Справа № 676/5578/19
Провадження № 22-ц/4820/730/21
11 травня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Купельського А.В. (суддя-доповідач),
Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.
за участю учасників справи: представника відповідача - адвоката Антонюка І.В., третьої особи приватного нотаріуса Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Мартинюк С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 березня 2021 року (суддя Семенюк В.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Мартинюк С.О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначали, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 19.08.1993 вони є власниками квартири АДРЕСА_1 . Наприкінці літа 2018 року їм запропонували укласти договір довічного утримання, за умовами якого вони будуть отримувати, як фінансову, так і фізичну допомогу протягом їх життя довічно, а взамін, отриманій допомозі, відчужать належну їм квартиру, в якій зможуть проживати так само довічно. Маючи велику потребу у догляді та допомозі вони вирішили укласти договір довічного утримання, для чого 04.09.2018 відвідали нотаріуса ОСОБА_4 , в кабінеті якої уклали, як вони були впевнені, договір довічного утримання.
Позивачі зазначали, що договір купівлі-продажу вчинили внаслідок помилки про юридичні наслідки договору, оскільки вони не мають близьких родичів, а в силу похилого віку (72 та 69 років) та за станом здоров'я потребують стороннього догляду, тому, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, мали на меті договір довічного утримання; кошти за цим договором не отримували. Про те, що укладено було саме договір купівлі-продажу, вони дізнались від свого племінника, який передав їм витяг з Реєстру речових прав на нерухоме майно та повідомив, що в дійсності вони уклали договір купівлі-продажу.
У зв'язку з цим позивачі, посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що укладений договір купівлі-продажу не відповідає їх внутрішній волі щодо правової природи й змісту правочину, а також те, що передача квартири у володіння та користування відповідача так і не відбулася і спірна квартира була і продовжує бути їх єдиним житлом, в якому вони продовжують проживати і після відчуження квартири, сплачуючи усі комунальні послуги за користування квартирою, на підставі статей 203, 215, частини першої статті 229 Цивільного кодексу України просили суд визнати договір купівлі-продажу недійсним.
Ухвалою місцевого суду від 20 серпня 2019 року в якості забезпечення позову на спірну квартиру накладено арешт.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 березня 2021 року в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Мартинюк С.О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 04.09.2018 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Мартинюк С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1051, відмовлено.
Не погоджуючись з цим рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просять його скасувати, ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 04.09.2018 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Мартинюк С.О., серія та номер 1051.
Вважають вказане рішення незаконним та необґрунтованим.
Зазначають, що договір, за яким передача майна у володіння та користування покупця не відбувся, попередній власник продовжує володіти та користуватися відчуженим майном, не є договором купівлі-продажу, метою якого є саме передача від продавця до покупця майна та втрата попереднім власником правового зв'язку з предметом продажу та відсутність правових підстав для подальшого володіння та користування ним. Жодного застереження про подальше право позивачів як продавців користуватися відчуженою квартирою та проживати в ній після її продажу умови договору не містять.
Апелянти вважають необґрунтованим рішення в частині посилання на свідчення свідків як доказ виконання відповідачем умов оспорюваного договору про розрахунок. Так, свідок ОСОБА_5 вів мову лише про суму в 3000 доларів США, які він позичив відповідачу, а свідок ОСОБА_6 взагалі не бачив моменту передачі коштів саме від відповідача позивачам.
Ухвалюючи рішення, судом при застосуванні ст. 229 ЦК України не було враховано відповідні правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, а саме що наявність чи відсутність помилки, неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами як вік позивача, його стан здоров'я, потреба у зв'язку з цим у догляді й сторонній допомозі, наявність у позивача спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором, продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору. У разі встановлення цих обставин, норми ст. ст. 203, 229 ЦК України вважаються правильно застосованими, адже оспорюваний договір не відповідав внутрішній волі позивача та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
Так, у даній справі позивачі є особами похилого віку, пенсіонерами, постійно хворіють, дітей та внуків не мають, ОСОБА_1 є інвалідом II групи довічно, у позивачів наявна постійна потреба у сторонньому догляді та допомозі, спірна квартира була та продовжує бути єдиним житлом позивачів, де вони продовжують проживати після відчуження квартири і по даний час, сплачуючи кошти за користування нею, передача квартири у володіння та користування відповідача не відбулась, що нівелює реальне настання правових наслідків, обумовлених та притаманних договору купівлі-продажу, будь-яких коштів за відчужену квартиру позивачі ні напередодні, ні в день підписання договору не отримували, що і не дивувало їх, адже вони думали, що укладають договір довічного утримання.
Посилаючись на ст. ст. 22, 28 Міжнародної Конвенції про права осіб з інвалідністю апелянти зазначають, що незалежно від місця проживання чи житлових умов жодний інвалід не повинен наражатися на довільне чи незаконне посягання на недоторканість його приватного життя, сім'ї, житла чи листування та інших видів спілкування або на незаконні нападки на його честь і репутацію. Інваліди мають право на захист закону від таких посягань або нападок.
Оспорюваний правочин призвів до порушення права позивачів на житло та втрати права проживати у власному житлі і фактично набуття позивачами статусу бездомних.
Обставини справи та докази у своїй сукупності переконують у відсутності наміру та волі позивачів на відчуження своєї єдиної квартири шляхом укладення договору купівлі-продажу.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, за змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Правочин може бути визнано недійсним лише з підстав з наслідками, передбаченими законом.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.
За змістом статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позивачам на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на право власності на житло, виданого 19.08.1993, що підтверджується довідкою Кам'янець-Подільського БТІ за №158 від 19.08.2019 року (а. с. 15).
04.09.2018 між ними та відповідачем укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Хмельницької області Мартинюк С.О., зареєстрований у реєстрі за №1051 (а. с. 81).
Судом встановлено, що за умовами договору продавці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали у власність, а покупець ОСОБА_3 прийняв у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 і такий продаж за домовленістю сторін вчинено за 281 144 грн., які продавці одержали для себе повністю до підписання цього договору (пункти 4, 5 договору).
Встановлено, що 04.09.2018 договір купівлі-продажу підписано сторонами в присутності нотаріуса, яка перевірила їх дієздатність та волевиявлення. Нотаріусом, при посвідченні договору купівлі-продажу, текст правочину сторонам було прочитано вголос. Нотаріус неодноразово запитувала продавців чи вони розуміють зміст угоди та роз'яснювала правові наслідки укладення саме договору купівлі-продажу, а не будь-якого іншого, крім того, позивачі не заперечували та самостійно підписали оспорюваний договір. Укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу сторони стверджували, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, волевиявлення було вільним і усвідомленим і відповідало їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідали реальній домовленості сторін, цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки (пункт 7 договору купівлі-продажу), до підписання договору купівлі-продажу позивачі отримали кошти за продаж квартири, перерахували їх в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які підтвердили цей факт у судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачі не довели належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ними фактичних обставин правочину, що вплинуло на їх волевиявлення, та не довели наявність помилки щодо правової природи укладеного з відповідачем договору.
З таким висновком погоджується Хмельницький апеляційний суд.
Посилання апелянта, що договір, за яким передача майна у володіння та користування покупця не відбувається, а попередній власник продовжує володіти та користуватися відчуженим майном, не є договором купівлі-продажу, і жодного застереження про подальше право позивачів як продавців користуватися відчуженою квартирою та проживати в ній після її продажу умови договору не містять, не є підставою для визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним. Так, за положеннями ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно, попередні власники, позивачі, з моменту державної реєстрації права на квартиру ОСОБА_3 втратили право володіння спірною квартирою.
Доводи апеляційної скарги, що необґрунтованим є рішення в частині посилання на свідчення свідків як доказ виконання відповідачем умов оспорюваного договору про розрахунок, є безпідставними та висновків суду не спростовують. Позивачі як продавці своїми підписами засвідчили укладення договору купівлі-продажу належної їм квартири.
Твердження апелянтів, що ухвалюючи рішення, судом при застосуванні ст. 229 ЦК України не було враховано відповідні правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, а саме що наявність чи відсутність помилки, неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами як вік позивача, його стан здоров'я, потреба у зв'язку з цим у догляді й сторонній допомозі, наявність у позивача спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором, продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору, і що у разі встановлення цих обставин, норми ст. ст. 203, 229 ЦК України вважаються правильно застосованими, адже оспорюваний договір не відповідав внутрішній волі позивача та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, не є підставою для скасування судового рішення. Хмельницький апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачі не довели належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ними фактичних обставин правочину, що вплинуло на їх волевиявлення, та не довели наявність помилки щодо правової природи укладеного з відповідачем договору.
Не є підставами для визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним ті обставини, що позивачі є особами похилого віку, пенсіонерами, постійно хворіють, дітей та внуків не мають, ОСОБА_1 є інвалідом II групи довічно. Позивачі не надали доказів, що у них наявна постійна потреба у сторонньому догляді та допомозі. Матеріали справи містять докази сплати коштів тільки за кілька місяців до подачі позову. Договір спростовує пояснення позивачів, що будь-яких коштів за відчужену квартиру позивачі ні напередодні, ні в день підписання договору не отримували.
Аргументи апеляційної скарги, що згідно ст. ст. 22, 28 Міжнародної Конвенції про права осіб з інвалідністю незалежно від місця проживання чи житлових умов жодний інвалід не повинен наражатися на довільне чи незаконне посягання на недоторканість його приватного життя, сім'ї, житла чи листування та інших видів спілкування або на незаконні нападки на його честь і репутацію, інваліди мають право на захист закону від таких посягань або нападок, а оспорюваний правочин призвів до порушення права позивачів на житло та втрати права проживати у власному житлі і фактично набуття позивачами статусу бездомних, не можуть бути підставою для скасування рішення та задоволення позову. Саме позивачі, уклавши договір купівлі-продажу, своїми діями позбулись права власності на квартиру, належну їм.
Відсутності наміру та волі позивачів на відчуження своєї єдиної квартири шляхом укладення договору купівлі-продажу, а також доказів цього матеріалами справи не встановлено.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про обґрунтованість позову, а стосуються переоцінки доказів.
Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки судове рішення правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне судове рішення складено 13 травня 2021 року.
Судді А.В. Купельський
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк