Справа №755/13544/21 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2927/2021 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
28 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою власника майна ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року,
за участю:
власника майна ОСОБА_6 ,
цивільного позивача ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року задоволено клопотання цивільного позивача - ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, для забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні №12020105040000231 та накладено арешт на об'єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 , шляхом позбавлення права на його відчуження.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року по справі № 755/13544/20 про накладення арешту на майно.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною зважаючи на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує на те, що з 17.01.2015 він є повноправним власником квартири за адресою АДРЕСА_2 , при цьому жодного договору оренди з ОСОБА_7 та ПП «Юсцентр» він не укладав.
В судове засідання прокурор не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення судового розгляду не подавав. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за його відсутності, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши доповідь судді, доводи власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку цивільного позивача щодо поданої апеляційної скарги, яка просила відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу слідчого судді залишити без зміни, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів справи, що 21.09.2020 цивільний позивач - ОСОБА_7 звернулася до слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, для забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні №12020105040000231, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_6 на праві приватної власності, шляхом позбавлення права на його відчуження.
Вимоги клопотання обґрунтувала тим, що в провадженні СВ Дніпровського районного відділу поліції ВП ГУ Національної поліції в Дніпровському районі м.Києва (слідчий ОСОБА_8 ), знаходиться кримінальне провадження №12020105040000231 щодо самоправних та шахрайських дій, скоєних відносно ОСОБА_7 громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , щодо привласнення шляхом обману частки квартири та майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
11 серпня 2020 року в порядку ст.128 КПК України до кримінального провадження було долучено цивільний позов ОСОБА_7 (про відшкодування майнової і моральної шкоди завданої злочином). В зазначеному позові ОСОБА_7 просить стягнути з відповідачів майнову шкоду у сумі 1042083 гривні та моральну шкоду в сумі 100000,00 гривень, а всього - 1142083 гривни, яка завдана зазначеним злочином. ОСОБА_7 було визнано потерпілою в зазначеному кримінальному провадженні.
Оскільки особисті речі ОСОБА_7 були придбані за особисті кошти відповідно до договорів купівлі-продажу №25 від 02 жовтня 2019 року та №26 від 03 березня 2020 року, знаходяться в сторонньої особи в орендованій нею квартирі АДРЕСА_3 , цивільний позивач - ОСОБА_7 просила суд накласти арешт на квартиру шляхом позбавлення права на його відчуження.
Крім того, цивільним позивачем - ОСОБА_7 було подано до суду клопотання про уточнення її вимог щодо накладення арешту на майно, а саме відмови від вимог щодо накладання арешту на рухоме майно.
30.09.2020 ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва вказане клопотання цивільного позивача задоволено та накладено арешт на об'єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 , шляхом позбавлення права на його відчуження.
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя встановила, що існують підстави, визначені у ч.2 ст.170 КПК України, для задоволення клопотання цивільного позивача та накладення арешту на зазначене вище майно, шляхом позбавлення права на його відчуження, оскільки незастосування даного заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до відчуження майна, що позбавить можливості відшкодування можливої шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з висновками слідчого судді про доведеність підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні, з огляду на наступні обставини.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Вирішуючи питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Зазначених вимог закону цивільний позивач та слідчий суддя не дотрималися.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно вимог ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач, де повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
В свою чергу, згідно з ч. 3 ст. 171 КПК України, у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено:
- розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог;
- докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
Однак як вбачається з клопотання на момент подачі та розгляду клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12020105040000231, жодній особі не повідомлено про підозру, тобто фактично слідчий суддя була позбавлена можливості накласти арешт на майно в кримінальному провадженні № 12020105040000231, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, оскільки відповідно до вимог ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Отже, слідчий суддя не перевірила дані обставини та прийшла до передчасно висновку, що вказане клопотання підлягає задоволенню.
З огляду на викладене колегія суддів, перевіривши матеріали провадження, приходить до висновку, що вони не містять достатніх та необхідних даних, які б свідчили про можливість накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, у зв'язку з чим доводи апелянта про незаконність ухвали слідчого судді слід визнати переконливими.
За таких обставин, у даному випадку, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна та необґрунтована, а апеляційна скарга - задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року, якою задоволено клопотання цивільного позивача - ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, для забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні №12020105040000231 та накладено арешт на об'єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 , шляхом позбавлення права на його відчуження, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання цивільного позивача - ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, для забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні №12020105040000231 а саме на об'єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 , шляхом позбавлення права на його відчуження, - відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3