Справа № 688/3555/20
Провадження № 22-ц/4820/629/21
Категорія: 2
12 травня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд в складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І.
секретар судового засідання Гриньова А.М.
розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №688/3555/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2021 року (суддя Босюк В.А., повне судове рішення складено 10 лютого 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Шепетівської міської ради Хмельницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначав, що з 23.10.1999 разом із сім'єю проживає в 74/100 частин будинку по АДРЕСА_1 , а в інших 26/100 частин будинку проживала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує, що у ОСОБА_2 нікого з рідних та близьких не було, він надавав їй допомогу, піклувався про неї, купував необхідні медикаменти та після смерті здійснив її поховання. ОСОБА_1 посилається на те, що з дня смерті ОСОБА_2 він відкрито та добросовісно володіє і користується усім будинком, сплачує комунальні послуги та вважав, що автоматично вступив у спадщину. Проте, Шепетівською міською держнотконторою йому відмовлено в оформленні права власності на будинок та рекомендовано звернутися до суду. Тому, посилаючись на ст. 344 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 26/100 частин будинковолодіння, що складається з дерев'яного чотирикімнатного житлового будинку з прибудовами загальною площею 133,6 кв.м. та житловою 70,9 кв.м. і господарських будівель - сараю літньою кухнею та сараю шлакоблочного, вартістю 105600 грн за набувальною давністю.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на необґрунтованість такого рішення. Так, апелянт зазначає, що оскільки він проживав з ОСОБА_2 , яка не мала рідних і він достовірно знав, що після смерті ОСОБА_2 належне їй майно власника не має; на це майно ніхто не претендував та не претендує, про що свідчить позиція відповідача, а ОСОБА_1 дотримано принцип добросовісності, тому є всі підстави для визнання за позивачем права власності на 26/100 будинку за набувальною давністю. Крім того, апелянт посилається на постанову Верховного Суду у справі №175/2338/16 від 27.06.2019, в якій зазначено, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відзив від Шепетівської міської ради Хмельницької області не надходив.
Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється
І відповідно до положень ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення судового рішення, постановленого за відсутністю учасників справи є дата складення повного судового рішення 12 травня 2021 року.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 є власником 74/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування частини жилого будинку від 19.10.2000, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.10, 20).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №237478686 від 17.12.2020 власником 26/100 частин будинковолодіння за АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності б/н, виданого виконкомом Шепетівської міської ради 27.10.1999 (а.с.20).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 01.11.2004 відділом РАЦС Шепетівського МУЮ Хмельницької області (а.с.9).
З довідки №216, виданої 18.11.2020 головою квартального комітету №3 Шепетівської міської ради вбачається, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрований по АДРЕСА_1 , користується цим будинком та утримує його з 1999 року по даний час (а.с.14).
Згідно довідки Шепетівської міської державної нотаріальної контори №б/н від 15.06.2020 видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 неможливо, оскільки він не є спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом (а.с.17).
Як вбачається із матеріалів справи, станом на 15 січня 2021 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру за № 63191523 від 15.01.2021 (а.с.38-39).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був обізнаний про те, що він не є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і була власника 26/100 частин будинковолодіння за АДРЕСА_1 та знав про відсутність у нього підстав для набуття права власності на зазначене майно, а тому відсутність такої ознаки, як добросовісне володіння, виключає можливість набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно за набувальною давністю.
Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.
Так, статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, що мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
В силу роз'яснень, що викладені в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Таким чином, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, адже судом першої інстанції не враховано добросовісність заволодіння позивачем спірного майна, судова колегія вважає їх безпідставними.
Так, положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
Встановивши, що на час заволодіння 30.10.2004 ОСОБА_1 спірним майном, позивач був обізнаний, що 26/100 частин будинковолодіння за АДРЕСА_1 належало ОСОБА_2 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_1 знав, що він не є спадкоємцем майна померлої, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність безумовної умови набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісність заволодіння майном.
А посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач піклувався про померлу ОСОБА_2 , надавав їй необхідну допомогу, купував медикаменти, здійснив її поховання, що вказує на те, він та померла ОСОБА_2 проживали однією родиною і, знаючи, що рідних у померлої не було, відкрито заволодів та користувався її майном не підтверджує факт добросовісного заволодіння позивачем спірним майном.
Адже володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Зазначений висновок узгоджується із висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 01 серпня 2018 року по справі № 201/12550/16-ц.
Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 травня 2021 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай