є формальною.
Відтак, арешт на вказаний автомобіль з метою забезпечення збереження речових доказів, як зазначається у клопотанні, з урахуванням зазначеного, є необґрунтованим.
Крім того, огляд та вилучення автомобіля, власником якого є ОСОБА_5 здійснено з грубим порушенням вимог КПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 237 КПК України, огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Так, автомобіль Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_2 , знаходився у підземному паркінгу житлового комплекту «Даймонд Хіл», що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11 А, що відповідно до ч.2 ст. 233 КПК України відноситься до іншого володіння особи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КПК України, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 233 КПК України, слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Всупереч зазначеним нормам закону, до матеріалів справи не долучено ні заяви власника паркінгу житлового комплекту «Даймонд Хіл», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з дозволом на проникнення туди працівників поліції, ні ухвали слідчого судді постановленої в порядку ч.3 ст. 233 КПК України, що свідчить про явну недопустимість доказів, долучених до клопотання прокурора.
З цих підстав ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасовано арешт, накладений на автомобіль марки Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_2 , який згідно реєстраційної картки транспортного засобу належить ОСОБА_5 .
Однак, незважаючи на ухвалу апеляційного суду, прокурор повторно звернувся з відповідним клопотанням.
Окрім цього, слідчий суддя не звернув уваги на порушення гарантій адвокатської діяльності, визначених ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до п.3 ч.1 якої проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя.
В пункті 6 ч. 1 вказаної статті зазначається, що життя, здоров'я, честь і гідність адвоката та членів його сім'ї, їх майно перебуває під охороною держави, а посягання на них тягнуть відповідальність, передбачену законом, а абзацом 2 ч.2 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що під час проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката має бути присутній представник ради адвокатів регіону.
Окрім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції адвокатом ОСОБА_5 долучено правову позицію стосовно вилучення її майна Національної Асоціації адвокатів України, в якій зазначено, що вилучення автомобіля марки «Lexus LS 460», з номером кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 здійснено із порушенням п.п. 3 ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто із порушенням гарантій адвокатської діяльності.
З огляду на вказане, правові підстави з яких прокурор просить накласти арешт на майно, є такими, що не співвідносяться з матеріалами справи, а тому слідчий суддя необґрунтовано наклав арешт на нього, без обґрунтування мети та правових підстав, як це передбачено ч. 2 ст. 171 КПК України.
Зважаючи на викладене, за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, колегія суддів вважає, що у даному кримінальному провадженні прокурором не доведено необхідності у накладенні арешту на вказане майно, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не зроблено слідчим суддею.
На підставі зазначених обставин, які свідчать про неповноту та однобічність судового розгляду, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні прокурора підлягає скасуванню як незаконна, а апеляційні скарзі - задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити власнику майна ОСОБА_5 та її представнику - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року та задовольнити апеляційні скарги.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року, якою задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , та накладено арешт майно, а саме на: автомобіль марки «LexusLS 460», з номером кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, а саме: автомобіль марки «Lexus LS460», з номером кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 757/29931/20-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_9
Справа № 11сс/824/270/2021 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК