Справа № 742/1713/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/431/21
Категорія - Доповідач ОСОБА_2
07 травня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 квітня 2021 року про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника - адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігова від 28 квітня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 25 червня 2021 року.
Також даною ухвалою відмовлено у клопотанні про зміну запобіжного заходу ОСОБА_7 на домашній арешт.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та залишаючи без задоволення клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу суд обґрунтував свої висновки тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати.
Не погодившись із рішенням суду, захисник-адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду та змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не навів в ухвалі мотивів прийняття такого рішення, не вказав жодних обставин, які ним встановлювались, ухвала не містить посилання на будь-які докази та мотиви неврахування доказів захисту, а тому ухвала не відповідає вимогам ст.ст. 370, 372 КПК України. Вказує, що на даний час не надано доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень.
Звертає увагу, що під час досудового розслідування, ОСОБА_7 також обирався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, під час якого він жодного разу не допустив його порушення.
Згідно наявних у матеріалах справи характеристик та довідок вбачається, що ОСОБА_7 проживає з батьками, сестрою та племінником, у належному їм будинку, за місцем проживання характеризується позитивно, скарг на його поведінку не надходило, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, до затримання перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний та отримував соціальну допомогу по безробіттю. Крім того прокурор у своєму клопотанні не обґрунтував неможливість застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185, ч. 1, 3 ст. 357, ч. 2 ст. 289 КК України.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11.03.2021 року продовжено ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб до 09 травня 2021 року, тим самим відмовлено у клопотанні про зміну запобіжного заходу на домашній арешт.
За змістом ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання, суд своєю ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Положеннями ст. 199 КПК України регламентовано порядок продовження строку тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Апеляційним судом встановлено, що зазначені вимоги закону судом 1 інстанції дотримані в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 суд 1 інстанції, враховуючи ризики, передбачені ст. 177 КПК України, дійшов правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, так як ризики, які були підставою для застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою не змінилися. Крім того, до сплину строку тримання обвинуваченого під вартою, дане кримінальне провадження було не завершено.
Виходячи з даних матеріалів судового провадження, є вірним висновок суду 1 інстанції відносно того, що ризики, наведені прокурором, є дійсними та триваючими і на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 на більш м'який.
Суд обґрунтовано та в повній мірі мотивував своє рішення, тому твердження апелянта про необґрунтованість висновків постановленої ухвали, колегія суддів вважає не слушними.
Наявність постійного місця проживання, міцність соціальних зв'язків та позитивні характеристики, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі як на підстави для зміни ОСОБА_7 запобіжного заходу, не спростовують правильності висновків суду з врахуванням вищевказаних обставин.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість постановленого у справі судом рішення, не вбачається.
Враховуючи вищевикладене колегія не знаходить підстав для задоволення поданої апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 квітня 2021 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - без змін.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3