11 травня 2021 року
м. Херсон
номер справи: 653/1915/20
номер провадження: 22-ц/819/786/21
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,
суддів: Пузанової Л.В.,
Чорної Т.Г.,
секретар Автонагова Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 26 січня 2021 року у складі судді Делалової О.М. в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву від 19 серпня 2010 року № б/н та відповідно до вимог ч. 1 ст. 634 ЦК України приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, які разом із заявою відповідачки складають кредитний договір.
Банк свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, який банк змінював до 10 000 грн. Також відповідачкою підписана довідка про умови кредитування. Відповідачка зобов'язувалася повертати витрачену частину кредитних коштів відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, встановленого договором.
Але в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, чим порушила п.2.1.1.5.5 договору, а також норми ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, у зв'язку з чим станом на 27.04.2020 ОСОБА_1 має заборгованість - 128972,21 грн., яка складається з наступного:
-8604,69 грн. - заборгованість за тілом кредиту, яке є простроченим;
-2968,60 грн. -заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України ;
-110781,20 грн. - нарахована пеня;
а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
-500,00 грн. - штраф (фіксована частина);
-6117,72 грн. - штраф (процентна складова).
У зв'язку із вище викладеним позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.08.2010 у розмірі 128972,21 грн. станом на 27.04.2020; судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 26 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 26 січня 2021 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що банк надав копію заяви, в якій відповідач особистим підписом засвідчила, що вона згідна із тим, що ця заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між відповідачем на банком про надання банківських послуг; крім того, відповідач підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» в якій зазначені нарахування щодо користування кредитом, у тому числі відсоткова ставка, пені, штраф. Зазначає, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії карти, користування якими доведено випискою по рахунку та відповідачем не спростовано.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що до 2014 року вона сплачувала банку кошти за користування кредитом, а на початку 2015 року припинила їх систематичну сплату, у зв'язку з матеріальними труднощами, останній платіж було здійснено 17.05.2016. Вважає, що суд першої інстанції надав правильну оцінку доказам, наданим позивачем. Зазначає, що перевипуск карти, як і списання коштів на користь банку, здійснювались без її волі, а тому не можуть слугувати належним доказом по справі, у зв'язку з цим просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».
Заслухавши доповідача, представника банку, ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ дійшов наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції враховуючи, що останній платіж відповідачем було здійснено 17.05.2016, а з позовом до суду банк звернувся лише 03.07.2020 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, визначеного вимогами ст. 257 ЦК України.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно укладеного договору від 19 серпня 2010 року № б/н відповідач отримала кредит у розмірі 3200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку /а.с.22/.
Також ОСОБА_2 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій зазначена базова відсоткова ставка, строк внесення платежів, пеня, штраф /а.с.23/.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачка не визнала не підписані нею Умови та Правила надання банківських послуг, надані суду банком.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що Умови та правила надання банківських послуг не підписувала, з ними не знайомилася.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 зазначила наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З огляду на наведене, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, зважаючи на відсутність підтвердження вчинення спірного правочину та його умов іншою стороною, а саме позичальником, як того вимагає частина друга статті 218 ЦК України.
Таким чином, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у даній справі посилання позивача на строк дії договору, який є строком дії картки та посилання відповідачки, що останню картку вона не отримувала (незважаючи на виписку по рахунку про активне користування карткою у тому числі шляхом її поповнення) є такими, що не ґрунтуються на умовах договору підписаному сторонами щодо строку повернення кредитних коштів, який такого строку не містить.
А отже, фактично отримані та використані позичальником кошти підлягають поверненню банку, в силу вимог ч. 2 ст. 530 ЦПК України.
Колегія суддів неодноразово пропонувала відповідачці надати контр розрахунок суми заборгованості за тілом кредиту, проте остання розмір заборгованості за тілом кредиту не спростувала, посилаючись лише на застосування строку позовної давності.
Таким чином, стягненню з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", підлягає заявлена банком сума заборгованості по тілу кредиту у розмірі 8 604 грн. 69 коп.
Вищенаведені обставини та норми матеріального права свідчать про помилковість висновку суду про застосування строку позовної давності виходячи з останнього платежу - 17.05.2016 та звернення до суду 03.07.2020.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних настає у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відсутність строку виконання грошового зобов'язання, строку дії договору відповідно до умов договору унеможливлює застосування п. 2 ст. 625 ЦК України, а отже вимоги про стягнення на цій підставі трьох відсотків річних нарахованих банком у розмірі 2968,60 грн за період з 01 жовтня 2019 року по 27 квітня 2020 року не підлягають задоволенню за наведених підстав.
Враховуючи, що підставою для стягнення пені та штрафів банком визначені відповідні пункти Умов та правил надання банківських послуг, які за вищенаведених підстав не є складовою кредитного договору, колегія суддів не вбачає підстав для їх стягнення. А передбачені довідкою про умови кредитування , підписаною сторонами, нарахування пені та штрафів, банком не нараховувалися та не заявлялися до стягнення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 604 грн.69 коп. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають за наведених вище підстав..
У зв'язку із скасуванням судом апеляційної інстанції рішення, згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, відповідній зміні підлягає і розподіл судових витрат.
Оскільки відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які у спірних правовідносинах задоволені на 6,7 %, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на сплату судового збору при поданні позовної заяви і апеляційної скарги у розмірі 375 грн. (а.с. 1, 131).
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" частково задовольнити.
Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 26 січня 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", (місце знаходження: в м.Київ, вул.Грушевського, 1д, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 604 грн.69 коп (вісім тис. шістсот чотири грн. 69 коп.) та судові витрати на сплату судового збору розмірі 357 грн.
В іншій частині вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Склярська
Судді: Л.В. Пузанова
Т.Г. Чорна
Повний текст постанови суду складено 13 травня 2021 року.
Суддя І.В. Склярська